Ексклюзиви
Середа, 22 вересня 2021 18:14

"Не думала, что россы и малороссы могут прийти к такому" - як росіяни скупили хати на Полтавщині та їздять відпочивати
21

Селище Шишаки на Полтавщині з радянських часів вподобали для відпочинку росіяни. Переважають москвичі. Скуповують у населеному пункті будинки, ремонтують їх та приїжджають сюди сім'ями. Подобається природа і клімат селища, пояснюють.

Серед росіян, які мають хати у Шишаках, чимало митців, науковців та правників. Свого часу тут купували дачі радянський режисер Олександр Шейн, художник Нікас Сафронов, сценарист Семен Лунгін та багато інших. У селищі бувала і російська акторка Чулпан Хаматова — невістка режисера Шейна.

Попри агресію Росії, частина місцевих жителів продовжують позитивно ставитися до гостей із РФ. Із деякими з них підтримують дружні стосунки, допомагають по господарству. А коли росіяни повертаються додому — дивляться за їхніми будинками.

Кореспондентка Gazeta.ua кілька тижнів тому побувала у селищі. Зустрілася із дачниками з РФ. Розпитала їх, чому вирішили купити дачу в Шишаках та як почуваються зараз в Україні? Що думають про анексію Криму та агресію Росії?

Від обласного центру до Шишак понад 70 км. Добратися у селище з Полтави можна автобусом. Він іде трохи більше години. По приїзду одним із перших зустрічаємося з колишнім селищним головою Василем Магдою, 72 роки.

Автор: Ольга Стенько
  Василь Іванович Магда - краєзнавець, колишній сільський голова Шишак
Василь Іванович Магда - краєзнавець, колишній сільський голова Шишак

- Я празнував своє день рождєнія у сільраді 4 травня 2009-го. Дівчата розійшлися, і ми сиділи із заступником у кабінеті. Раптом ввалюються московські дачники-росіяни. Художник Нікас Сафронов - єдиний, із ким особисто не знайомий. За ним заходить телеведучий Микола Дроздов, що вів передачу "В мире животных", і скульптор Віктор Липовка. Прийшли поздравити, - розповідає Магда. - Ми випили і поїхали фотографувалися біля мосту. А Нікас каже, шо тут йому нравиться і хоче купити хату. Показую навпроти заброшений будинок народної артистки України Раїси Недашківської. Узяв десь за 20 тисяч гривень. Але це для апломба. Ні дня там не жив. Як приїжджав у Шишаки, селився в готелі на сахзаводі. Подарував свою картину. Я довольний. А мій зятьок каже: "Здесь самое дорогое – рама". Розповів, що над однією картиною працюють чотири-п'ять художників. Продає за шалені гроші.

Автор: Ольга Стенько
  Мальовничі краєвиди Шишаччини здавна притягують у ці краї людей мистецтва
Мальовничі краєвиди Шишаччини здавна притягують у ці краї людей мистецтва

- Масовий наплив дачників на Шишаччину пішов у 1980-ті. Приїжджають у гості. Тоді купують хати. З них, наприклад, самий знаменитий – художник Феодосій Гуменюк, лауреат Шевченківської премії. Оселився в сусідньому селі Великий Перевіз. За ним приїхали Левчишини. За ними – художники Микола і Наталія Пшінки. Привозили сюди своїх друзів, а ті купували будинки по сусідству, - продовжує Василь Іванович. - Один із найвідоміших у Шишаках був кінорежисер Шейн. З ним наїхали практично всі наші москвичі. Скуповували старі хати за безцінь, по 15-20 тисяч гривень. А потім пішов поголос, що є попит на імущество, і ціни підскочили в кілька разів. Но для них все одно це була мєлочь.

До москвичів-дачників погоджується провести заступниця селищного голови 56-річна Наталія Коротич. Деяких знає особисто, а із кількома дружить.

- Росіяни нічого не вирощують. Все купляють у місцевих. Люблять молоко - козине й коров'яче. І щоб у глечику, - каже Наталія.

До будинків їдемо двома машинами. Дорога проходить по вершині пагорба. З нього видно зелень садків і дахи будинків, що спускаються вниз по схилах, мальовничий краєвид долини Псла. За пам'ятником загиблим солдатам звертаємо ліворуч. Паркуємося біля двоповерхового білого будинку.

Автор: Ольга Стенько
  Будинок-дача в Шишаках Наталії Бруні та її чоловіка - російського мистецтвознавця Андрія Сараб'янова
Будинок-дача в Шишаках Наталії Бруні та її чоловіка - російського мистецтвознавця Андрія Сараб'янова

Висока струнка господиня 72-річна Наталія Бруні виходить до воріт. Має стрижку середньої довжини, сивину не приховує. Нуль косметики. Намисто і сережки-пусети з перлів доповнюють довгу простору сіру в дрібну квітку сукню. Взута в білі "крокси". Обнімається з Наталією Коротич, мені стримано киває. Йдемо сходами на простору мебльовану веранду. Поряд із потемнілим від часу дерев'яним буфетом стоїть стара розмальована червоними трояндами скриня з потертою фарбою. У протилежному кутку - ротангова банкетка з вишитими хрестиком подушками. Посередині - великий стіл, накритий білою клейонкою. На ньому - троянди у вазі, фаянсова цукорниця, кольорові олівці в білому глечику.

Москвичей здесь было семей 20. Сейчас приехала только я и актриса Валя Светлова

Сідаємо біля столу, Наталія Іванівна відкидається на спинку плетеного крісла.

- Раньше нас — москвичей здесь было семей 20. Сейчас приехала только я и актриса Валя Светлова. Первым в Шишаках купил тут дом в советское время сценарист Семен Лунгин. У него было плохо с легкими. Потом наша общая знакомая, Наташа Сопова, приехала в гости. И тоже купила здесь дом. Потом – моя лучшая подруга Алиса приехала и тоже купила. Потом мы. Затем - наши дети. В итоге, у нашей семьи тут четыре дома.

Розповідає, що нині важко перетинати кордон України з Росією.

- Украинские пограничники спрашивают документы на дом, страховку, ПЦР. Надо приглашение. Если всё в порядке – проблем нет. Труднее из России выехать: издан закон, по которому русские люди не выпускаются во все страны. Кроме Египта, Турции и Греции. Можно ехать в Украину, только если у тебя тут близкие родственники, которые пришлют приглашение. Кто-то умер и тебе прислали извещение. Или если едешь на лечение. То, что у тебя есть дом, для русских – не повод. Однажды был ужасный случай. Я целое лето делала заготовки на зиму. А разрешено ввезти багажа по 50 кг на человека. А у нас было более 300. Российские пограничники говорят: выкидывайте всё или езжайте обратно в Украину. Пришлось выкинуть огурцов банок пять. Андрюша взбесился. До Москвы ехали молча. У меня температура подскочила под 40, от жадности.

Автор: Ольга Стенько
  Росіянка Наталія Бруні - представниця відомої російської мистецької династії. Відпочиває на веранді власного будинку в селищі Шишаки на Полтавщині
Росіянка Наталія Бруні - представниця відомої російської мистецької династії. Відпочиває на веранді власного будинку в селищі Шишаки на Полтавщині

Родина Бруні в Шишаках обжилася в 2000-х.

- Приезжаю в Шишаки лет 18. Дом купила осенью 2007-го. Он был разорен, без отопления и воды. За зиму нам заменили полы, переделали все внутри, провели коммуникации, достроили веранду. Весной я сюда переехала.

Нерухомість перебувала під судом, а попередній власник сидів у тюрмі за борги. Купили будинок на державному аукціоні. Каже, за $4,5 тис. І додає — селище вразило із першого погляду.

С соседями в хороших отношениях. Но, как-то с ними не выпиваем

- Украина же вся – довольно плоская. Ну, кроме горных областей. А тут такое впечатление, что ниже уровня моря и климат совершенно другой. Обожаю Шишаки – когда приезжаю и иду на Псел, целую его. Я здесь беспрерывно занята. Варю варенье, солю огурцы, квашу помидоры. Сушу все виды фруктов. Два раза на день ходим купаться на реку. С соседями в хороших отношениях. Но, как-то с ними не выпиваем. Местный человек присматривает за домом, ухаживает за садом, косит траву. Здесь у всех москвичей есть кто-то, кто помогает.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Заради Бога, сядьте!" - як знаменитий наступник "Ракети" плавав з туристами до Канева

- Ціна на нерухомість зараз не низька. Квартира коштує десь 15 тисяч доларів, будинок трохи вище. Хоча зараз, коли росіяни не приїжджають і карантин, ринок завмер, – долучається до розмови Наталія Коротич. -У нас і кількість населення зросла. Переселенці із Донбасу, коли почалася війна, купили тут хати. Із Донецька приїхав до нас Геннадій Чапала – тренер зі стендової кульової стрільби. Зібрав дитячу групу, навчає їх. Виграють українські змагання. Переїжджають у Шишаки з маленьких населених пунктів, де слабка інфраструктура. Хтось – через роботу. Так, людей 50 додалося. Бо в нас є інфраструктура.

Автор: Ольга Стенько
  Заступниця голови Шишацької територіальної громади Наталія Коротич
Заступниця голови Шишацької територіальної громади Наталія Коротич

- Здесь к нам очень хорошо относятся. Когда случилась эта ужасная вещь и наши страны вступили в войну, нам сразу стали говорить: "Вас там убьют". Мы поехали тут же. Сын в марте того года, мы – в мае. Все тогда было легко – не было еще таких границ. Как нас тут все благодарили, что мы приехали! А я говорю "нам-то за что? вам спасибо". Никогда нигде в Украине о нас никто ничего плохого не говорил, что мы - русские и на русском говорим.

Это ужасное хамство и безобразие по отношению к Украине. Для России это позорное событие

Коли запитую, що особисто для неї значить війна між Україною і Росією, очі Бруні червоніють, щоками котяться сльози.

- Это ужасное хамство и безобразие по отношению к Украине. Для России это позорное событие. Не знаю, как и когда мы сможем из этого состояния выйти. При моей жизни, наверное – нет. Потому что так себя вести с таким братским народом нельзя. Для меня это личная трагедия. И такое счастье, что могу приехать на Украину. Как будто меня простили, понимаете? Потому что, конечно, все русские должны чувствовать свою вину. Здесь меня это отпускает. Потому что я здесь с ними – с пострадавшими. Я – верующий человек. Здесь тоже в церковь хожу. Какая разница, на каком языке служба. Я верю в Бога, а не в язык.

- І в Росії немає до нас вражди. Я в 2018 році їздила, - каже Наталія Коротич. - У мене там живе однокурсниця. Вона взяла путьовки в П'ятигорськ. Я сама на своїй машині Nissan X-Trail з номерами Полтавської області проїхала Бєлгород і всю Ростовську область. Ночувала в гостініце придорожній. Ніхто мені вікна не бив. Поліція тільки на Ростовській розвилці зупинила, дивувалися, що я приїхала з України. Кажу що їду в санаторій відпочивати. Питають: "У вас своих нету?" Кажу: "У вас лучше".

Запитую Наталію Бруні, чи відчуваєся, що тут – гоголівські місця.

- Гоголь же ни разу не упомянул Шишаки. Мы долго все об этом думали и решили, что тут у него был неудачный роман, - посміхається росіянка. - Мама его родилась в Васильевке. Через Шишаки его везли рождаться. Как это можно не упомянуть?

На парковці біля супермаркету людно. Скуповуватися сюди з'їжджаються мешканці Шишак і навколишніх сіл. Біля лавки тримають повні пакети з продуктами дві жінки. Видно, що родички.

- До дачників-москвичів нормально в селищі ставляться. Машини з російськими номерами тижнями стоять на вулиці - ніхто їх не чіпає. Я їх зустрічаю хіба на базарі. Ввічливі. У мене друзі з Москви мають тут дім. Чоловік місцевий, а дружина з Росії. Перший раз боялися їхати, а потім зрозуміли, що ніхто агресію не проявлятиме. Говоримо про все. І про Путіна їхнього і про нашу владу. Спокійно, до сварок не доходить. Погані люди і є в них, і в нас. А є хороші, - каже Валентина Криворучко, 60 років.

- А ще вони стараються говорити нашою мовою. Читають вивіски, вчать українські слова. Говорять краще деяких односельців, - додає її донька 37-річна Віка.

Жінки розповідають, що більшість дач росіян розташовані ближче до річки.

Вони стараються говорити нашою мовою. Читають вивіски, вчать українські слова

З оглядового майданчика видно мальовничу долину Псла. Його води виблискують відтінками сталі, відбиваючи низькі грозові хмари. Біля пожежної частини спускаюся крутою дорогою. Блукаю звивистими провулками. На безлюдній вулиці роздивляюсь одноповерховий будинок 1950-х років.

Автор: Ольга Стенько
  Багато будинків у Шишаках мають приблизно ось такий вигляд
Багато будинків у Шишаках мають приблизно ось такий вигляд

Під коричневим металевим дахом стіни яскравого зеленого кольору, вугли та фігурно викладена під дахом цегла пофарбовані в густо-синій. На дерев'янних віконницях – білі візерунки. На голос виходить господиня, шишаччанка Тетяна Хлівна 62 роки. Розповідає, що росіяни мають хату в неї через паркан. Майже не спілкуються. Хіба вітаються при зустрічі.

- Їх тут не чути й не видно. В моєму дитинстві в будинку навпроти була дача подружжя з Ленінграда. З усіма дружили. Мені було 17, коли їздила до них у гості. Зустріли на вокзалі, тиждень жила в них. Показували музеї, влаштовували екскурсії. На все життя запам'ятала. А от москвичі не такі. Зверхні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Всюди дрони літають. Вже новий вірус розсівають" - як у селі на Вінниччині гуляли на екофестивалі

Погоджується показати дорогу до дачі художника Нікаса Сафронова. Повертаємося на початок вулиці. На повороті, навпроти мосту через річку, біліють одноповерхові криті шифером хата і флігель. Паркан, двері й віконні рами пофарбовані в темно-коричневий. Посеред двору – колодязь під черепицею. Трава у дворі відросла, але видно, що її нещодавно викошували.

- Тут жила тьотя Таня, вже покійна. Хату продавала її донька Люда, теж уже померла. Купили москвичі. У них колись мій чоловік траву косив, доглядав за подвір'ям, - каже Тетяна Іванівна. - Була хата, вони доробили веранду. У москвичів так заведено. А отам за болотом, де зарослі, – дача Сафронова. Торік ще не було болота такого. Сей год велика вологість, рівень Псла піднімали, ото болото й не висихало, - показує жінка.

Вирушаю шукати інших дачників. Асфальт переходить спочатку в засипану щебенем дорогу, а потім - у вузьку ґрунтовку. Праворуч зеленіє схил, ліворуч простяглися луки. Будинки все старіші, деякі напіврозвалені. Раптом за черговим поворотом бачу сучасні ділянки. Попід горою – двоповерховий дерев'яний зруб у глибині просторого доглянутого двору за високим парканом.

Ліворуч – світло-зелений двоповерховий котедж серед фруктових дерев. Від вулиці будинок приховують зарості сумаха. Окрім двоповерхівки з просторою верандою, тут стара цегляна хата, сарай, альтанка. На мотузці сушаться купальники, рушники й дитячі речі.

На веранду визирає невисока засмагла жінка. Легкий макіяж, фарбоване в каштановий колір волосся середньої довжини трохи скуйовджене. Привертають увагу великі виразні очі. Це - російська актриса Валентина Свєтлова. Виглядає молодше своїх 66 років.

Автор: Ольга Стенько
  Подвір'я дачі Валентини Свєтлової від вулиці відділяє невисокий паркан та зарості сумаха
Подвір'я дачі Валентини Свєтлової від вулиці відділяє невисокий паркан та зарості сумаха

Запрошує в будинок.

