Ексклюзиви
Понеділок, 14 травня 2007 16:47
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало

Життя як зебра

 

Привіт, кумо! Ось і не стало Тоні Блера на чолі британського уряду, де він прослужив десять років. Колись хтось під час революції на Майдані кричав, що українські діти виросли, не знаючи нікого, крім Кучми. Потім, мабуть, він же писав на стінах "Пробач, Данілич".

Так само й тут — політикани, які щойно з піною на вустах репетували "Блера в тюрму", тут-таки заспівали йому осанну. Мовляв, хоча й помилявся, але великий лідер, його бракуватиме, і таке інше.

То я оце й думаю: що за дивна людська природа? Є така категорія населення, якій весь час треба чогось позбутися, ніби воно муляє. А потім за ним же шкодують. Деяких людей гнітять стабільність і успіх, бо звикли насолоджуватися відчуттям провини, ностальгії, гніву на незрозуміло що. Хоча завжди можна знайти приємне і в сьогоднішньому дні, і в нинішньому лідері країни. Бо політичні лідери — це справа не лише тимчасова, а ще й дуже відносна. Здавалося б, за що любити Кучму? Але якщо поставити його поруч з інквізитором Торквемадою, то аж ніжність прокидається до Данілича.

Здавалося б, за що любити Кучму?

Кажуть, що щастя не можна відчути в момент, коли ти насправді щасливий. Тільки пізніше, в гіркі часи, озираєшся назад і думаєш: ото було щастя. Колись я була закохана, пахли квіти, іскрилося вино. Якого ж трясця було їхати за тридев"ять земель за якимись примарними ідеями? А проте минув час — і з"явилося нове щастя, яке також відійшло в минуле непоміченим, доки не змінилося горем, і знову, і знову.

Так і виходить, що життя — як зебра: чорна смуга, біла смуга, чорна смуга, біла смуга, а потім дупа.

Тож бувай, кумо, а я піду в лондонський зоопарк.

Зараз ви читаєте новину «Життя як зебра». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода