На Новий рік у мене традиція. Спочатку збираємося за столом з родиною. Піднімаємо келихи з шампанським, їмо олів'є і слухаємо привітання Порошенка.
Як тільки годинник "стукає" дванадцяту — я та чоловік йдемо з хати на площу Миру. Там ялинка, там цікаво й весело.
Так було й позаминулого року, коли зустрічали 2017-й. Була на дев'ятому місяці вагітності, але традиції не зрадила. Стою біля кінотеатру "Мир", чекаю концертної програми. Займаю чергу за хлопавками. Помічаю: якась жінка бере маску і поступово починає відходити від черги. Ні розрахунку, ні діалогу з продавцем у неї не було. Ясно — злодійка.
Чоловікові та друзям не кажу жодного слова. Відходжу від них і пробую наздогнати шахрайку. Це важко — живіт у мене величезний, але таки "дістала" її. Разом з жінкою — дівчинка. Помітно — дитина не розуміє, що коїться.
Стримуюсь і ввічливо прошу повернути вкрадене. Жінка розгубилася, стоїть і дивиться на мене. Але тривало це якихось 10–20 секунд. Далі вона опановує себе і знову починає бігти у сторону парку.
Цього разу наздоганяти не стала. Повернулася до своїх, у чергу за хлопавками. Зрозуміла: це не перша і не остання крадіжка цієї ночі. Усіх не наздожену. Ще раз так пробіжуся — народжу прямо у центрі міста, прямо на Новий рік.
Коментарі