Субота, 11 травня 2019 15:48

Віктор Комісаренко прикрашав будинок 40 років

Автор: ОЛЬГА СТЕНЬКО
  Олександр Комісаренко мешкає у будинку, який збудував і прикрасив ліпниною його ­батько Віктор
Олександр Комісаренко мешкає у будинку, який збудував і прикрасив ліпниною його ­батько Віктор

На вулиці Диканській у Яківцях ­неподалік Полтави стоїть унікальний будинок. Фасад прикрашає ­ліпнина у вигляді дерев і квітів, паркан — із фігурами музик. Його почав будувати 1959 року полтавець Віктор Комісаренко. Зараз тут мешкає син майстра, 62-річний Олександр Вікторович.

— Батько був жестянщиком — робив вентиляцію. Працював на ­Полтавському турбомеханічному заводі. А ­будівництво було його хобі. Цим домом займався 40 років. Йому постійно щось не подобалося, оббивав і переробляв, — розповідає Олександр Комісаренко. — Заклав фундамент 1959-го. Мені тоді було 3 роки. Ми жили на вулиці Балакіна, в ­бабусі Марфи Федорівни. Вона мала ­п'ятеро дітей, три родини мешкали в двох кімнатах. Перебралися в свій будинок, як я був у шостому класі. Але тоді було ще багато всього доробляти. Мама, Ніна Федорівна, була незадоволена, що так довго все робилося. Батько помер 2000-го, пережив матір.

Будинок площею 102 кв. м. Має центральну залу на 25 "квадратів" та по дві малі кімнати з обох боків. Висота стелі — майже 4 м. Кухня, ванна з туалетом і котельня розміщені на цокольному поверсі.

— Батько зробив округлу кришу. Ніби сонечко, а від нього розходяться лучі. Він був один із кращих жестянщиків у Полтаві. Мало хто мог з ним конкуріровать. У залі купольний потолок, його зійшлися робити всі родичі. Два дня заливали, — каже Олександр.

— Батько сам малював проект. Довго його узаконював, бо нестандартний. Допомогла моя тітка, яка працювала в якомусь районі в архітектурному відділі. Він ніколи нікому хабарів не давав, все по закону робив.

Входини празнували, коли завершили ремонт у спальнях. Зібралися всі родичі, людей 30. У залі стіни тільки поштукатурені були. Батько хотів ще зробить розписну люстру, щоб вращалася потихеньку. Но так і не встиг.

Навколо будинку пишно квітнуть фруктові дерева. Під старою грушею зеленіють кущі папороті.

— Живу тут сам. Маю сина і двох доньок. Уже дорослі, мешкають окремо. Доньки, коли приїжджають в гості, допомагають по господарству. І садять квіти, — каже Олександр Вікторович.

Розмовляємо біля ажурної, прикрашеної жерстяними квітами ­двостулкової хвіртки. По обидва боки — цегляні стовпчики з чоловічими фігурами. Ліворуч статуя кобзаря, праворуч сидить ­цимбаліст. Олександр — невисокий худорлявий чоловік зі світло-русявим волоссям, спирається на хвіртку. В гості не запрошує. В дворі басом гавкає собака, біло-сірий кіт треться об ноги.

— Батько мав п'ять класів освіти. Малював, ліпив, різьбив по дереву. Мріяв про такий будинок відтоді, як прийшов з армії. Любив малювати природу на схилах яківчанської гори. Так обрав місце, де хотів збудувати хату. Мріяв зробити щось не таке, як у всіх. Годів 10 зводив конструкцію будинку. Був дуже законослухняний. На кожен грам цементу мав документи. Ніколи не приносив нічого з заводу — купляв кожен гвинтик.

На стінах зеленіє бетонне виноградне листя, жовтіють квіти, проглядає блакить неба. На боковій стіні — яскравий барельєф. Серед зелених полів і дерев синіють хатини. Картину трохи псує червона газова труба, що проходить через панно.

— Для листочків, квітів і панно ­батько робив форми. Ліпив із глини, заливав ­гіпсом, так отримував форми для заливання. Як висохне, поправляв дефекти і змащував олійною фарбою, щоб розчин не приставав. І відливав. А стовбури дерев, що прикрашають фасад, ліпив вручну. Фарби для панно змішував сам. Як розфарбував, так воно й тримається. Статуї ліпив сам. Усередині них арматура.

Двір огороджений бетонним парканом. Кожна секція прикрашена візерунком і барельєфом. Зображує музикантів. Посередині перед будинком — цегляний парапет. На ньому фігури чотирьох музик: чоловік із бубном, сопілкар і музика з "козою". В четвертої фігури відбиті голова й руки.

— Воно крошилося, а потім одного дня її просто не стало. На постаменті на розі вулиць батько виліпив фігуру мого діда. Ніби сидів із молотком і майстрував. Але хтось зруйнував. Воно не дає покоя людям. Ламають. Будинок потребує ремонту, — каже Олександр Вікторович. — Можу щось трохи підмазать, а ліпить — не моє. Треба багато грошей, аби все відремонтувать. Це ж не ремонт, а реставрація. Дах треба ­фарбувати. Вікна почав міняти на пластикові. Мені пропонували зробити прямокутні — так дешевше. Але я не погодився, хочу зберегти батькову ідею із шістьма гранями. Приводять сюди туристів, показують. Мені приємно, — каже наостанок.

Зараз ви читаєте новину «Віктор Комісаренко прикрашав будинок 40 років». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода