Ексклюзиви
Вівторок, 24 червня 2008 16:29
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало

Ноги і язик

 

Привіт, кумо! Ми з чоловіком поїхали в Італію на мої гонорари від статей. Я довго складала їх в окрему коробочку, але все одно треба економити. Тому ми майже скрізь ходимо пішки. Тиждень ходили по музеях і провулках Флоренції, Рима та Генуї. А сьогодні попливли на човні до Затоки поетів і сіли на березі думати кожен своє.

Я думала про ноги. Коли реабілітували мого діда Михайла, уже посмертно, батько пішов у місцевий архів КДБ і прочитав його справу. Тоді розказав мамі, а вона — мені. Діда як ворога народу засадили в Соловки, де він просидів усю війну. А діло було так.

Після голоду 33-го і репресій 37-го діду, який на той момент уже відсидів як куркуль, бо родина мала корову на вісім душ дітей, — це все набридло. Він зібрався з кількома такими ж стомленими від товариша Сталіна односельцями йти до Польщі.

— І що, дійшли? — спитала я.

— Дійшли, — сказала мама. — Перейшли якусь там річку на кордоні. Але їх спіймали польські прикордонники, дали добрих тирлів і відправили назад.

Їх спіймали польські прикордонники

— І що далі? — допитувалася я.

— Ну, вернулися додому, ніхто їм нічого. Але один із мужиків по секрету сказав своїй жінці, а та — по секрету сусідці, а та — кумі. Через три дні прийшло НКВД, і всіх відправили на Соловки.

Звідти дід вийшов 1947-го.

Роками я думала про цей випадок не стільки як про ілюстрацію з кривавого періоду історії України, як про свідчення нелюдської витривалості мого діда та його товаришів. Дійти з Полтавщини аж до Польщі!..

А от до Соловків його довели не ноги. Таке може лише язик.

Зараз ви читаєте новину «Ноги і язик». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

8

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода