"Більше трьох місяців без роботи не протягнемо" - як львів'яни живуть на карантині

 

З 16 березня в Україні триває карантин через пандемію Covid-19. Без захисту заборонено виходити на вулиці, відвідувати магазини. Одноразові медичні маски та респіратори у перші тижні обмежень зникли із прилавків аптек та господарських магазинів у Львові. Чимало волонтерів, дизайнерів та студій індивідуального пошиття одягу взялись шити багаторазові маски.

– Індустрія моди завжди реагувала на світові події – кризи, війни, соціальні настрої. Нещодавно модельєри підтримали соціальний рух проти натурального хутра та почали використовувати у своїх колекціях штучне. Нині чимало дизайнерів почали шити маски. В Італії, Іспанії та Франції модні бренди почали виконувати державні замовлення із їх пошиття. Частину з них віддають на благодійність, - розповідає дизайнерка 27-річна Катерина Чверенко зі Львова. Має свою студію авторського одягу "Caterine". Понад місяць перебуває на самоізоляції вдома. - Через карантин тимчасово закрила студію. Своїх працівників наражати на небезпеку не хочу, та й клієнтів немає. Трохи проектів взяла додому – вишивки, оздоблення одягу. А потім вирішила шити маски. Бо не змогла й собі хоча б одну купити в аптеці. Якщо знаходила у продажі – то їх ціни були перевищені у 10-20 раз. До мене звертались клієнти. Запитували чи не можу відшити на замовлення.

Майстриня записала відео у соціальній мережі Instagram в якому зголосилась пошити маски та роздати безкоштовно тим, хто не зміг їх собі придбати. На відео відгукнулось чимало людей, частина з яких – постійні клієнти.

Зустрічаємось на вулиці Ярослава Мудрого у Львові. У Катерини в руках аркуш паперу – маршрут та контакти тих, кому вона розвозитиме маски. У списку майже 20 осіб, кому необхідно їх доставити.

– За три дні пошила понад 200 багаторазових масок, які можна прати та обробляти антисептиками. Сама виготовила крій, а верхній шар оздобила натуральними тканинами. Стільки ж одноразових виготовила для однієї з львівських лікарень зі спеціального матеріалу, який купила за свій кошт. Звернулась знайома-медсестра, яка скаржилась на те, що медпрацівникам бракує засобів особистого захисту. Частину уже відправила поштою тим, хто звернувся до мене в Instagram, але живе в інших містах, або не може особисто забрати.

Маршрут починаємо з вулиці Затишної у Залізничному районі Львова. На дворі чекає 29-річна Євгенія Видвір. Працює програмістом. Із початку карантину разом з чоловіком залишаються вдома.

– Перший тиждень провела в піжамі. Думала пересидіити вдома не переодягаючись і працюючи лежачи. Скільки того карантину, - сміється, одягаючи маску у блакитно-білу клітинку, яку щойно дала Катерина. - А потім почала боліти спина. Вирішили із чоловіком робити зранку зарядку та переодягатись, щоб урізноманітнити будні. Та все ж, життя, наче день Бабака. Прокидаюсь, займаюсь спортом, чищу зуби, одягаюсь і працюю. З квартири виходимо раз в тиждень – викинути сміття та купити продуктів у магазині. Купуємо свіжі фрукти та овочі. За ними найбільше скучаю, - каже жінка.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Тату, це вже кінець світу?" - як живуть люди у спалених селах на Житомирщині

– В якийсь момент стосунки із чоловіком стали "напряжні". Він працює у сфері громадського харчування. На час карантину його заклад закрився. Спочатку відпочивав, а тоді почав нудьгувати. Взявся за кухню. 21 березня святкували його 30-річчя. Такого стола накрили! Звісно, ніхто не прийшов. Друзі чоловіка зняли та змонтували йому привітання, надіслали у соціальних мережах. Увечері спілкувались із ними у програмі відеозв'язку Zoom, пили вино. Отак і святкували.

До кризи не була готова. Керівник повідомив, що ймовірно у нас закриватимуться проекти. Багато клієнтів, у яких стало виробництво відмовляться від послуг IT-компанії. Тому, щоб не звільняти працівників, вирішили, що нам тимчасово знизять зарплату. Краще так, ніж без роботи.

На вулиці Шевченка поблизу супермаркета велика черга. Розтяглася на 20 метрів. Люди стоять на відстані один від одного. Охоронець пропускає у середину по 2-3 осіб. Перевіряє температуру та просить скористуватись антисептиком. Зустрічаємось із рудоволосою 27-річною Оксаною. Працює в ІТ-сфері.

– Коли оголосили карантин наша компанія 95 відсотків працівників перевела на дистанційну роботу. Перший тиждень – нудьгувала. Бо живу сама. А потім знайомі пари почали скаржитись на проблеми в стосунках і побуті. А в мене, з'ясувалось, ніяких конфліктів з собою немає, - сміється. Приміряє рожеву маску, дивиться у дзеркальце. Киває головою.

- Подобається, - каже. - Все не так погано у мене. Коли самотньо, спілкуюсь з друзями у відео-чаті. Із сусідами ходжу до супермаркету, щоб від людей не відвикнути зовсім, або влаштовуємо посиденьки – кожен на своєму балконі. З'явилось багато часу на справи, які постійно відкладала. Почала правильно харчуватись, готую салати та дієтичну їжу. Стараюсь в карантині шукати позитивні речі. Він ще мінімум місяць триватиме, а далі – побачимо. Від знайомих чую багато різних теорій. Мовляв, ніякого вірусу немає, а те що відбувається – штучно створена ситуація, щоб усім нам вживити чіпи, а потім слідкувати за кожним. Кажуть, скоро і гроші зникнуть, будуть лише електронними. Але люди, які чіпи? Ми ж в Україні!

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пиво, прогулянки і закупи: як прожила Полтава перший день жорсткого карантину

25-річна Юля Бурда уже місяць не виїжджає з Пустомит, містечка поблизу Львова. Працює піар-менеджеркою у обласному центрі. Живе сама у квартирі. З початком карантину - у неоплачуваній відпустці.

– Уже стільки часу живих і добрих людей не бачила, - каже Юля. - Раз в три дні спілкуюся офлайн про імбир і лимон з касирками місцевого супермаркету. Решту часу в Zoom чи месенджері з друзями. Пройшла всі етапи кризи: від нерозуміння що відбувається і злості до прийняття. Останні два тижні провела в максимальному самоконтролі. День розписаний, робота робиться, навіть встигаю куховарити. До цього ніколи не займалась таким. Обідала та часто вечеряла у Львові. А тут вперше сама собі приготувала сирники. Уже досягнення! Навела порядок в квартирі. Знайшла тимчасовий підробіток в мережі - перекладаю тексти з англійської. Бо гроші скоро закінчились би. Ввечері катаюсь на ровері. Можу більш ніж 20 кілометрів за раз проїхати. Дуже скучила за плаванням і нормальною кавою, за посиденьками з подругами. До батьків поїхати не можу – бо громадський транспорт не працює. Щоб не так сильно скучати за людьми – малюю картину. Зображую море на яких колихаються яхти з білими вітрилами. Це буде моя перша.

34-річний Денис Навроцький на карантині три тижні. Працює столярем. Тримає майстерню у гаражі батька на околиці Львова. Робить меблі у стилі "Лофт". Стоїть біля майстерні, курить цигарку. Має бороду та сережку у лівому вусі.

– Спершу вирішив, що мій бізнес ніяким чином не постраждає під час карантину. Мав кілька проектів. Нових замовлень не поступає. Люди почали економити гроші, та й кому потрібні меблі в карантині?, - затягується цигаркою. – Дружина Ольга на карантині вдома ще за тиждень до оголошення карантину. Викладає у дитячій студії дозвілля. Вихованці почали хворіти сезонним грипом, тож їх закрили. Нудьгує. Уже перемила усі вікна, прибрала в хаті, перебрала одяг. Зайвий відвезла у контейнер, який стоїть біля собору Юра в центрі Львова. На благочинність. Взялась засіювати "город" на підвіконні. Зранку щодня бігає і перевіряє, чи зійшло щось.

- Перші два тижні дуже сварились з Олею. Не вміли жити разом. До карантину бачились годину зранку перед роботою, і кілька годин ввечері. Вихідні проводили за межами квартири - у друзів, або до батьків дружини у Самбір їхали. Сварки гнітили. Почали заново вибудовувати комунікацію. Намагаємось говорити про усе, що турбує. Готуємо по-черзі. Прибираємо разом. Ввечері дивимось по одній серії серіалу "Піймати Кайдаша". Дуже приємно вражені. Я по кілька годин вдень працюю в майстерні. Роблю нові моделі меблів. В дружини відновились заняття з дітьми, в онлайновому режимі. Вчить з ними англійську, історію, дивляться та обговорюють фільми та мультфільми, читають книжки. Має 6-8 занять по 40 хвилин в тиждень. Трохи заощаджених грошей маємо, на випадок, якщо карантин продовжиться. Але більше, ніж три місяці не протримаємось без роботи.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Хіба якісь забігайлівки мають російські вивіски" - як на Хрещатику виконують мовний закон

Щоб розвезти усі маски витрачаємо 4,5 годин.

×