Ексклюзиви
Понеділок, 16 жовтня 2006 16:20
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало

Сон п"яного поета

 

Привіт, кумо! Приснився мені фантастичний сон. Ніби живу я у красивому рибальському містечку. Воно все з червоної цегли, люди привітні, завжди вбрані святково, на кожному будинку флюгер із півником. А річка — найгарніша у світі. Рибалки там ловлять форель, а діти плюскаються.

І раптом у річці завелися якісь чудернацькі кровожерливі потвори: напівакули, напіввосьминоги. Усе містечко кинулося на боротьбу — з луками, ножами, вилами. Але потвор припливало все більше, усе химерніших і все більш хижих. Як почесна лучниця міста, я била чудовиськ безперестанку зі свого арбалета, аж доки не скінчилися стріли. А потім побігла до зброярні по новий сагайдак. Аж дивлюся: на мені середньовічний зелений камзол, а в кишені — бронзовий ключ. І я раптом усвідомлюю, що це ключ до глухих дверей в кінці зброярні, а за ними — розгадка таємниці, хто ж присилає до нас чудовиськ.

Я приношу склянку води

Заходжу до зарослої павутинням кімнати і бачу друкарську машинку із пожовклим папірцем, порожні пляшки з-під портвейну на підлозі, бички від цигарок, черевики і заяложене пальто. А під стінкою на старій канапі спить п"яний український поет. Не хочу тикати пальцями, але його прізвище закінчується на "к". Він сипить пересохлим горлом. Я приношу склянку води. Той, не прокидаючись, її випиває, перевертається на інший бік — і кровожерні потвори відразу зникають з нашої річки.

І тут я розумію: наше рибальське містечко, і річка, і флюгери, і чудовиська — це всього-на-всього сон п"яного українського поета. А чи є спосіб сказати, що цей поет, який хропе на канапі у моєму власному сні, не наснив і того світу, в якому я зараз тобі пишу? Треба б його спитати, але будити страшно.

Зараз ви читаєте новину «Сон п"яного поета». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода