Ексклюзиви
Понеділок, 30 січня 2006 17:26
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало

Китячий рай

 

Привіт, кумо. Бачила, мабуть, що минулого тижня до Лондона заплив кит? Ми ходили дивитися, як його рятували. Десятки тисяч людей зібралися на мостах, плескали рятувальникам і вигукували підбадьорливі слова китеняті. Воно важко дихало під струменем води, якою його обливали на баржі. Проте так і не вижив наш кит: занадто хворий був уже тоді, коли блукав Темзою.

Дослідники визначили, що це було маленьке китеня, дівчинка. Вона відбилася від мами в морі. А мама, мабуть, досі плаває десь біля гирла Темзи.

Шкода китеняти, хоч плач. Тому ми з чоловіком вирішили, що воно потрапило просто в китячий рай. А як же інакше: воно ж дитина, ще не встигло набратися китячих гріхів. А китячий рай, вирішили ми, — це особливе місце. Воно не вгорі, як людський рай, а внизу — там, де прохолодна вода і багато смачних кальмарів та креветок криль. Там збираються всі китові душі — і загиблі від людських гарпунів, і з"їдені китами-убивцями, і померлі від хвороб — і влаштовують китові вечірки з іграми в воді і перегуками та співами по-китячому. Туди попливла й наша Вейлі, сміючись над нами — людьми. Над тим, як ми заполонили всі газети й телеекрани її зворушливим тупим носом, плямистим від знесилення плавником та раптовими елегіями про співчуття і турботу.

Це було маленьке китеня, дівчинка

Лондонське китеня на два дні стало знаменитістю. На берегах Темзи стояли телекамери з усього світу, і глядачі всіх рас та народів уболівали за його долю. Але на світі стільки безіменних, невідомих живих істот. Вони також хочуть нашої уваги. Можливо, це шанс визирнути за вікно своєї хати й побачити якесь живе створіння, яке загубилося від мами і якому потрібна наша допомога в цей лютий мороз?

Зараз ви читаєте новину «Китячий рай». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода