— Переїхали 1993 року. А тут ні деревця — лише хати й білі забори. Давали нам по двоє поросят, п'ять курочок. Привозили саджанці плодових дерев. Планувалося, що буде гарно. Та зараз, як і всюди: роботи немає, молодь виїжджає, — говорить 56-річна Тетяна Карпович із села Нові Обіходи Немирівського району. Зустрічаємо її на сільській вулиці Залізничній 19 травня.
25 років тому сюди переселили 371 сім'ю із села Обиходи Коростенського району на Житомирщині. Бо після аварії на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року воно потрапило в зону обов'язкового відселення. Переселенці й назвали місцевість Новими Обиходами. Це наймолодший населений пункт району.
Поворот до села — на двадцятому кілометрі від Немирова, якщо їхати дорогою Вінниця -Гайсин. Шлях до населеного пункту — асфальтований. На в'їзді — римо-католицький костел, збудований 1909-го.
— Побудували тут спочатку й дитсадок у три поверхи. Мали бути консервний завод біля річки й торговельний центр. Та якось не так сталося, як гадалося, — веде далі Тетяна Каропович. — Помер наш сільський голова Василь Мельник, та й часи важкі в Україні настали. Взагалі дуже багато переселенців уже повмирали. Тут поховані мої батьки, сестра чоловіка, племінниця. Вона у 21 рік захворіла. Усе-таки Чорнобиль дається взнаки.
— У старі Обиходи ми їздимо на проводи, — приєднується до розмови 35-річна Тетяна. Прізвища не називає. — Уже тут прижилися. Але до землі ніяк не звикнемо. Там у нас Полісся, земля піщана. А тут важка.
До села з Немирова двічі на день ходить автобус, окрім суботи. Центральну вулицю Нових Обиходів названо на честь покійного голови сільради Василя Мельника. Він теж був переселенцем із Чорнобильської зони.
Зустрічаємо 57-річну Лідію Купрейчук. Коротко стрижена, з родимкою на щоці. Запрошує до себе в гості. На порозі хати лежить чорний пес. Не гавкає.
— Пам'ятаю, як у квітні 1986 року до нас у село не приїхав рейсовий автобус. Було дуже дивно. То вже потім виявилося, що весь транспорт був відправлений на евакуацію людей із Прип'яті, — згадує Лідія Василівна. — Тоді ми серйозно не сприймали цієї ситуації. Не розуміли, що сталося. Думали, нас не торкнеться. На роботу ходили, маївки. Згодом подруга пояснила, що аварія — то велика біда. Вона працювала медсестрою в Києві. Ще батько любив слухати "Голос Америки". Там говорили про катастрофу.
Згодом після вибуху в село приїхала комісія. Капали йод, заміряли радіацію. Давали нам продуктові пайки. Після обстежень дали висновок: Обиходи — зона обов'язкового відселення. Мали вибір — Вінниччина чи Попілянський район під Києвом. Вибрали перший варіант. Масове переселення на Немирівщину почалося 1993 року. Тоді навіть пісню склали з цього приводу:
"Де річка іскриться, росте там пшениця. Дівча босоноге серпом її жне.
Чорнобиляни ми, чорнобиляночко,
куди виїжджаєш і що тебе жде?
КамАЗи загружені, сусіди стривожені услід нам махають, навіки прощай.
Чорнобиляни ми, чорнобиляночко,
село своє рідне не забувай".
Із старостою села Ніною Білик, 49 років, спілкуємося телефоном.
— Минулого року відзначали 25 років від дня утворення села, — розповідає Ніна Василівна. — За ці роки відбувся рух населення. Багато людей померло, хтось переїхав. Половина мешканців — переселенці з Чорнобиля. Всього живуть 699 людей. Є дві сім'ї, які переїхали з Донбасу. Одна купила хату, іншій держава безкоштовно надала незавершений будинок.
У Нових Обиходах є амбулаторія, поштове відділення, комбінат побутових підприємств, школа, сільська рада. Нещодавно в селі відкрили молокозавод. На підприємстві близько тридцяти робочих місць. Діє оздоровчо-лікувальний центр "Наш дім".
На сайті оголошень OLX на продаж виставлено чотири будинки в Нових Обиходах. Коштують від 105 до 660 тис. грн.
Коментарі