На вулиці Диканській у Яківцях ­неподалік Полтави стоїть унікальний будинок. Фасад прикрашає ­ліпнина у вигляді дерев і квітів, паркан — із фігурами музик. Його почав будувати 1959 року полтавець Віктор Комісаренко. Зараз тут мешкає син майстра, 62-річний Олександр Вікторович.

— Батько був жестянщиком — робив вентиляцію. Працював на ­Полтавському турбомеханічному заводі. А ­будівництво було його хобі. Цим домом займався 40 років. Йому постійно щось не подобалося, оббивав і переробляв, — розповідає Олександр Комісаренко. — Заклав фундамент 1959-го. Мені тоді було 3 роки. Ми жили на вулиці Балакіна, в ­бабусі Марфи Федорівни. Вона мала ­п'ятеро дітей, три родини мешкали в двох кімнатах. Перебралися в свій будинок, як я був у шостому класі. Але тоді було ще багато всього доробляти. Мама, Ніна Федорівна, була незадоволена, що так довго все робилося. Батько помер 2000-го, пережив матір.

Будинок площею 102 кв. м. Має центральну залу на 25 "квадратів" та по дві малі кімнати з обох боків. Висота стелі — майже 4 м. Кухня, ванна з туалетом і котельня розміщені на цокольному поверсі.

— Батько зробив округлу кришу. Ніби сонечко, а від нього розходяться лучі. Він був один із кращих жестянщиків у Полтаві. Мало хто мог з ним конкуріровать. У залі купольний потолок, його зійшлися робити всі родичі. Два дня заливали, — каже Олександр.

— Батько сам малював проект. Довго його узаконював, бо нестандартний. Допомогла моя тітка, яка працювала в якомусь районі в архітектурному відділі. Він ніколи нікому хабарів не давав, все по закону робив.

Входини празнували, коли завершили ремонт у спальнях. Зібралися всі родичі, людей 30. У залі стіни тільки поштукатурені були. Батько хотів ще зробить розписну люстру, щоб вращалася потихеньку. Но так і не встиг.

Навколо будинку пишно квітнуть фруктові дерева. Під старою грушею зеленіють кущі папороті.

— Живу тут сам. Маю сина і двох доньок. Уже дорослі, мешкають окремо. Доньки, коли приїжджають в гості, допомагають по господарству. І садять квіти, — каже Олександр Вікторович.

Розмовляємо біля ажурної, прикрашеної жерстяними квітами ­двостулкової хвіртки. По обидва боки — цегляні стовпчики з чоловічими фігурами. Ліворуч статуя кобзаря, праворуч сидить ­цимбаліст. Олександр — невисокий худорлявий чоловік зі світло-русявим волоссям, спирається на хвіртку. В гості не запрошує. В дворі басом гавкає собака, біло-сірий кіт треться об ноги.

— Батько мав п'ять класів освіти. Малював, ліпив, різьбив по дереву. Мріяв про такий будинок відтоді, як прийшов з армії. Любив малювати природу на схилах яківчанської гори. Так обрав місце, де хотів збудувати хату. Мріяв зробити щось не таке, як у всіх. Годів 10 зводив конструкцію будинку. Був дуже законослухняний. На кожен грам цементу мав документи. Ніколи не приносив нічого з заводу — купляв кожен гвинтик.

На стінах зеленіє бетонне виноградне листя, жовтіють квіти, проглядає блакить неба. На боковій стіні — яскравий барельєф. Серед зелених полів і дерев синіють хатини. Картину трохи псує червона газова труба, що проходить через панно.

— Для листочків, квітів і панно ­батько робив форми. Ліпив із глини, заливав ­гіпсом, так отримував форми для заливання. Як висохне, поправляв дефекти і змащував олійною фарбою, щоб розчин не приставав. І відливав. А стовбури дерев, що прикрашають фасад, ліпив вручну. Фарби для панно змішував сам. Як розфарбував, так воно й тримається. Статуї ліпив сам. Усередині них арматура.

Двір огороджений бетонним парканом. Кожна секція прикрашена візерунком і барельєфом. Зображує музикантів. Посередині перед будинком — цегляний парапет. На ньому фігури чотирьох музик: чоловік із бубном, сопілкар і музика з "козою". В четвертої фігури відбиті голова й руки.

— Воно крошилося, а потім одного дня її просто не стало. На постаменті на розі вулиць батько виліпив фігуру мого діда. Ніби сидів із молотком і майстрував. Але хтось зруйнував. Воно не дає покоя людям. Ламають. Будинок потребує ремонту, — каже Олександр Вікторович. — Можу щось трохи підмазать, а ліпить — не моє. Треба багато грошей, аби все відремонтувать. Це ж не ремонт, а реставрація. Дах треба ­фарбувати. Вікна почав міняти на пластикові. Мені пропонували зробити прямокутні — так дешевше. Але я не погодився, хочу зберегти батькову ідею із шістьма гранями. Приводять сюди туристів, показують. Мені приємно, — каже наостанок.

×