Зайшов до вбиральні одного з полтавських кафе. Біля рукомийника немає ні мила, ні серветок, ні туалетного паперу. Здивувався, бо вважав цей заклад достойним.
Коли повернувся за стіл, розповів друзям.
— Чого ти дивуєшся? — запитує товариш Іван. — У нас в організації був випадок, що й унітаз ледве не вкрали. Сотрудніца сіла, а він ходить ходором. Хтось уже підготував до виносу.
— А у нас в офісі мила не напасешся, — додає Олександр. — Спочатку імпортне ложили. Воно не доживало і до вечора. Щоразу як корова злизала. Потім стали класти звичайне. Теж цупили. Тепер по третині ріжуть, то лежить.
— Що, нарешті совість з'явилася у працівників? — запитую.
— Ні! Думаю, що просто не мєлочаться, — усміхається Олександр.
— Он у "МакДональдз" в туалеті рідке мило з тоненької цівочки біжить, — додає Оксана. — Це тепер так зробили, бо люди в майонезні баночки наливали і додому несли. Я й сама в одному із нічних клубів змотувала їхню модну туалетну бумагу. І не соромлюся. Там пиво було по 14 гривень за бутилку. А в одній забігайлівці, мабуть, вкурили, що до чого. То папір треба було у бармена на стойці просити, а потім повертати. Але це ж при всіх, то стидно.
— Оксано, а якщо сама колись зайдеш у вбиральню і не буде туалетного паперу? — питаю.
— Я такі речі з собою завжди ношу, — відрізала подруга.
1 
1
Коментарі