Список

 

— Збігаю в магазин, куплю щось до столу, — радісно каже мати у слухавку. Ми їдемо до неї в гості з Полтави. — Пенсію ще не давали. Возьму на список.

У селі, де вона живе, є чотири магазини. Їхні власники — переважно з місцевих жителів. Дають людям у борг борошно, крупи, цукор, інші продукти. Продавці записують у зошити, хто чого скільки взяв. Коли селяни отримують пенсію чи зарплату, одразу йдуть сплачувати борги.

— Це єдінствєнний спосіб вижити і з голоду не померти, — каже сусідка. — Хіба на ці копійки, шо нам государство платить, можна прожити? А в магазіні возьмеш їди, то до получки хоч якось можна протягнути.

Власники крамниць до списків ставляться з розумінням. У кожному магазині існує свій кодекс. Знають, хто ненадійний, може обдурити чи уникає повертати борг — таких заносять у чорний список і нічого не дають. Жінки, чиї чоловіки люблять випити, просять не відпускати їм нічого.

— Віддавати не буду, самі з нього потім требуйте! — попереджають продавщиць.

Я не люблю бути винною. Але в сільському списку теж побувала.

Коли помер батько і готувалися до поховання, пішла з матір'ю до магазину. Вона докуповувала дещо, а я чекала. Біля вікна побачила кілька вінків. Схотіла купити той, що великий, із білими трояндами, але не вистачило 20 гривень.

— Та нічого, беріть, я запишу, — відказала продавщиця.

Віддала 150 гривень, що мала при собі, забрала вінок. Пораділа, бо він був потрібен. Жінка тим часом дістала товстий коричневий зошит, записала моє прізвище і суму. Жодних документів не затребувала.

За два тижні подзвонила мати, розповіла, що отримала пенсію, повіддавала борги. Мої 20 гривень зі списку також повернула.

За кілька тижнів знову поїдемо з чоловіком у село. По татові буде 40 днів. Куплю в Полтаві більше продуктів, щоб матір хоча б у наступному місяці поменше писалася в магазинному зошиті.

×