- Мы в Шишаках уже 30 лет. Нас сюда привез известный в Москве режиссер Павел Лунгин. У него очень заболел папа и академик Яковенко посоветовал повезти его сюда. Потому что здесь абсолютно крымский климат и при этом – сосны. Паша купил здесь хатку. Пригласил нас, а мы – режиссера Александра Шейна. Потом приехал художник Гвидон Агаянц, приманил своих коллег. И получилась в Шишаках московская диаспора. И нам тут очень хорошо.

Автор: kino-teatr.ru
  Російська актриса Валентина Свєтлова в ролі домробітниці Римми у фільмі "Сводные судьбы"
Російська актриса Валентина Свєтлова в ролі домробітниці Римми у фільмі "Сводные судьбы"

- Когда я ехала сюда, не знала, что тут гоголевские места – Великие Сорочинцы, Диканька, Миргород. В Гоголя я здесь влюбилась еще больше. Работала в театре – сейчас уже ушла, я пенсионерка. В театре много играла Гоголя. Ставили "Ревизор" в Театре на Покровке, в Театре Маяковского играла в "Как поссорились Иван Иванович с Иваном Никифоровичем". За роль в "Женитьбе" в Театре на Покровке получила Государственную премию. За гоголевские роли получила "народную артистку". Гоголь меня вдохновляет, как и эти места. Ездим каждый год – пропустили только прошлый из-за пандемии. Нас тогда даже из квартиры не выпускали. Дети жили на даче в Подмосковье. Чтоб туда попасть, нужно было пропуск выписывать. Был полный локдаун. Дом здесь начала строить в 2014 году. Страха не было абсолютно.

Сейчас у вас столько ненависти насаждается к России. Может быть, мы это заслужили. Но чем?

Несподівано Свєтлова починає плакати. Сльози котяться щоками, падають на стіл.

- Никогда не думала, что две страны – россы и малороссы – могут прийти к такому результату. Когда мы – враги, вы – враги. Это великая несправедливость. Для меня это личное горе. Чтобы сюда доехать, мне пришлось брать билет на самолет. Обошлось в пять раз дороже. Да и вообще! За 30 лет здесь все стали практически родственниками.

- Ненависти никогда в Украине не видела. Наши души родственны. Я люблю Украину, ваш народ, и свою жизнь здесь. Сейчас у вас столько ненависти насаждается к России. Одно, другое, язык отменяется… У нас меньше ненависти к Украине. Может быть, мы это заслужили. Но чем?

В Белоруссии сейчас то же самое происходит. Пока мы им помогаем из последних сил – мы друзья. А когда не станем – всё идет к тому же. Просто Лукашенко умеет больше прогибаться.

Зря это было с Крымом. Нельзя было его забирать

Валентина Свєтлова опускає очі, вимальовує пальцем на столі кола. Стишує голос:

- Может не стоит этого говорить… Зря это было с Крымом. Нельзя было его забирать. Хотя мне было всё равно, чей он. Но вот так вот отобрать его и устроить бойню из-за этого – глубочайшая ошибка. Но я не могу обсуждать своего президента.

Автор: Ольга Стенько
  Одна з дач москвичів у Шишаках. Другий рік поспіль не приїжджають через пандемію. За ділянкою доглядають місцеві
Одна з дач москвичів у Шишаках. Другий рік поспіль не приїжджають через пандемію. За ділянкою доглядають місцеві

За сколько купили дачу? Насколько в Шишаках дорогая жизнь? - питаю.

- Хатку мы купили совсем задёшево - 5 тысяч гривен (на ті часи - $2,5 тис. – Gazeta.ua). Перестроили. У меня тут участок на 45 соток в аренде на 49 лет. Взяла побольше, чтобы никто не строился. Но сейчас стало дорого платить. Последние годы - 2 тысячи гривен. А прошлом уже 2700. Приватизировать пока не планирую. Постройка нового дома обошлась в 30 тысяч долларов. Тут интересная история. Напротив стал строиться какой-то судья киевский – там огромный дом на горе. К нему приехали рабочие из Западной Украины. А мне в доме нужно было по мелочи. Я и обратилась к прорабу. А он: "Стройте новый". Говорю: дорого. Он: "Привезем вагонку из Западной, там она дешевле". Уговорил. Они разобрали старую хату, привезли мне хороший кирпич, который тепло держит.

- Присылал мне sms в Москву: мы тут свинью забили, давайте вышлю посылку, мы тут самогон выгнали. Вот такие вот западенцы.

З вулиці чути стук дверцят машини, що під'їхала.

- Привет, - заходить висока струнка натуральна блондинка, донька господині.

- Ань, а сколько сейчас стоит литр молока козьего? – питає Свєтлова.

- 20 гривен.

- Подорожало. Когда-то было по 3. Все фрукты-овощи покупаю у соседей или сами приносят ведрами. Про мясо не знаю. Мы фактически на подножном корму.

Питаю Валентину Іллівну, чим займається на пенсії.

- Может и нужно бы попробовать, чтобы чем-то занять себя после театра. Вообще, иногда кажется, что жизнь теряет смысл. Люди были счастливы… Мне очень грустно в этой ситуации. Я не знаю, как народ может жить так – на что может гробиться жизнь человеческая. Когда есть много высокого, красивого, умного, доброго. И, главное, что жизни ребят молодых… Я не знаю, зачем им Донбасс! Думаю, они и сами не очень понимают. Когда у наших правителей есть амбиции… Я не могу в таком душевном состоянии работать в театре, поэтому и ушла.

Готова получить украинское гражданство. Двойное, конечно. Россию не хочу бросать

- Очень Киев люблю. А мой зять родом из Донецка. Я даже готова получить украинское гражданство. Двойное, конечно. Россию не хочу бросать. Чтобы ездить можно было спокойно. Ведь сейчас поезда не ходят, машины пускают через раз. Законов нету. Всё зависит от таможенника. Больше проблем при выезде из России. Но, думаю, что две таможни дружат и получают за это хорошие деньги. Если российские пограничники пропустили за взятку, то украинские тоже пропустят. А те потом с ними поделятся.

На прощання уточнюю, як потрапити до будинку режисера Олександра "Алєка" Шейна. Він помер 2015-го. За будинком доглядають місцеві.

Автор: Ольга Стенько
  Веранда дачі нині покійного радянського і російського кінорежисера Олександра Шейна
Веранда дачі нині покійного радянського і російського кінорежисера Олександра Шейна

Звивиста вулиця Гоголя веде нагору. Майже за кожним парканом квокчуть кури, ґелґотять гуси, гавкають собаки. За черговим поворотом простір розступається – з обох боків дороги зарослі споришем галявини.

Праворуч між двома високими березами через потічок перекинута бетонна плита. За невисоким плетеним тином доріжка поміж фруктовими деревами йде вгору. Виглядає, ніби під'їзна алея до маєтку. З-під дикого винограду визирає вікном веранди старий одноповерховий будинок. Ділянка виглядає нежилою. Однак не занедбаною.

Трохи далі на протилежному боці вулиці біліють великі плакати. "Збережемо красу і чистоту природи для наших дітей і онуків!" - закликає один. Ділянка поруч огороджена тином. Вивіска над ним сповіщає, що тут розташоване особисте господарство "Полуниця".

Автор: Ольга Стенько
  Плакат у загальній зоні відпочинку на вулиці Гоголя
Плакат у загальній зоні відпочинку на вулиці Гоголя

Вздовж огорожі на довгому білому транспаранті великими червоними літерами виведено: "Любіть Україну, як матір!" За тином – мальовничий горіховий сад. Викошена трава. І ні душі. Натомість на подвір'ї в сусідів чути голоси. Гукаю господарів, чи не знають, де власники "особистого господарства". З-за зеленої хвіртки виходить високий худий чоловік у чорних шортах до коліна. Тримає велику скибку кавуна.

- Оце? Це наше. У мене 2 гектари землі зі ставком і доміком на воді. Колись було клубники 80 соток. А щас горіхами все засаджено, - каже Віталій Молька, 43 роки. Відкушує кавун. Зернята випльовує на землю.

- Я – художник. Намалював історію Шишак. Вона десь по заграницях. У мене виставки кругом. Недавно була еротична в Парижі, там мої роботи. У мене тут усе схвачено, сусід — російський художник Алєксєй Кузнецов. Льоха – мій куратор. Тут у нас куток непростий. Ото навпроти – хата Шейна. Він помер, його син приїжджає, теж Олександр. А оце зараз гостює онук Філя. Зупинився в художника Гвідона Агаянца, свого хрещеного батька. Далі за ним дім дизайнерки Наталії Сопової. Далі живе модельєр Ніколай Полушкін і його дружина Аліса Турова - відома в Москві адвокатка, - Віталій спирається плечем на ворота. Сьорбає, догризаючи кавун до шкірки.

- У мене дядьки - художники, оформлювали школи, магазини і багато чого по області і в Полтаві. Мабуть, воно мені природой передалося.

Було найбільше проблем через алкоголь. Вип'ють чи покурять - і планка пада

Питаю Віталія про стосунки з московськими дачниками.

- Вони всі різні. Но темпераментні. Було найбільше проблем через алкоголь. Вип'ють чи покурять - і планка пада. Це ось у Колі (Полушкіна. - Gazeta.ua) тоже бувало. Но він вопщє-то творчий – куре траву, роботящу таку. Дизайнер, стиліст, фотограф. Геній, коротше. Один із найкращих з модельєрів у Росії. На пенсії щас. Но все рівно, шиє щось, у нього купують. Тут ще є Захар – небідна людина, у нього батьки - академіки наук по медицині, у них свої клініки. А він високий начальник по стройкє в Росії. Багатий, міг би тут все закупить. Це всі мої друзі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дикі оливки і запечений скат - як відпочивають на найбільшому безлюдному острові України

Молька пропонує показати майстерню і будинок на озері. Запрошує у двір, де триває застілля. На мангалі з цеглин смажаться шашлики. Художник виносить із дому ключі і прочиняє хвіртку на сусідню ділянку. Сполохані нашою ходою, з доріжки поміж горіховими деревами чкурнули двоє зайців.

Автор: Ольга Стенько
  Шишацький художник Віталій Молька у своїй творчій майстерні
Шишацький художник Віталій Молька у своїй творчій майстерні

На цьому подвір'ї також є плакати: "Хай щастить!" та "Україна єдина неділима! Єднаймося, брати і сестри!"

- Москвичі до цього прекрасно ставляться. Хоча щось заперечував Гвідон. Не знаю, що йому не сподобалося.

Стіни й підлога майстерні завішані й заставлені плакатами, малюнками, фотографіями, банерами. Є декілька ростових фігур — зображення Миколи Гоголя, його Панночки та кількох жінок з яскраво вираженими статевими ознаками.

За 17 картин акрилом заплатили 5 тисяч євро

- Одні кажуть, що я панк малюю. Інші - що "бруд". Не знаю, як свій стиль назвати. Природній – наївний, авангардного плану. У мене колекціонери скупляли роботи – французи. За 17 картин акрилом заплатили 5 тисяч євро. Буває, мені рєзко нада малювать – прямо січас. Творчість – це бездна без дна.

Розповідає про виставки в Шишаках, у Москві та Санкт-Петербурзі. Кілька разів проводили "Шишаки-Гоголь-Фест". Причому, основна його сесія – в російських галереях.

За садом з півсотні дерев волоського горіха дерев'яні сходи ведуть на пагорб до ставка-копанки. Краї заросли очеретом, на воді біле латаття. А в центрі – дерев'яна хатина на палях. До неї веде хиткий місток. У хижці одна кімната. Два дивани, два столи, таця зі стаканами і чашками. У підлозі – люк. Видно зелену воду.

- Єслі хочете росіян побачить, ідіть до річки. Там завжди є машини з московськими номерами, - каже Віталій Молька.

Порибалити або й переночувати в будиночку на воді до шишаччанина Віталія Мольки приїжджають друзі та знайомі
Фото: Ольга Стенько
Веранда дачі нині покійного радянського і російського кінорежисера Олександра Шейна
Росіянка Наталія Бруні - представниця відомої російської мистецької династії. Відпочиває на веранді власного будинку в селищі Шишаки на Полтавщині
Багато будинків у Шишаках мають приблизно ось такий вигляд
Одна з дач москвичів у Шишаках. Другий рік поспіль не приїжджають через пандемію. За ділянкою доглядають місцеві

На невеликому пляжі з півтора десятки людей. Навколо припарковані двоє "Жигулів", Opel та Skoda. Привертає увагу чорний Mitsubishi Pajero з російськими номерами. Код регіону 77rus сповіщає, що авто зареєстроване в Москві.

До машини неквапливо йде чоловік у синіх плавках із блакитним геометричним принтом. Відкриває водійські дверцята, дістає невеликий махровий рушник, витирається.

- Добрый день. Можно с вами поговорить?

- А чому ви розмовляєте зі мною російською? - чоловік робить вигляд, що дивується. – Я не дачник. Як кажуть, "мы рождены в СССР". Мені 60. Батьки звідси, працювали в Бердичеві, там я й народився. Потім сюди повернулися. Закінчив Київське військове училище. У Росії починав своє життя. Не юність, а вже доросле. Тут у мене мама ще жива, навідую її, - каже Юрій Івченко. - У Росії все надоїло. Важко жити між двома країнами. Переїзди. Таможня.

- Я п'ять років тому зробив посвідку на проживання в Україні. Але машина моя може бути тут не більше 14 діб. Коли повертаюся додому в Москві, бабушки на лавочкє кажуть "о, Порошенко їде". Не люблять Україну. А тут багато знайомих називають мене "останній москаль". У 2015 році я шукав людей, які записують у добробати. Не зміг знайти. Сказали, що в Шишаках із цим важко. А по-друге, мені терміново треба було їхати в Росію.

- Вас не взяли в добробат, бо ви військовий?

- Я якраз і хотів, бо військовий. Військовий часів СРСР.

Юрій явно неохоче говорить на цю тему, але не нервується, дивиться в очі.

- Як вважаєте, чому йде війна між Росією та Україною?

- Відповідь не з коліна – отак зразу й не скажу. Але там – за війну. Такі, щоб аж добить. За Україною ніхто не плаче. Хіба матері, чиї діти тут загинули. Воно не закінчиться. Він не оддасть Донбас і Крим. У 2014-15 роках вам треба було не тільки блокувати і опиратися, а й перекрить дороги, і воду, і все, що можна. Тільки Пу…, - затинається на першому складі.

Буває, і бандерівцем називають. І хохлом. Знають, що тричі на рік в Україну їду

- Буває, і бандерівцем називають. І хохлом. Знають, що тричі на рік в Україну їду. Та мені фіолєтово. Мене хоть євреєм назви, знаю, що моя батьківщина отут. Оце крайній раз їду в Росію,- знічується і червоніє. - Робота тримала. Родина не хоче переїжджати. Ми через це й розійшлися. Дружина тоже звідціля. І батьки її звідси, вже їм царство небесне. Але ж такими вже були росіянами, шо не дай бог. Приїжджали з друзями й родичами сюди. Завжди їм казав: спілкуйтеся і живіть так, як тут говорять і живуть люди. А не так, як у Москві. Бо можна по морді получить за углом. Я, коли приїжджаю, живу так, як живуть Шишаки.

У Шишаках живуть 4800 людей. Це — центр об'єднаної територіальної громади, де загалом мешкають понад 18 тис осіб. Середня зарплата в ОТГ — 12,6 тис. грн. Більшість населення працюють на фермерських господарствах. Орендна плата за землю на рік від іноземців надходить у розмірі близько 35 тис. грн, розповідають у Шишацькій селищній раді.

Зараз ви читаєте новину «"Не думала, что россы и малороссы могут прийти к такому" - як росіяни скупили хати на Полтавщині та їздять відпочивати». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

5

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі