Останнім часом чути багато розмов про проблеми постачання зброї нашими союзниками.
Вирізняють три головні тези:
Союзники надають недостатню кількість зброї.
Військова техніка, яку передають Збройним силам України, переважно застарілі зразки, виведені з бойового складу й переведені на зберігання на базах і складах. Через солідний вік і неналежний технічний стан вона не витримує інтенсивної експлуатації.
Я не бачив аргументації чи прикладів, коли надане озброєння "не тримається довго на полі бою". Довго – це скільки? До кінця доби? До кінця бою? До кінця операції? Техніка, що потрапляє до нас, береться саме зі складів, а в окремих випадках – безпосередньо в підрозділах. А звідки загал бажає її отримувати? Із супермаркету? Із заводів? Так її виробити ще треба. Це місяці й навіть роки.
Нам не надають повного доступу до технологій.
ЗСУ не мають змоги повністю використовувати потенціал отриманого озброєння, здійснювати його ремонт.
До яких технологій не вистачає доступу? Технології – власність виробника. Вони потрібні лише для виробництва, а не залити файл на хмарку й пишатися його наявністю. Україна не замовляла виробництва, не купувала ліцензій. Навіщо технології? Тут ще одна тонкість є. Коли проводилася операція в Іраку, то визнали за доцільне розгорнути в Кувейті на території морського порту цеха заводів-виробників озброєння. Чому? Танк М1 "Абрамс", наприклад, коштує $6,2 млн, тому Пентагон не бачить сенсу доручати ремонт такої дорогої і складної машини екіпажу танку й виконувати роботи в польових умовах. Це дорожче вийде. І це – головна причина в питанні передавання технологій: спочатку мають бути підготовлені ремонтники.
Довіра.
Пригадаємо, як розвивалися бойові дії: до "Рамштайну-1" Збройні сили України отримали просто шалену кількість протитанкової та зенітної зброї індивідуального застосування. Захід допоміг саме бійцям на передовій, яким повірив у перші три доби боїв, а не державі. "Рамштайн-2" – довіру здобули командири й командувачі, які організували й очолили збройний спротив агресору, ЗСУ отримали перші зразки артилерії, бронемашин і складнішу зброю. "Рамштайн-3" – HIМARS, MLRS, далекобійні високоточні реактивні снаряди й снаряди "Ескалібур", керовані снаряди "Копперхед", системи військового ППО.
Надана зброя робить боляче окупантам
Бачимо, як надана зброя робить боляче окупантам. Неспроможність військами РФ здобути рішучу перевагу на полі бою зокрема пояснюється надходженням до Збройних сил України сучасних засобів збройної боротьби від союзників. Не маючи змоги збройним шляхом перекрити цей потік, РФ вдається до невійськових засобів протидії – розпочали інформаційно-психологічну операцію. Її мета – формування у союзників України, насамперед США, переконання в тому, що наша країна є ненадійним партнером, не вартим допомоги. Адже надана зброя нібито або розкрадається, або передається злочинним угрупованням чи ворогу, тобто Росії.
І ось тут починається степ широкий.
За попередні роки ми не показали себе відповідальними партнерами з нульовою толерантністю до корупції.
Спробуємо розібратися саме в останньому моменті ІПСО, який розкручують наші противники, потерпаючи від сучасної зброї, яку застосовують ЗСУ.
По-перше, про нормативку, що сприяє встановленню довіри між партнерами:
Еnd-use monitoring – комплекс процедур верифікації наявності, порядку й результатів використання наданого обладнання. Просто приїжджають і просять надати. Тут наче не має жодних проблем. Система бухгалтерського обліку в ЗСУ прижилася, працює без збоїв і прозвітувати ми цілком здатні. До того ж російська ІПсО навіть не спромоглася притягнути за вуха жодного факту.
Закон Лехі – американський закон, який забороняє надавати військово-технічну допомогу силовим структурам держав, які порушують закони й звичаї війни. Тут ЗСУ також пред'явити немає чого. Хоча днями консерви з Amnesty International спробували.
Ukraine Supplemental Appropriations Act – нормативний документ, котрим США виділяють Україні фінансову допомогу обсягом $53,7 млрд, з яких суто військова допомога – близько $19 млрд. $8 млрд з них вже витрачено.
Андрій Єрмак пропонує створити парламентську комісію з контролю за використанням зброї від союзників
По-друге, як побудувати довіру?
Перше завдання – створення та розгортання в Україні системи моніторингу за наявністю і застосуванням озброєнь, що надані нашими союзниками. Чим наявна система контролю не влаштовує – незрозуміло. Але Офіс президента йде ще далі. ВВС повідомляє, що Андрій Єрмак пропонує створити парламентську комісію з контролю за використанням зброї від союзників. Головне – "контроль за використанням". Тобто хтось хоче втрутитися в оперативне планування і диктувати, як застосовувати зброю, що надають партнери? Як це розуміти?
ЗСУ сьогодні не мають автоматизованої системи управління логістикою, що ускладнює моніторинг матеріальних активів, які надходять як військово-технічна допомога. Може, ось таку систему варто попросити в партнерів?
Друге завдання – реформа системи оборонних закупівель, яка забезпечила б транспарентність і прозорість процесів і процедур, мінімізувати корупціогенні ризики.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "На Білорусь чекає війна проти України. Наказ віддасть Лукашенко чи інша маріонетка" – Вадим Кабанчук
І ось тут посеред степу широкого виявляється ще один степ.
Трохи відмотаємо назад і згадаємо про спроби США докладати зусиль до реформування українського сектора оборони й безпеки.
2020 року наші партнери виділяли три пріоритетні напрямки реформування:
Реформа оборонно-промислової індустрії та системи закупівель.
Першим пунктом цієї вимоги зазначалося зниження рівня секретності оборонного замовлення. Ця вимога є у високому пріоритеті США. Але ми три передвоєнні роки бачили, як Державне оборонне замовлення (ДОЗ), а згодом – План оборонних закупівель (ПОЗ) стає дедалі нікому непотрібниішим тягарем, реформувати який нікому невигідно. Наприклад, у Грузії в порівнянні з радянськими часами ДОЗ відкрили на 96%. А в нас під грифом, який гарантує повну недоторканість інформації, у ДОЗ у передвоєнні роки опинялися навіть польові лазні.
Оновлений сержантський корпус відіграв величезну роль у боях першого місяця війни й став тією самою вітриною, у якій союзники побачили сенс допомогти Україні вистояти
Реформа системи управління персоналом та впровадження законодавства щодо визначення ролі й відповідальності офіцерів, сержантського й старшинського складу.
Формування професійного сержантського корпусу на принципах НАТО, законодавчо й на рівні розподілу повноважень, нова система управління кар'єрою, реформа системи військової освіти, знання англійської мови. Ось тут у нас все більш-менш вийшло. Крім англійської мови. Хоча до побудови довіри напряму ця теза стосунку наче й не має. Але оновлений сержантський корпус відіграв величезну роль у боях першого місяця війни і став тією самою вітриною, і якій союзники побачили сенс допомогти Україні вистояти.
Зміна системи управління Збройних Сил України й підвищення рівня цивільного контролю над ЗСУ в питаннях політик і прозорості оборонного бюджету.
Ось тут буде боляче.
Міністр оборони України пан Таран 2020-го своїм наказом ліквідував Проєктний офіс реформ Міноборони. Той працював над проєктом реформи оборонних закупівель у державі. Треба віддати належне команді пана Загороднюка, яка навіть коли її викинули з МОУ, продовжила роботу й у червні 2020 року в парламент направили законопроєкт про оборонні закупівлі. Закон ухвалили 17 липня 2020-го. Велика шана реформаторам і парламенту за спробу зсунути з мертвої точки цю проблему.
Таран зупинив створення директорату політики оборонних закупівель
Далі пан Таран іншим своїм наказом зупинив створення директорату політики оборонних закупівель. Тобто поставили хрест на професіоналізації підрозділу, відповідального за оборонні закупівлі. Далі також все було погано й до набуття чинності законом 2021 року свої зобов'язання щодо розробляння відповідних нормативно-правових актів виконало лише Мінекономрозвитку. Що було з ДОЗ 2021-го можна почитати в інтернеті. Ми всі зараз питаємо, де ракетний комплекс "Грім", вітчизняний зенітний ракетний комплекс "Корал", високоточна зброя, та й ті ж засоби балістичного захисту.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Після програшу Російська Федерація розвалиться. Путіна ліквідують" – Петро Черник
Загалом аналіз середовища оборонних закупівель показує довгий ланцюг проблем, основними з яких експерти в цій галузі вважають:
- надмірну засекреченість документів, що складають ПОЗ;
- штучно законсервований брак конкуренції на ринку продукції оборонного призначення, обмеженість доступу до нього всіх зацікавлених суб'єктів, як вітчизняних, так і зарубіжних, брак відкритих, прозорих, зрозумілих конкурентних процедур (хоча ці питання формально врегульовані урядовою постановою);
- недосконалу нормативно-правову базу з питань розробляння та передання на виробництво продукції оборонного призначення, неможливість обирати не лише за найнижчою ціною, але й за вартістю всього життєвого циклу озброєння та військової техніки. Постанова уряду від 3 березня 2021 року № 363 визначає: "Переможець переговорів за закритими закупівлями визначається державним замовником за критеріями й методикою оцінювання найвигіднішої економічно пропозиції учасника закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення";
- ускладненість парламентського контролю за виділенням ресурсів і розуміння ефективності витрачання бюджетних коштів для оборони через низьку інформативність документів, які надаються на розгляд народним депутатам на етапі погодження ПОЗ;
- брак вимог до замовників обґрунтувати наявність у ПОЗ конкретних зразків озброєння, військової техніки, спланованих до закупівлі;
- закладання значної кількості ризиків державним бюджетом України до ПОЗ, що призводить до його хронічного невиконання.
Оборонне планування до бюджетного процесу та планування оборонних закупівель як прив'язане? Як це працює?
Урядовою постановою врегулювали й об'єднали процеси планування оборонних закупівель і бюджетного процесу. Але документ визначає, що пропозиції оборонних закупівель подаються до проєктів державних програм у сферах національної безпеки і оборони. Я не зміг знайти жодної державної програми на цю тему, тому маю питання: а куди були подані пропозиції, наприклад, 2021 року?
Програмування розвитку спроможностей складових сектора безпеки й оборони відбувається в процесі оборонного планування. Хоча визначається, що планування закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення є складником оборонного планування. Але саме оборонне планування до бюджетного процесу й планування оборонних закупівель як прив'язане? Як це працює? У Законі України "Про організацію оборонного планування" оборонні закупівлі жодного разу не згадують.
Хоча треба визнати, що постанова 363 – величезний крок вперед у правильному напрямку.
Свого часу Проєктний офіс реформ МО України пропонував просте рішення проблеми: "Повна зміна всіх правил і процедур закупівель, впровадження електронних закупівель та електронного документообігу. Кваліфікаційні іспити працівників Департаменту держзакупівель, заміна штату в разі необхідності. Створення нової структури з питань закупівель, приєднання до послуг і проектів Агенції НАТО з підтримки й постачання".
Що маємо зараз?
Міноборони створило Агенцію оборонних закупівель – єдиний національний орган, який закуповуватиме товари, роботи й послуги у сфері національної безпеки й оборони. Формально за зразок взято Агенцією НАТО з підтримки й постачання (NATO Support and Procurement Agency. – Gazeta.ua), метою діяльності якої має стати пришвидшення постачання озброєння шляхом скасування всіх посередників, унеможливлення ризиків спекуляцій і корупції.
Розслідувачі програми "Наші гроші" повідомили про зв'язки зі шпигунським середовищем замміністра оборони Дениса Шарапова, що відповідає за роботу нової Агенції оборонних закупівель. Також надали дані про спільний бізнес Шарапова з головою Офіса президента Андрієм Єрмаком і росіянином Рахімімом Емануїловим і вся ця інформація потрапила до президента США Джо Байдена.
На поверхні – три проблеми:
- Агенція – монополіст, а це – погано;
- Агенції надають повноваження залучати кредитні ресурси, тобто купує сьогодні, а віддаватимуть ті, хто прийде після виборів;
- не призначений директор Агенції, який мав би юридичну відповідальність;
- Агенція має право формувати очікувані вартості для оборонних закупівель (поправте мене, хіба то не корупційний ризик?);
- Міністерство оборони визначене головним органом у сфері здійснення оборонних закупівель, тобто МОУ має закуповувати в інтересах усього сектору безпеки й оборони? Чи має нова Агенція діяти в інтересах, наприклад, ДПСУ, ДССТ, СБУ, СЗР, інших складових сектору безпеки й оборони?
28 липня 2022 року в інтерв'ю міністр оборони Олексій Резніков заявив, що працювати при міністерстві будуть дві агенції. Перша займається всім, що стосується озброєння. А друга – тиловими речами, тобто закупівлями амуніції, пального, харчування, питаннями логістики тощо. Навіщо дві? Однієї мало? Як це має працювати? Чіткості немає.
Суспільство очікувало на реформу оборонних закупівель, але замість цього формується монополіст з торгівлі зброєю
Суспільство очікувало на реформу оборонних закупівель, але замість цього формується монополіст з торгівлі зброєю. Тобто 2020 року директорат політики оборонних закупівель виявився непотрібним, як раптом 2022-го, посеред війни, знадобилася Агенція оборонних закупівель? Хоча оголошено, що боротимуться із сірими схемами "різноманітних спецекспортерів, які накручували комісію, бонуси й іще бозна-що, бо ринок озброєння складний" – цитата з інтерв'ю міністра оборони. А ще Резніков поскаржився на "брак у міністерстві фахових спеціалістів із закупівлі зброї", що логічно – їх скоротив попередник.
Сізіф не закотив свого каменя на гору. У нас з оборонними закупівлями – те саме.
А як не буде реформована ця сфера, не варто говорити про довіру.
В цю точку й далі битимуть російські іпсовики.
Коментарі
1