— Біля унітазу була по кілька разів на день. Викликала рвоту одразу після вживання їжі. Живу сама, тож ніхто цього не знав, — розповідає Євгенія Іванова, 23 роки, із села Розсошенці Полтавського району. Хворіє на анорексію.
Справжнє прізвище просить не називати, щоб не впізнали знайомі. Зустрічаємося в парку в мікрорайоні Садовому. Євгенія — висока, струнка дівчина з довгим русявим волоссям і карими очима. Одягнена в легку сукню білого кольору, на ногах — босоніжки. Сідамо на лавку неподалік від фонтану.
— У дитинстві мене всі називали куколкою чи малишкою. У дитсадку хлопчики бігали, за косички смикали, — сміється Євгенія, на смартфоні показує світлини з дитячого садка. На них — маленька симпатична дівчина з хвостиками. Виглядає, як інші діти, без зайвої ваги. — Звикла до уваги, що всі мене люблять. У початкових класах було те саме. А в підлітковому віці швидко почала набирати вагу. Не займалася спортом, вживала багато шкідливої їжі. Колись навіть потрапила в лікарню через любов до чипсів, і плакала, коли лікар заборонив їх. Тоді без сухариків і чипсів протрималася з рік, але все одно набирала вагу. Можливо, захопилася солодким, не пам'ятаю вже.
— У школі мене майже не дразнили. Але принижувала найкраща подруга, кажучи, що я товста, а її улюбленою приказкою було "поки товстий схудне, то худий і здохне". Була мала і дурна, тож слухала її. Майже завжди посміхалася, плакала тільки на самоті, коли ніхто не бачив і не чув. Ненавиділа себе, але нікому не казала, — з очей котяться сльози, дівчина на хвилину відвертається. Каже, важко говорити. — Мама завжди казала, що я не товста, бабуся по маминій лінії і дідусь — теж. Навпаки, втішали й переконували в протилежному. А от татова мама пару разів називала мене свинкою. Та найбільш боляче було у восьмому класі. Однокласник, який мені подобався, під час перерви обізвав мене свинею. Пам'ятаю, проплакала півдня. Після того вирішила худнути.
Йдемо в бік сухого фонтану.
— Взялася за обручі із шариками. Бабуся на день народження подарувала, бо я дуже просила. Крутити починала по 5 хвилин на день, — Євгенія показує на свою талію і на живіт. — Тут були величезні і болючі синці. Раціон не змінювала. Відмовилася від солодкого на сім днів, і за перший тиждень скинула 3 кілограми. Худнула я півтора року, до кінця 11 класу. Тоді скинула 28 кілограмів.Був період, коли вага зупинилася на позначці 61. Вирішила, що треба змінити раціон. Саме в той час уже обирали сукню на випускний. Мені батьки придбали дві — коротку й довгу. Обидві "по фігурі". Перестала їсти за 4 години до сну. Не вживала мучного, солодкого. Багато часу проводила на репетиціях випускного вальсу, а потім тренувалася вдома. Танцювала з тим самим однокласником, через якого колись вирішила худнути.
Мені здавалося, що стрункою я йому подобатимусь. Проте він почав зустрічатися з моєю найкращою подругою, яка знала весь час про мої почуття. Мене це зламало. Думала, недостатньо худа, аби мене полюбили.
— Почала вживати 1200 калорій на день. Поступово зменшувала. Дійшло до того, що їла пару яблук, 100 грамів творогу і яйце на день. На випускному я важила вже 51 кілограм, сукні на мені теліпалися. Того ж літа на дні народженні подруги з'їла шматок піци. Змусила себе пройти 10 кілометрів, аби його "спалити".
Євгенія знову дістає смартфон та показує фото з випускного. На ньому вона у довгій світлій сукні, з підібраним волоссям. Обличчя виснажене, видно вилиці.
— Так починалась анорексія. Перестали йти місячні, майже нічого не їла. Повилазили ребра, ключиці, дуже видно було хребет. Але ноги все одно здавалися мені затовстими. Аби вийти погуляти, змушувала себе підводитися з дивана. Сил на довгі прогулянки не вистачало — псувався настрій, хотілося додому і спати. Щодня чекала наступного ранку, бо на сніданок могла собі дозволити навіть одне печиво. Але одного разу зірвалася, і наїлась його так, що стало погано. Почали мучити думки, що потовстішаю, викликала рвоту. З того часу робила це часто. Могла і тричі на день. Навчалася в іншому місті, тож приступів ніхто не бачив.
На першому курсі в університеті звернулася до гінеколога, бо турбував біль у животі та відсутність менструації. Гінеколог запідозрив булімію.
— Злякалася. Почала шукати хоч якусь підтримку. Нею виявилися моя одногрупниця, яка теж хворіла на анорексію, та однокласниця, яка навчалася на психолога. Довгі розмови, безсонні ночі, постійна підтримка допомогли потихеньку вийти з того стану, у якому я опинилася. І зараз дуже боюсь повернення, бо іноді нав'язливі думки з'являються. Шукаю психолога, який допоможе мені з ними справитися.
— Коли побачила Євгенію вперше, подивувалася кольору її обличчя — жовтувато-сірий. Та і сама вона була дуже виснажена. Одразу спитала, чи не мала дівчина проблем із харчуванням. Вона розплакалася, розповіла про все. Я була перша, кому Євгенія довірилася. Розповіла їй про булімію. Ця хвороба окрім кишківника та шлунку може вплинути на інші органи — мозок, щитовидна залоза, гіпофіз, серце. В особливій зоні ризику дівчата-підлітки, бо збій у гормональній системі дуже негативно позначається на репродуктивній системі. І на здатності мати дітей в майбутньому. Булімія може призвести навіть до смерті, — розповідає телефоном Діана Дервіш, лікар-гінеколог Полтавської дитячої поліклініки №2, до якої зверталася Єгенія Іванова.
Коли людина помічає постійну потребу в їжі, не може зупинитися під час її вживання, не відчуває насичення — необхідно звернутися до психолога.
При булімії виникає біль у ділянці черева
Нервова анорексія — хвороба, що характеризується втратою апетиту, критичним зниженням маси тіла, часто небезпечним для життя,.
Булімія — патологічно підвищене відчуття голоду, що супроводжується у деяких випадках слабкістю і больовими відчуттями в надчеревній ділянці. Хвороба інколи поєднується із зниженням відчуття насичення, внаслідок чого виникає потреба в надмірно великих кількостях їжі.
2 
Коментарі