Привіт, кумо! Слава Богу, вже закінчується мій місяць поневіряння по світах. Спершу об"їздила Крим, потім обходила Італію, тепер з останніх сил обтанцьовую музичний фестиваль у графстві Сомерсет.

Подзвонила сестра і каже:

— Та ти за місяць пройшла Крим, Рим і мідні труби.

Взагалі-то мідні труби означають випробування похвалою і суєтою. Але ми вирішили, що музичний фестиваль також рахується. У приказці були ще вогонь і вода. Вогонь стався якраз перед фестивалем — у сусідньому селі загорівся смітник. Місцевих мешканців евакуювали, а нам довелося замість двох годин добиратися цілих сім. Води також не бракувало.

У Криму, у відрядженні, за гроші роботодавця я зупинялася в пристойних готелях з окремою ванною. В Італії, у відпустці, за власні гроші — у кімнатах із тарганами і душем в коридорі. А на фестивалі всі живуть у наметах і ходять у гумових чоботях, бо фестиваль у полі.

Я за троячку вдавитися готова

Прибули ми опівночі під зливою. В автобусі нам у вухо три години співали п"яні австралійці без слуху і голосу. Коли ми врешті напнули намета над канавою, він виявився підробкою. Дно миттєво вкрилося водою. Туалети навколо були рясно уцяцьковані сама знаєш чим. Зі сльозами в очах я пішла в кущі. Періщив холодний дощ. Жалила кропива. У наметі чекала калюжа. А я весь час думала про те, що у всіх дівчат на фестивалі чоботи рожеві у квіточки, а у мене — зелені і потворні! Казала ж мені сестра: доплати троячку і купи собі симпатичні чоботи, а я ж за троячку вдавитися готова. І тепер ні намета, ні — що найгірше — гарненьких чобіт із квіточками. І так мені було себе шкода, хоч плач.

Отакі вони, мідні труби. Вогонь і воду пройти куди легше.

×