Іван Похідня малює пейзажі, натюрморти й оголених жінок

64-річний Іван Похідня із Розсошенців 55 років перемальовує натюрморти, пейзажі, зображення жінок у стилі ню.

Йду до нього додому. Господаря поки що немає. Зустрічає дружина 58-річна Лідія Миколаївна. Всі кімнати й коридори завішані картинами. Також є кілька розмальованих фарбами гітар — електро- та акустичні. Меблі — ручної роботи.

— Ванько намалював картину "Материнство", коли народила йому сина Славіка. Робота дуже чуттєва, приємно на неї дивитися, — показує малюнок, на якому жінка годує немовля грудьми. — Чоловік працьовитий. Усе для дому зробить. Але йому потрібен час, щоб виносити ідею, продумати до найдрібніших деталей.

У хату заходить господар. Відносив до ветклініки домашнього кота Рижулю. Іван Володимирович спирається на тростину, запрошує до просторої вітальні за стіл.

— Малюю зі школи. Через захоплення часто перепадало. У сьомому класі вчителька попросила намалювати карикатуру на двієчників. На уроці фізкультури вчитель вийшов. Хлопці-однокласники на мене налетіли, штовхнули. Я вдарився об металеву плиту, розбив сустав у нозі. Зранку температура підскочила до 41 градуса. Добрів до врача-практиканта, який приписав компреси. Цього робити не можна було. Мене відвезли до бабки-костоправа в Мачухи. Вона водкою облила, прощупала. Однак все одно порадила операцію. Думали, мені гайка. Професор з Москви приїжджав, оперував кілька разів. Витягнули завдяки моїй мамці, земля їй пухом. Протягом півтора року вихажувала, з лікарями домовлялася. Я на витяжці лежав, пережив чотири операції. Так лишився без сустава.

Два роки навчався в художній студії.

— Після інциденту з однокласниками не хотів вертатися до малювання. Хоча тягнуло. Все-таки поступив на архітектуру в університет, та через обострєніє

хвороби на півроку поїхав в одеський санаторій. Не було сенсу вертатися на навчання. Пішов працювати в інститут "Колхозпроект". Звідти переманили на Полтавський завод медичного скла. Працюю тут 44 роки художником-оформлювачем.

Напис "Завод медичного скла" на підприємстві зробив Іван Похідня, "Склозавод" на зупинці на вул. Європейській у Полтаві — теж.

— Процес роботи дуже цікавий. Підходиш до картини, буває, без настроєнія. Пару раз мазнув — стає добре, получається само собою. Малюю після роботи, інколи в обідню перерву встигаю покласти кілька мазків.

На багатьох картинах зображені море й гори.

— Надивився на них, коли лежав в санаторії. Побував у Сімферополі, Алушті, Ялті, Севастополі. Одну намалював для директора у кабінет — гори й зелені краєвиди. Собі таку зробив уже з русалкою — не байдужий я до жіночої статі, — сміється.

Лідія Миколаївна виносить два ящики з фарбами й пензлями. Є нові набори та вже використані тюбики. Найчастіше чоловік малює на полотнах розміром 1 х 1,5 м. Картину 60 на 80 см продав за 1,5 тис. грн, однак художники оцінили щонайменше у 4 тис. грн.

— Продав — купив матеріал. Зайвий не буває. Тільки пензлі коштують 70–100 гривень, вистачає на кілька робіт, — додає Іван Похідня.

— Створення картини починається з підрамника, натягування на нього полотна, ґрунтування, шліфування тканини. Потім роблю підмальовку — відставляю на тиждень, щоб висохла. Тоді шар за шаром наношу фарби, доки не вималюються повноцінні образи. Пишу поетапно — так, як проявляється фотографія. Найважче — деталі обличчя, рук. Можу разів п'ять-шість переробити, доки не буде один в один з оригіналом. Щоб написати реалістичну картину, має бути природне освітлення. Похмура погода грає із художником злий жарт — фарби здаються темнішими.

Іван Похідня намалював 60 картин. Удома зберігає майже 30. Багато дарує.

— Замовляють друзі, знайомі на дні народження А мені легше гроші подарувати. Бо мистецтво забирає час. Мої портрети оцінюють у 4–5 тисяч гривень.

Найбільша картина — панно розміром 5 х 4 м. Подарував директору заводу на ювілей. На ній керівник на коні з шаблею, працівники підприємства — позаду, зображені у вигляді запорожців із гарматами.

Має в колекції 15 саморобних гітар.

— Гітари робив ще зі школи. Потім на заводі грав у ансамблі "Тривіс". Зробив собі інструмент-самопал. Потім купив німецьку гітару. Мій син навчався в музучилищі. Якось зайшли в музичний салон. Придивилися гітару за 10 тисяч. Гроші великі. Кажу: "Синок, я тобі таку зроблю". Він скептично на мене подивився. Через рік приніс йому "Фендер" у кофрі з червоним матеріалом всередині. Син сказав, що крута.

— Креслю чертьож, потім в інтернеті шукаю схеми. Склеюю деку з кількох дощечок товщиною 2,2–3 міліметри. Надаю форму, вигибаю. Перша гітара, яку зробив, — електрична. Акустику почав виготовляти нещодавно. На неї потрібно більше часу та вміння. Читаю спеціалізовану літературу, інструкції, поради.

Гітари продає за 3–4 тис. грн. Їх теж розмальовує.

На зупинку проводжає Лідія Миколаївна. Не йде, доки не сяду в маршрутку.

У бібліотеці показав роботи в стилі ню

У червні Лідія Похідня влаштувала для чоловіка виставку в Полтавській обласній бібліотеці ім. Івана Котляревського. Показали понад 30 робіт.

— Там ніколи не виставляли еротику. А я, нікого не питаючи, розвісив свої роботи. Всі роти пороззявляли. Копію моєї найулюбленішої картини "Молодість" купив чоловік років за 70. Зображена оголена дівчина, яка дивиться на море. Це одна з небагатьох, яку писав з натури. Оригінал не продаю, — каже Іван Володимирович.

×