— Бабуся садила грушу 1956 року. Сорт Мачуська глива. Зараз виросла вища хати. Плоди дуже смачні, скоростиглі, родить рясно. Стараємося обривати груші нестиглими. Щоб дійшли, мама складала на горище в сіно. Недільку груша так має полежати. Але щоб не м'яка, бо всередині зробиться коричнева. З неї тоді нічого не зробиш, — розповідає 68-річна Віра Дудник із Мачухів Полтавського району. Радить рецепти, в яких використовує сорт груш Мачуська глива. Дерева в селі ростуть з 1861 року, є на багатьох подвір'ях місцевих.

— Потім мама добре топила піч у дворі, — продовжує Віра Михайлівна. — Допоки черінь (внутрішнє місце в печі. — Газета) не побіліє від жару. Коли прогорить — гасила вогонь і ставила ­гнітити груші. Складала цілими на листи, підстеливши папір. Закривала заслін і залишала до ранку. Виймала і знову розпалювала піч. Процес міг тривати тиждень — груша пеклася і сушилася. Зберігали в глиняних глечиках на горищі або в полотняних торбах на печі в хаті.

Для варення кожну грушу наколюють голкою.

— Кожну вилежану, але ще не м'яку грушу наколюю голкою. Складаю в миску. Заливаю киплячим сиропом — варю густий із води й цукру. Залишаю до ранку. Холодне зливаю, кип'ячу і заливаю знову. Так три дні. Потім гаряче варення заливаю в банки, закупорюю. Тоді сироп прозорий, красивого світло-жовтого відтінку, — каже Віра Дудник. — А ще є рецепт "медового" варення. Грушу так само готують і кидають у сироп. Не зливають. Раз на день ставлять на вогонь і повільно доводять до кипіння, але не кип'ятять. Грушу в сиропі повільно охолоджують. За три дні сироп густіє. Стає схожий на мед.

Віра Дудник готує в електродуховці "запечене варення". Подібне до мармеладної цукерки.

— Ріжу груші крупними шматками, вирізаю качан. У широкій каструлі перекладаю цукром. Обов'язково він має бути зверху. Ставлю на невисоку температуру, градусів на 110. Щоб не підгоріло. В електродуховці запікається знизу і зверху одночасно. Треба дивиться, щоб томилося, ледь кипіло. Цукор має розтанути. Зверху повинен бути сироп. Готове варення набуває бурштинового кольору. Це десь 1,5 години. Виймаю, розкладаю по банках. Так само роблю і яблука.

Ще господиня готує консервовані груші в сиропі.

— Готую сироп із розрахунку склянка цукру на літр води. Беру тверді, але вилежані груші. Ретельно мию, закладаю в банку. Заливаю окропом раз на 20 ­хвилин, добре укутую. Зливаю воду, кип'ячу, заливаю вдруге. Зливаю, додаю цукор, доводжу до кипіння. Заливаю сиропом, закатую банку. Перевертаю й знову укутую. А ще Мачуські гливи у нас маринують, як огірки. Теж двічі заливають окропом, на третій раз — маринадом. У сироп додають цукор, сіль, оцет і гвоздику. У кожної господині маринад для огірків свій. У кого солодший, у кого кисліший. Але груші будуть добрі, хоч і не солодкі. Сорт можна брати різний. За таким же принципом сливи маринують.

Плоди важать 400–700 грамів

Сорт груш Мачуська глива був колись найпопулярнішим у селі. Його завіз 1861 року селянин Корнійчук від свого поміщика. Тому довгий час сорт називали "корнійцівським". На початку ХХ ст. сорт внесли в помологічний перелік (помологія — наука про сорти плодових і ягідних рослин. — Газета).

Плоди Мачуської гливи досягають 400–700 г. Груші мають гарний вигляд, запашні та смачні. Їх легко сушити. Дерева — високі й розлогі, стійкі до суворих погодних умов. Дають рясний врожай практично щороку.

×