Як працюють волонтери на 6-му році війни

27

Фото: Валерій Шмаков

84-ту волонтерську поїздку до бійців Збройних сил України на Донбасі здійснили цьогоріч волонтери Михайло Цюрко та Зеновій Гошко. У 3-денну вилазку в зону ООС із ними вирушили волонтери з Тернополя Христина Феціца та Олег Мороченець.

Буськ, 07:00
Виїжджаємо із ферми Михайла Цюрка, що поблизу райцентру Буськ на Львівщині. Заходимо до нього із його колегою Зеновієм.
"Місько, мабуть ще спить", - припускає Зеновій.
"Ходімте, допоможете сортувати ящики", - зустрічає нас Михайло в спортивних штанах і шльопанцях.

У картонних коробках - солодощі, печиво, чаї, кава, домашні закрутки та туалетний папір. Також законсервоване у смальці м'ясо у пластикових відрах, яке передав один із благодійників. Це сортували діти, які приходили допомагати.

Христина та Олег саме прибувають з Тернополя. Вантажимо з ними ящики до мікроавтобуса Volkswagen Transporter. Мікроавтобус фарбований у зелений камуфляж. Має металевий бампер і мідний тризуб на капоті. Пластикові каністри з соляркою Христина замотує у сміттєві пакети, аби не поширювався запах на продукти.

"З нами також мала їхати жінка-бандуристка, давати концерт бійцям, але не вийшло. Окрім цього, мали переганяти позашляховик для одного з підрозділів, та щось у ньому поламалось. То залишились тільки харчі, - каже Христина. - Я вперше побувала в АТО у листопаді 2014-го у Дебальцевому. Відтоді не втомилася від війни, не опустила руки і підтримую наших хлопців".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Там що – стріляють? Ні, це на сковорідці цибуля шкварчить": що їдять солдати на фронті

Каже, останнім часом відправляє допомогу "Новою поштою", щоб не витрачати кошти на дорогу.

"Якщо вже переганяємо туди машину, то завантажуємо щось важливе — квадрокоптери, запчастини, приціли. Іноді вареники. Варимо свіжі, заливаємо смальцем і заморожуємо. Також бійці просять маскувальну сітку і "кікімори" (маскувальний костюм для снайпера. — Gazeta.ua). А знайомі волонтери, які їх плетуть, вже не мають з чого їх робити. Шукаю матеріали", - пояснює.

П'ємо у літній кухні каву і рушаємо. Один із працівників ферми Михайла фотографує нас на телефон. Він – демобілізований боєць АТО, який тут працевлаштований. Лисий, має татуювання кулі на руці.

Ожидів, 09:00

Заїжджаємо під церкву Воздвиження Чесного Хреста у селі Ожидів, де місцевий отець Остап освячує волонтерську допомогу, а нас благословляє у дорогу. Перед молитвою Михайло у задніх дверях мікроавтобуса ставить навхрест синьо-жовтий і червоно-чорні прапори. Зупиняємося біля одного з приватних будинків, звідки нам виносять передачу. На заправці біля міста передають Михайлу зібрані кошти від селян.

"Треба трохи людей напрягати, щоб не забували про військових і що у нас війна", - каже він.

 

"А онде мої землі та там також", - показує по обидві сторони дороги. - Купив колгосп. Розводжу також свиней і баранів".

"То ви, як Пан Коцький! - жартує Христина. - Запрошуєте нас на смажену баранину після поїздки? Хоча, колись їла і маю не дуже хороший спогад. Попалося м'ясо якесь жирне".

"Готую баранину на вині, вона тоді дуже м'ягенька. Але зараз йде знищення селянина. Скоро люди забудуть, що таке свиня, корова чи вівця", - каже Михайло.

"Торік малину приймали по 5 гривень. А зібрати кілограм малини коштувало 7 гривень. Було вигідніше її знищити. Але мені чим гірше, тим краще. Я мушу воювати, доказувати собі, що я можу, що не здамся. Комбайн взяв у кредит. Маємо вирівнювач, зробили ідеальне поле. Взимку опалюю хліви тістом. У ньому 30-40% жирів. Кидаю в котел декілька штахет і тісто. Беру на кондитерській фабриці. За вивіз вторсировини їм треба платити, а я так забираю", - розповідає він.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: За три роки кафе безкоштовно нагодувало 10 тис. військових

Київ, 13:00
За декілька годин уже в Києві. Поблизу столичного госпіталя зустрічаємось із бійцем грузинського легіону Сандро. Виходить до нас у шортах. У нього протез вище коліна. Підірвався на міні. На чохлі телефону - грузинський прапор. Даємо йому копчене м'ясо у пластиковому відрі. Чоловік скромний і спершу відмовляється. Каже, протез йому дало Міністерство оборони. Тепер подав заяву на громадянство і хоче йти на контракт.

