Перше побачення

 

Привіт, кумо! Сьогодні — 19 років із дня мого першого побачення. 19 років! Після того побачення було ще багато інших, але такого — ні.

Мені було 12 років, а Тарасові — 16. Шкандаль!

Ми познайомилися на позакласних заняттях астрономією. Що взагалі ще для кохання треба? Зорі, небо. Він проводжав мене додому після занять. Тоді якраз починалися різні патріотичні рухи, і Тарас перейшов із суржика на українську мову. Для Полтави кінця 1980-х це було страшенно радикально. Його батько носив довгі шевченківські вуса, за що його нібито тягали в кагебе.

Він призначив мені побачення біля "орла" в центрі міста. Про того орла — пам"ятник російським "визволителям" від шведів — у нас казали: якщо під ним пройде невинна дівчина, у нього від здивування з рота випаде бронзовий вінок. Це брехня. Так от, ми мали зустрітися вдень, по-пристойному.

Тарас перейшов із суржика на українську мову

Напередодні шокована мама повела мене в "Детский мир" і купила перші в моєму житті капронові колготи. А ще вручила мені шестирічну сестру — мовляв, нехай також заразом прогуляється, — а мені й на думку не спало, що із дітьми на побачення не ходять.

Тарас зрозумів, чиїх це рук справа, і ми відвели сестру додому. Мама наказала бути вдома до "Рабині Ізаури": здається, та починалася одразу після "Вечірньої казки". Але ми пішли до річки Ворскла і торгувалися за те, цілуватися нам чи ні. Мені здавалося, що співати разом пісні, що починаються на "Ой!", цілком достатньо.

Коли я нарешті прийшла додому — якраз після Ізаури, — мені влетіло. Але який толк говорити до закоханої дівчини? Влетіло — в одне вухо, а в друге вилетіло.

А ту серію Ізаури потім повторили.

×