Гайсинчанка Олена Леонтюк два роки працює в авіакомпанії "Азур Ейр Україна". Про професію бортпровідниці мріяла з дитинства.
— У 13 років побачила серіал "Вищий пілотаж". Його зняли про авіацію та різні пригоди, які траплялися з екіпажем на борту літака. Багато моментів із цього фільму тепер насправді трапляються в моєму житті. У професію бортпровідника закохалась одразу. Щодня мріяла та уявляла себе у формі стюардеси. Навіть коли вчилася в медучилищі. Вивчала англійську мову, дізнавалася про літаки та авіацію, — розповідає 22-річна Олена Леонтюк.
Народилася дівчина у Гайсині. Після 9-го класу інтернат-гімназії вступила до Гайсинського медичного коледжу. Рік працювала оператором контролю служби авіаційної безпеки у міжнародному аеропорту "Бориспіль". Зараз заочно навчається в Уманському педагогічному університеті ім. Павла Тичини на філології. Незаміжня. Зустрічається з 32-річним Романом. Він очолює службу безпеки у мережі магазинів техніки.
— Після коледжу наступного дня поїхала до Києва. Вирішила почати з авіаційних курсів. Пройшла найрізноманітніші: "Бронювання авіаквитків", "Бронювання пасажирів на рейс", "Авіаційна безпека". Маю сертифікати. Пройшла співбесіду на посаду оператора контролю служби авіаційної безпеки. Взимку подала резюме — і через деякий час мене запросили на співбесіду в "Азур Ейр Україна", — продовжує Олена.
— Було дуже страшно. Але співбесіда з інструкторами виявилася не такою моторошною, як надумала собі. Я і додому не встигла доїхати, як зателефонували. Кажуть: "Вітаємо, ви в нашій команді!" Радості не було меж. То був найщасливіший день мого життя.
Звільнилась із попереднього місця роботи. Півтора місяця проходила курси: як рятувати людей при різних захворюваннях, вчилася гасити пожежу на літаку-тренажері, стрибала з трапів, рятували одне одного в басейні — ніби у відкритому морі, вивчала аварійне рятувальне обладнання, навчалася користуватися протидимними капюшонами, кисневими та пожежними балонами.
Робочий день бортпровідника може розпочатись і о 2-й ночі, і о 16:00. Диспетчер планує рейси і розписує графік на два тижні наперед.
— Він часто змінюється. Працівники прибувають до аеропорту за півтори години до рейсу, — розповідає Леонтюк. — Знайомляться з екіпажем. Це завжди різні люди, бо в компанії працюють понад 300 людей. Старший бортпровідник оцінює зовнішній вигляд членів екіпажу — макіяж, манікюр, зачіску та форму. Ще перевіряє документи та знання з медицини та безпеки літака. Якщо відповідаєш невпевнено або неправильно, такого члена екіпажу знімають із рейсу. Всі інші чекатимуть, поки прийде заміна. Потім екіпаж прямує на літак і готує його до вильоту. Якщо все справно та без зауважень, запрошують пасажирів.
Авіакомпанія "Азур Ейр Україна" експлуатує два типи літаків — "Боїнг-737" та "Боїнг-767". Новачки літають на маленькому — 737-му. Вміщує 189 людей та літає на короткі відстані. Такі рейси тривають до 7 годин. Коли бортпровідник стає досвідченішим, його перенавчають на "Боїнг-767" — один із найбільших літаків. Такі долають відстані до 15 годин. На маленьких екіпаж складається із 4 людей, на великому — з 12.
— Буває, прилетіла з рейсу і думаю: "Чудово, завтра вихідний!" Планую зустріч із друзями, лягаю спати, і тут о першій ночі дзвінок. Беру слухавку і чую: "Доброї ночі, Олено. Вам потрібно злітати в Хургаду на кілька днів. Виліт за годину, ви готові?" — пригадує жінка. — Найбільше люблю дальньомагістральні рейси. Але вони також мають мінуси. Буває, по три дні не виходжу з номера. Сумую за домівкою, нашою кухнею. Зокрема за борщем. Часом аж сниться, що їм його. Звичайно, нас годують смачно, але ніщо не зрівняється з українською кухнею.
За 2 роки побувала в Болгарії, Іспанії, Туреччині, Таїланді, Єгипті, Домініканській Республіці, Тунісі.
— У дальньомагістральні рейси екіпаж летить близько 14 годин. Залежить від погодних умов та напряму вітру. Всі залишаються на 12 днів у відрядженні. Відвідують екскурсії, весь час проводять біля моря. Найчастіше рейси по 5 днів тривають — до Єгипту та Туреччини.
3 
Коментарі