"Можуть його не взяти. Із Тернополя хлопець був у 128-й бригаді, під Дебальцевим отримав важке поранення, втратив ногу. Але з протезом ходить добре. Кілька разів на контракт подавав до іншої бригади і не хочуть брати", - говорить Христина, коли вже знову в дорозі.

"А он у десантурі наш знайомий служить із протезом замість ноги", - каже Олег.

"Я на Великдень 2016-го возив паску в кошику до госпіталю в Ірпені, давали там концерт. Познайомився з Богданом, який на війні втратив ногу. На протезі так вправно ходив, що не міг зрозуміти, на яку ногу кульгає. А за декілька місяців телефоную йому, питаю як справи, а він вже знову на фронті", - розповідає Михайло.

Каже, возив не тільки паску в кошиках, а й кутю в макітрах для військових на Різдво.

"Варила моя родичка. Зверху додавала стакан цукру, меду, горіхів і маку. Завезли 40 макітр, аби бійці відчули дух Різдва. А ще я був Миколаєм, одягав кожуха, бороду і перед тим, як давати подарунок, кожного змушував розказати віршик. Будь-який. Хто не знав, бив різкою. Поспіхом вчили, шукали в Інтернеті, було весело. Також завіз для військових сотні вишитих сорочок. Але своїм друзям-знайомим не давав принципово. Роздавав лише бійцям із Донбасу і грузинського легіону. Бачу, стоїть хлопака смуглий. Питаю — звідки ти є?
- З того боку, з Донецька. Кіровський район.
- О, файно. А як сюди попав?
- Та хату закрив і поїхав.
- На тобі вишиту сорочку! Одягай уже.
- Ой, спасібо, я всю жизнь мічтав".

"А де ти так гарно їздити навчилась? І не втомлюєшся", - питає Михайло у Христини.
"У Тернополі виступаю суддею в автогонках".

Полтава, 18:00
У Полтаві їдемо зі швидкістю 20 км/год у довгій тягнучці. Ділянку траси М-03 Київ — Харків тут перетворили на ґрунтову дорогу із великими ямами. Асфальтове покриття зняли декілька місяців тому, але ремонт затягнувся.

Харків, 21:30
До Харкова добираємось пізно ввечері. На ночівлю приймає знайома Михайла - Галина. У неї приватний будинок із невеликим городом. Удома невістка з двома дітьми. Пригощають нас налисниками, компотом і супом-окрошкою.

За столом заходить мова про політику.

"У нас-то всі переважно за Зеленського голосували. Тепер бабці сидять на лавочках, розкрили сарафани і чекають, що їм подачки будуть падати. Мер Геннадій Кернес для міста багато зробив. Все охайно, вулиці прибрані та взимку сніг розчищають. А от волонтерський намет у центрі спалили. Зараз волонтери збирають гроші на новий", - говорить Галина.

"Я українка, російські фільми і серіали ніколи не дивилася, акторів їхніх не люблю. Але хрещена у російській церкві, все життя туди ходжу і внуків батюшка з тої церкви хрестив", - додає жінка.

"Хто хоче, може сьогодні спати на дворі, там прохолодніше і диван під дашком. Бо в хаті тільки двомісні ліжка", - пропонує вона.
"Я біля Михайла спати не буду, він у партії Ляшка", - жартує Зеновій.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ожеледиця, ями та осколки мін - волонтери долають тисячі кілометрів у зоні ООС

Наступного дня виїжджаємо о шостій ранку. Галина дає в дорогу склянку полуниці, щойно зібраної на грядці.

"Зараз проблема у війську — це великий некомплект людей. До армії повинні йти люди, які мають мотивацію воювати. Натомість багато заробітчан, яким лиш перебути. В одному з рембатів комбат мені казав, що має бути штат стільки-то людей, а є значно менше. Немає ні хорошого токаря, ні зварювальника. Інструментів належних йому теж не видали. Ми їм возили зварювальні апарати, електроди, буржуйки. В одному батальйоні з розповідей чув, щомісяця списують по 10 тон солярки. Десь воно все дівається, стільки не виїздиш", - розповідає Михайло дорогою.

"Не розумію того командира, хто його примушує списувати? Хай на керівництво напише чи переведеться до іншої частини. Якби хотів, він би це зробив", - каже Олег

"Не все так просто, це тобі не цивілка, щоб захотів і перевівся", - додає Зеновій.

"Знаю історію, як непоганими солдатами були колишні зеки в одному підрозділі розвідки. Розказував комбат, як один такий боєць кілька разів просив у нього декілька кілограм пластиду (вибухівка, - Gazeta.ua). Якось той розвідник його сам роздобув і вночі прокрався до ворожого бліндажа і замінував його. Казав, зранку вибух був такої сили, що не одразу зрозумів, шо це. Бо жодна зброя так голосно не бахкає. Там корова поряд паслася, то від неї тільки вимя прилетіло. А ще розказував, як той розвідник ходив за лінію фронту. Його група підкралася до ворожого блокпоста. Вже вийняв ножа, хотіли сепарів перерізати по-тихому. Але подивився, шо це діти-підлітки і сховав ножа. Позв'язували їх і так залишили", - розповідає Михайло.

Чугуїв, 10:00
На машині до нас під'їжджає бойовий офіцер Юрій із побратимом. Одягнені в шорти. Незабаром мають вирушити на передову. Віддаємо перший ящик із закрутками і солодощами, відро з м'ясом і свіжу пресу.

"От скажи, чи можеш ти сам щось змінити на краще в армії?" - питає у нього Михайло.
"Якщо на рівні своєї частини, то так", - впевнено відповідає Юрій.
"А як техніку ремонтуєте, своїм коштом чи держави?"
"Ну, що стосується дрібних запчастин і розхідних матеріалів, то самі купуємо. Якщо великі агрегати, то пишемо до штабу, чекаємо, коли прийдуть. Коли вже терміново треба, пробуємо самі пробивати".
"Як у вас із забезпеченням?"
"Та не жаліємось, наче все є. А от техніка стара. Деяким БТРам по 40-років. Але потрошки дають нову".

Щойно попрощавшись, Христина пробує завести бус, і мотор глохне. Виходимо і разом із військовими штовхаємо, але марно. Нас беруть на буксир і мотор знову працює.

Околиці Рубіжного, 13:20
Дорогою до Рубіжного зупиняємось на блокпосту. Поліцейські та нацгвардійці питають, куди їдемо та просять відкрити багажник. Кажемо, що волонтери. Ретельний огляд не проводять і бажають щасливої дороги. За годину, коли повертаємось через цей же блокпост, просять відкрити багажник знову.

Лисичанськ, 14:30
У Лисичанську на одній із вулиць передаємо посилку 2-м бійцям, які приїхали на вантажному КрАЗі. Одного з військових звати Василь, із ним разом служить син, але сьогодні до нас приїхати не зміг. Крім цього, передаємо їм камуфльовані плащ-намети від дощу. На внутрішній стороні плащів діти написали фломастером віршики та побажання.

 

Далі наш маршрут лежить через Попасну, Авдіївку, Мар'їнку та інші місця. Коли повз нас зустрічною проїжджають військові автомобілі, Христина на знак вітання піднімає праву руку. Її відповідають. Біля Авдіївки нам махає дівчинка, років 10-ти, яка йде обабіч дороги. Автостраду перебігають фазани і зайці, а з настанням темряви ще й їжаки. На черговій зупинці Михайло передає одному з бійців кошик із паскою.

"Наш друг на Великдень був на виїзді, тому привезли гостинці, коли він на місці. Смачного!" - пояснює він.

Околиці Донецька, 18.00
Заїжджаємо до 24-го окремого штурмового батальйону ЗСУ "Айдар". Поки волонтери розвантажують ящики, Христина гладить їхнього кудлатого пса. Разом із військовими завжди живе чимало домашніх тварин.

Завожу розмову з бійцем Сергієм, який стоїть у наряді з автоматом. Чоловікові 58 років, має довгі козацькі вуса. Родом із міста Бердянськ Запорізької області, що на узбережжі Азовського моря. До війни працював газорізальником.

"Метал різав", - пояснює чоловік. Служив ще в радянській армії 1979-го, за спеціальністю авіаційний механік. До "Айдару" прийшов 2015-го і відтоді служить тут із невеликими перервами.

Після війни, каже, хоче піти на пенсію.

"Війна закінчиться, коли Донбас буде наш. Хоч я й російською розмовляю та місто у нас російськомовне, але я тут, щоб не пускати бойовиків далі. Навпаки, гнати їх треба до бісової матері. На жаль, багато людей забувають про війну. Просто вона людям вже набридла. Дуже багатьом", - підсумовує Сергій.

 

Командир пригощає волонтерів кавою. У столовій на підвіконні в пластикових ємностях росте зелена цибуля. За цей час встигаю поговорити з сапером Валерієм Кузнєцовим. Він родом із селища Нижнє на Луганщині. Закінчив Луганський машинобудівний технікум, служив у радянській 103-й вітебській дивізії ВДВ. Проходив службу в столиці Афганістану Кабулі. На питання, чого пішов воювати, відповідає: "Мабуть, за покликанням, болить душа за Україну".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: VOLONTAIRE: Gazeta.ua презентує документальний фільм про українських волонтерів

"2014-го отримав запрошення від батальйону "Донбас". Із великим переліком, що треба було з собою взяти. Трошки фінансово не осилив це. За 2 роки пішов служити до 53-ї бригаду, звідти перевівся до штурмового батальйону "Айдар". Тут хлопці бойові, з досвідом. Назва батальйону його призначенню відповідає. Той випадок, коли назва має значення. Забезпечення — хороше, все, що треба, дають, а що не вистачає, можна самому докупити".

Як прийшов до ЗСУ — відправили на навчання на полігони.

"Не скажу, шо багато нового дізнався, але освіжити навики було доречно. Полігони вважаю, здебільшого, тратою часу. Бойове злагодження потрібне, а решта часу, яка проводиться у тих побутових умовах, -це лише псування нервів", - вважає боєць.

7 травня від кулі снайпера загинув його побратим 33-річний Сергій Дрогін (позивний "Скіф").

"Це був друг мого сина. Ворожий снайпер не пошкодував його", - зітхає Валерій.

Бойовики використовують на Донбасі заборонені Женевською конвенцією протипіхотні осколкові міни ПОМ-2.

"Вона може установлюватись дистанційно, з допомогою артилерійських та інших залпових систем. Ще сепари вистрілюють їх із РПГ по одній. Взводиться вона автоматично. Мій товариш знешкоджував таку нещодавно. Ще ця міна має самоліквідатор і не може довго лежати. Від 4 до 100 годин, після чого сама ініціює свій підрив", - пояснює сапер.

- Які очікування від нової влади?
"Жодних, я не фанат цієї команди, яка прийшла до влади. Трошки так несподіванка, звісно. Але поживемо - побачимо. Дай Бог, щоб все було добре, а якщо не буде, то поправимо. Наш народ вміє поправляти. Що від нас залежить, ми зробимо. А українцям бажаю щастя-здоров'я, успіхів. І всім прийти додому живими-здоровими. Любіть Україну, а все решта додастся!" - каже Валерій.

 

Авдіївка, 21:30
В Авдіївці заводжу розмову з бійцями Військової служби правопорядку. Тут вони розміщуються в одній будівлі з міським відділом поліції та дитячою музичною школою. Патрулюють місто також іноді разом. Із початком ООС на Донбасі діє особливий режим, який розширює повноваження правоохоронних органів у "жовтій" і "червоній" зонах. Зокрема, це дозволяє їм входити до житлових приміщень, перевіряти транспортні засоби та майно громадян, зобов'язує останніх носити при собі документи. Питаю у ВСП-ців, які правопорушення фіксують тут найчастіше.

"Якихось кричущих фактів немає. Тут всі розуміють, де вони знаходяться і що роблять. Але профілактика у нас постійна, їздимо навітьпередовою, контролюємо, показуємо, що ми є".
"А цивільних порушників затримуєте? Як люди реагують?"
"Реагують нормально. Затримувати цивільних не маємо права. Якщо побачили правопорушення, то зобов'язані його припинити і викликати поліцію".

В Авдіївці довіра до поліції значно вища, ніж будь-де в Україні, переконаний старший сержант групи реагування поліції Віталій.

"Поряд йде війна, а в нас люди спокійно ходять вулицями, матері з візочками. Навіть пізно ввечері не бояться гуляти містом. Працюють кафе, нічний клуб, більярд, стадіон. Такого, як вбивства, розбої, угони автомобілів. взагалі немає. Патрульну машину можу не закривати, не боюсь, що хтось залізе. Звісно, є алкоголіки, іноді метал крадуть. А квартирних крадіжок набагато менше, ніж у Києві. Найчастіші виклики — побутові, домашнє насильство, чоловік посварився з дружиною або сусід голосно пісні співає. Та й місто закрите. Якщо угнав авто, — не втечеш. Ми завжди можемо зв'язатися з блокпостами і закрити місто. Свою ефективність доводимо не словом, а справами. Коли без світла сиділи, то разом із військовими ставили в місті палатки, роздавали хліб і продукти. Якщо є виклик. їдемо на "промку", там, де останні вулиці. І якщо буде обстріл міста, будемо рятувати людей. Зараз, слава Богу, саме місто не обстрілюють. Бувають прильоти по околицях. Торік було рази два, здається, цьогоріч, тьху-тьху, жодного", - говорить поліцейський.

 

Коли за порушення ПДР зупиняє автомобілі з Донецька, обов'язково намагаються дати гроші.

"Перший раз роблю попередження про відповідальність. Багатьох це шокує. Якщо не допомагає, виписую постанову. Кажу: "Он банк, платіть туди, якщо не маєте, де гроші подіти. - Тоді їм приємно, бачать престиж і кажуть, - так, тут справді є зміни". Відчувають, що тут діють Конституція та закон, а в Донецьку не діє нічого. Там закон сили. Хочу, щоб до українського поліцейського була повага, любов і довіра. А якщо почну брати хабарі, то чим відрізнятимуся від сепарів? У нас з цим суворо", - каже Віталій.

У місті досі ловлять російські пропагандистські телеканали та ФМ-радіо. Людей із сепаратистськими поглядами намагається переконувати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Без підтримки населення Донбасу ми цю війну не виграємо" - волонтер

"Завжди приводжу аналогію з мамою. Якщо мама захворіла, їй не кажеш: "Йди звідси, хвора стара. Я піду до сусідки, вона молода і багата". Ви намагаєтеся вилікувати свою матір, правильно? Батьківщина — це та сама матір, і наші вчинки — це як найкращі ліки. Ми своїми діями намагаємося нашу матір вилікувати", - вважає поліцейський.

Карлівка, 18:00
Наостанок заїжджаємо до Карлівки до стоматологічного руху "Тризуб Дентал". Волонтери 4-й рік поспіль лікують і протезують зуби українським воїнам безкоштовно. Сьогодні у них річниця створення. Христина купує їм торта. У них вихідний, хоча зазвичай тут постійні черги. Лікувати зуби приходять не тільки бійці, а й місцеві жителі. За роки роботи тут полікували понад 35 тис. пацієнтів.

 

Волонтери-стоматологи розвернули у прифронтовій зоні не лише стаціонарну клініку і мобільні кабінети на колесах, а й заснували патріотичну радіостанцію "Тризуб ФМ".
"Нас навіть окупований Донецьк слухає. Ліцензію отримали, антена стоїть, все по-дорослому. Офіційна хвиля, яку нам дали — 105.1, але сєпари її глушать. То ми поставили ще підпільний передавач — 98.0. Ще є хвиля 102.2 під Маріуполем і плануємо на Світлодарку передавач поставити", - хвалиться засновник "Тризуб Дентал" Ігор Ященко.

У планах волонтерів - пересувний цифровий ортопан із цифалостатом (стоматологічний панорамний рентген. - Gazeta.ua)

"Це потрібно, щоб знати стан здоров'я віськових. А також для ідентифікації загиблих — за зубами. Заїхали до підрозділу, зробили всім рентген за списком і віддали їм базу на флешці. Ми ці списки не беремо і до військової таємниці доступу не маємо. Якщо це вдастся, буле чудово", - каже волонтер.

Ольшанки, 14:00
Дорогою додому зупиняємось у придорожньому кафе "Полтавські галушки" у місті Ольшанка на Полтавщині. Заклад в етно-стилі з плетеним парканом-тином із глиняними горщиками. Офіціантка, коли приймає замовлення, питає, чи ми військові. Кажемо, що волонтери. Згодом приносить чек із 30% знижкою.

p.s. Коли матеріал готувався до друку, стало відомо, що 1 липня старший сержант поліції Віталій Надточий потрапив під обстріл, коли з напарником був у патрулі в селищі Верхньоторецькому на Донбасі. Російські найманці обстріляли поліцейських мінометами 82-го калібру. Будучи пораненим, Віталій вивів автомобіль з-під обстрілу, чим врятував життя собі та побратиму. Зараз поліцейські перебувають у госпіталі. За дорученням начальника поліції Донеччини заступник начальника Павло Алєксєєнко відвідав правоохоронця у лікарні та подякував за рішучі дії.

×