Львів подібний до Амстердама – за кількістю населення, за площею, і за відчуттям. Але в Амстердамі величезний людський трафік, багато людей приїздять з усього світу. У Львові ж притік свіжої крові малий. Про це розповідає письменниця Галина Шиян. Вона народилася у Львові, однак живе і працює в Києві. Про різницю між українськими регіонами і між людьми вона розповіла в інтерв'ю Gazeta.ua.
Ваша родина кілька років жила в Росії. Чи важко вам, галицькій дитині, було там пристосуватися?
З моїх 5 до 8 років мій тато робив дисертацію з біології під Москвою. Там було наукове містечко для молодих науковців з усього Союзу. Це багатокультурне молодіжне середовище мене сформувало. Там відбувалися перші джазові фестивалі. Показували заборонені фільми, читали в самвидаві Булгова. Це було прогресивне, молоде і мультикультурне середовище.
Коли ми повернулися з Росії до Львова, бабуся моєї однокласниці, колишня дисидентка, дуже патріотична пані, буквально падала перед моїми батьками на коліна за те, що ми зберегли мову.
Яким було тоді львівське середовище?
В Галичині все дуже сильно пов'язано з греко-католицькою церквою. Вона для нас, підлітків, була чимось крутим. Ми співали в церковному хорі, і я почувалася долученою до крутого середовища. Потім таким самим для мене у 13 років був Пласт. Там тусувалися модні, прикольні. Це було правильне середовище, де хлопці грали на гітарах.
Але коли виросла, зрозуміла, що це львівське середовище є для мене занадто герметичним. Там усі правильні речі були прописані як кліше: тебе завжди оцінюють за твоїми вчинками, висловлюваннями і родинними зв'язками. Це те, що мене у Львові трохи обтяжує.
В чому це виявлялося?
Для мене в підлітковому віці найбільшою фобією було стати невісткою в правильній галицькій родині. Там завжди сильний архетипний персонаж бабці, яка всім керує і контролює. Всі відбувається під її пильним оком. Ці бабусі насправді позитивні. В галицьких родинах сильне жіноче начало. Але невістку оцінюють завжди за тим, наскільки вона правильно вміє зробити голубці, чи всі 12 страв готує на Різдво. Не припускається, що може бути по-іншому, що ти можеш не хотіти йти святити паску. Це усталено. Так робили з покоління в покоління, і може бути лише так. Хоча якщо тобі в цьому середовищі добре, воно дуже комфортне для життя. Ти живеш собі так, як звик з дитинства.
В галицьких родинах сильне жіноче начало. Але невістку оцінюють завжди за тим, наскільки вона правильно вміє зробити голубці, чи всі 12 страв готує на Різдво. Не припускається, що може бути по-іншому
Але якщо ти відчуваєш, що ця релігійність і сімейні цінності - не зовсім твоє,то до тебе, звичайно, будуть запитання. Є навіть жарти про те, як у Львові проїхати маршрутці повз церкву, не перехреститись і вижити.
У Львові неможливо знайти державну школу, яка була б повністю позбавлена релігійного впливу. До першого причастя ідуть всім шкільним класом. Якщо ж діти з сімей буддистів, мусульман, атеїстів, це сприймається як щось дивне: "ну хай пристосовуються".
Повсюдна присутність релігії напружувала Я з великою шаною ставлюся до віри інших людей. Але дуже не люблю, коли її нав'язують. Завжди напружувало, коли тобі дзвонять по роботі і кажуть "Слава Ісусу Христу!".
Тож вам траплялося почуватися білою вороною?
Жоден з моїх чотирьох дідусів і бабусь не відповідав цьому галицькому стандарту. Дідусева родина частково походила з Петербурга. З цим моїм дідусем ви розмовляли російською.
Коли я підлітком тусувалася в пластунському середовищі, пам'ятаю, мені з дідусем розмовляти російською при друзях було незручно. Я вважала, що це треба приховати як темний факт моєї біографії. Тоді як в усій країні було навпаки. Мовне питання не чорно-біле.
Львів нагадує інші типові європейські міста?
Львів подібний до Амстердама – за кількістю населення, за площею, і за відчуттям. Але в Амстердамі величезний людський трафік, багато людей приїздять з усього світу. У Львові ж притік свіжої крові малий. У Києві цього більше.
Останнім часом люди почали їздити зі сходу на захід України і навпаки. Тому перестають одне одного міфологізувати і демонізувати.
Ви взяли столицю з першої спроби?
Не з першої. Спочатку Київ здавався мені якимось розхристаним. Вдома було значно простіше зчитувати людей. Бачиш когось на вулиці і плюс-мінус розумієш його походження і погляди. А в Києві багато людей, дивлячись на яких абсолютно не розумієш, що в цієї людини за плечима і в думках.
В Києві є відчуття свободи. У більшому місті завжди легше сховатися. Якщо в одному районі в Києві тобі стає затісно, ти їдеш в інший район, в іншу тусівку, і спокійно можеш там загубитися
Зараз мені в Києві дуже класно. Не дарма його називають новим Берлдіном. Тут є відчуття свободи. У більшому місті завжди легше сховатися. Якщо в одному районі в Києві тобі стає затісно, ти їдеш в інший район, в іншу тусівку, і спокійно можеш там загубитися.
Київський андеграунд дуже крутий, на рівні з Берліном. Пару років тому я почала любити всякі київські техно-клуби. Пишу про них у соцмережах під хештегом #жіночкапідсорок.
Причина у техноклубах чи в вас?
Це, напевно, в мене спроба не старіти. Маю бажання і порив зберегти внутрішню молодість. Почуваюся на років десять молодшою. Люблю бути серед молодої енергії. Часто в середовищі однолітків думаю: "Що я роблю серед цих дорослих людей?". Вони серйозно одягаються, серйозно поводяться і говорять про серйозні речі. Дбають про те, щоб на вихідних закупитися продуктами на тиждень. Це для мене надто доросло.
Зараз, під сорок, я почуваюся значно краще і впевненіше, ніж у двадцять. Я навчилася приймати себе і менше порівнювати себе з іншими.
Ми живемо у світі ідеалів. Коли тобі 20, ці ідеали володіють тобою, і ти намагаєшся їм відповідати. Теперішній молоді ще складніше через тиск інстаграму і соцмереж. Думають, що мають виглядати і поводитися певним чином, любити щось, що люблять усі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Львів без туристів оновиться, як Венеція: як місто переживає карантин
Зараз я не витрачатиму свій час на те, чого не люблю, хоч це і вважається крутим. Наприклад, я не люблю гори і не поїду туди через те, що це вважається модним. Не люблю шоколад, не вмію співати, не вмію їздити на велосипеді. В 20 я себе до цього змушувала: іншим подобається , значить і тобі має сподобатися, ти щось втрачаєш. А потім зрозуміла, що маю право на інші вподобання.
Я урбанізована людина. Люблю міський андеграунд і життя великого міста, де все постійно бурлить і відбувається. Це тримає мене в тонусі.
Наприкінці 2019-го в Україні подешевшала оренда квартир. Найбільше ціни впали в Івано-Франківську. У середньому оренда коштує 4500 грн.
Стільки ж платять за трикімнатну квартиру у Тернополі. За 4600 грн можна зняти "трикімнатку" в Запоріжжі. У Чернігові та Кропивницькому стало вигідніше орендувати двокімнатні квартири. Коштують приблизно по 3500 грн, передає olx.ua.
У великих містах оренда все ще залишається дорогою. Найвищі ціни - у Києві. На другому місці - Львів, де "однокімнатку" у середньому пропонують за 7000 грн, "двокімнатку" - 8500 грн.
4 
35413
Коментарі