— Був у нас хлопець Ілля. Прийшов із дитячого будинку геть малим. Після випускного поїхав в Одесу. Працює фотографом. А троє сиріт — брати Ерік та Едік Петросяни і сестра Рада — навчаються на бюджеті в університеті імені Тараса Шевченка. Спілкуємося з ними, — говорить заступник директора закладу "Володарська спеціалізована загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів — центр реабілітації" Леся СеРпутько, 44 роки. Зустрічаємося 3 квітня.
Школа-інтернат у Володарці вважається однією з кращих в області. Запрацювала 1986 року, після аварії на Чорнобильській атомній електростанції. У 1997–2017 роках заклад був санаторного типу. Цьогоріч його планують зробити ліцеєм. П'ять корпусів розташовані на площі 3 га, поруч — хвойний ліс. На всій території встановили відеонагляд. Вчиться 177 учнів. 10 — сироти.
Біля школи марширують семеро дітей. Біля них жінка у синій кофтині.
— Рій, вільно! — командує.
Учні спиняються, піднімають чашки із чаєм, які стоять на землі.
Леся Володимирівна веде до центрального корпусу.
— Тут навчаються діти з усієї Київщини. Є сироти, — говорить по дорозі. — Ходить автобус, що возить учнів з району. У нас вільний простір. Можуть ходити будь-де по території, навіть зі своїми друзями, коли ті приходять. Проживання та навчання безплатне.
Школа спеціалізується на вивченні математики, інформатики та іноземних мов. Мають факультативні заняття із польської та іспанської.
— Наші вчителі сприймають учнів, як своїх рідних дітей, — веде далі. — Працюю тут з 1999 року. Була вчителем української мови та літератури. Рік тому стала заступником директора. Працювати не важко. Це приносить задоволення.
Сироти потрапляють в інтернат з дитячого будинку або коли їхніх батьків позбавили прав. Отримують державну грошову допомогу. Є кілька учнів з опікунами.
Підйом у школі о 7:30. За годину діти одягаються, вмиваються і снідають. Після третього уроку — обід. Вечеря о 19:15. Протягом дня заведені перекуси.
Щодня учні займаються на стадіоні, ходять у тренажерний зал. Відбій о 21:00. Є інтернет. Працює цілодобово.
У шкільному музеї стоять випускні альбоми колишніх учнів. На стінах — нагороди, які вихованці завоювали на різних конкурсах.
— Свого часу спонсором нашого закладу був футболіст Андрій Шевченко, — розповідає Леся Серпутько. — Допоміг встановити пластикові вікна та відкрити стоматологічний кабінет. Маємо тісні й дружні зв'язки із владикою Доміаном, — показує на фотографію священика. — На всі свята за власний кошт влаштовує гуляння.
Проходимо кімнату зі столами, на яких стоять ноутбуки.
— Це у нас конференц-зал, — пояснює бібліотекар Валентина Павлівська, 49 років. — Діти безперешкодно можуть ними користуватися та великим медіа-екраном. Мають можливість брати книжки, газети і журнали у читальному залі.
Біля входу до їдальні висить сьогоднішнє меню. На сніданок молочна каша, твердий сир і хліб із маслом та чаєм. На підвечірок — курага, печиво і кефір. Суп, картопляне пюре, скумбрія, консервовані помідори, компот і яблуко — обід. Другий підвечірок — ватрушка з сиром і соком. На вечерю — плов із м'ясом, омлет, огірок, хліб з маслом, чай і лимон.
— Харчування у нас хароше. Наїдаюсь, — каже 11-річний Юрій Булатовський. — Навчання дається непросто. Люблю інформатику. Маю багато друзів.
— Я з Білої Церкви. Минулого року був тут у таборі. Сподобалося. Захотів тут навчатися, — долучається до розмови Арсен Луценко, 11 років. Жує курагу. — Багато чого досягли. Виграли КВН на всеукраїнському конкурсі. І по робототехніці перші.
У коридорі зустрічаю блондинку із записником у руках.
— Учні люблять ледарювати. Але через конкурси та вікторини заохочуємо їх до праці, — говорить вчителька факультативу із польської мови Оксана Токаренко, 38 років. — Викладаю від лютого. Сама білоцерківка. Та якщо порівняти наші школи і цю — це небо і земля. Колектив дружний, діти свідомі. Матеріальна база чудова.
Спортзал — великий і світлий. Ліворуч на всю стіну дзеркало зі спеціальними станками для занять хореографією. Є тренажери, столи для занять тенісом.
До спальних корпусів веде доріжка, викладена бруківкою. Заходимо в одну з кімнат. Стоять чотири ліжка, застелені синіми покривалами. Одна шафа на всіх. Чотири тумбочки. Санвузол і пральна кімната — окремо.
Далі по коридору — арт-студія, де учні малюють, гральна кімната, швейна. У ній школярі шиють собі одяг. Є кімната бісероплетіння та молитовна з іконами та Бібліями.
— На День святої Тетяни проводимо літургію, бо вона покровителька нашої школи. Діти з дозволу батьків теж можуть брати участь, — пояснює Леся Володимирівна.
Біля навчального корпусу стоять велосипеди, якими вчителі і діти приїжджають на уроки. Поряд ходить собака Ворона. Так її назвали за чорний колір шерсті.
В учительській — три столи і шафи.
— Ось це мій кабінет, — веде у сусідні двері Леся Серпутько. — Тут завжди відкрито. Не страшно, що можуть вкрасти. Довіряємо. Коли діти гублять щось, то приносять мені.
У кабінеті хімії семикласники проводять експеримент — визначають кисле чи лужне середовище. Сідаю за третю парту середнього ряду. Діти не соромляться. Учень Олександр біля дошки вмочає шкалу у рідину. Коли вона набуває рожевого кольору, всі гуртом викрикують: "Клас!".
У закладі працює психолог Ольга Гловець, 64 роки.
— Психологічна допомога потрібна, коли діти переходять з однієї школи в іншу. З ними треба працювати, бо у більшості завищена самооцінка про себе, — розповідає. — Із сиротами спілкуємося часто. Вони потребують особливої уваги.
У підвальному приміщенні продають солодощі та морозиво. Є соляна кімната.
— На барі перед входом діти п'ють кисневий коктейль. Потім одягають бахіли та халат. Щоб не зіпсувати одяг, — пояснює медсестра і масажист Ганна Шандурська, 40 років.
Поруч — масажний кабінет із кушеткою та кріслом. Далі — кімната, де школярі можуть розбирати комп'ютери та дивитися їхнє начиння. У підвалі є станки для уроків трудового навчання, кабінет робототехніки.
— Булінгу в нас немає і не було, — каже Леся Володимирівна. — Випускні проходять на базі школи. Гуляння у шкільній їдальні. Батюшка Доміан виділяє гроші на випускні наряди для дітей.
У другому навчальному корпусі є костюмерна із карнавальними костюмами, стоматологічний та два фізіотерапевтичні кабінети із приладами для прогрівання грудної клітини, горла і носа. Є ароматерапевтичний кабінет, ізолятор для хворих дітей.
Директор школи Анатолій Косовський працює на посаді 22 роки.
— Прагнемо іти нога в ногу із сучасною освітою. Організовуємо літній табір, — розповідає 53-річний Анатолій Іванович. — Там вивчаємо інформатику, робототехніку та англійську. Цього року спробуємо ще польську. З'їжджаються діти з усієї України.
В електронному тирі троє хлопців стріляють в екран, на якому розміщені цілі.
— Харашо тут. Живу у Володарці, ходжу до школи пішки за 20 хвилин, — сміється 16-річний Микола Жебровець.
1 
Коментарі