Якщо учень живе за 3 км від школи, його повинні підвозити. На Полтавщині шкільних автобусів не вистачає. Щодня вони їздять переповнені, роблять по кілька рейсів. Деякі за день проїжджають понад 100 км. Щоб підвезти більшість дітей із віддалених сіл, наймають приватних перевізників.

У Гадяцькому районі не вистачає 11 шкільних автобусів.

— У районі велика потреба в транспорті. Щоб у кожної школи було своє авто, як це повинно бути за законом, потрібно ще 18 автобусів, — розповідає головний спеціаліст Гадяцького райвідділу освіти Олексій Рябко, 54 роки.

541 учня і 61 вчителя безплатно возять до шкіл на шістьох шкільних і кількох приватних автобусах.

УАЗ для учнів села Лютенька купили за гроші випускника Андрія Галагузи. Він був у німецькому полоні, а як "ворог народу" не схотів повернутися додому. Виїхав до Америки, працював там стоматологом. Після смерті 1999 року Галагуза заповів сільській школі $100 тис.

— За ті гроші ми два роки судилися. Його доглядальниця оскаржувала заповіт. На школу шість років тому прийшло 254 тисячі гривень. За 60 тисяч збудували котельню. За інші купили комп"ютери, музичну техніку, відеокамеру, відеомагнітофон, трактор, комбайн і шкільний автобус. До того доводилося наймати перевізників. На нашому транспорті ще возимо дітей на конкурси і змагання та різні заходи, — розповідає директор Лютенської школи Іван Чайка, 62 роки.

Автобус на 11 місць перевозить шістьох учнів за 7 км із Юр"ївки та віддалених місць Лютеньки.

У Миргородському районі три шкільні автобуси. Більшість дітей возять підприємці.

Сім учнів із села Велика Грем"яча Миргородського району навчаються в Попівській школі за 7 км. За ними приїздить "уазик" місцевого сільгосппідприємства. Машині понад 20 років, вона часто ламається.

— Діти ждуть, поки колгоспний транспорт привезе доярок із ферми після дойки. Іноді на уроки везуть у дев"ять годин ранку. Траплялося, що дітей із школи забирати нікому. Дочка приходила зі школи додому пішки, уже коли починало надворі сіріти, — скаржиться 40-річний житель Великої Грем"ячої Олександр Усенко. Його донька Тетяна навчається в 10-му класі.

Не скажу, що в селі погані вчителі, просто між дітьми немає конкуренції

До Трудолюбівської школи їздять понад 100 учнів.

О 7.20 автобус забирає дітей із найвіддаленішої Любівщини й інших сіл по дорозі.

— Додому після школи приїжджаю о 16-й годині. Узимку, коли снігопад чи ожеледиця, інколи запізнюємося на перший урок, — каже 13-річна Марина Пелих із Шахворостівки.

Із деяких сільських шкіл батьки переводять дітей у райцентри. У такі села автобуси не посилають, бо в них є школа.

15 дітей із села Велика Круча Пирятинського району навчаються за 7 км у райцентрі. Для них батьки найняли мікроавтобус. За проїзд сплачують по 2 грн в один бік. О 7.40 виїжджають, о 15.00 повертаються з Пирятина.

Одинадцятикласниця Марія Кушніренко у Пирятинському ліцеї з 5-го класу.

— Не скажу, що в селі погані вчителі, просто між дітьми немає конкуренції, — розповідає матір Кушніренко Світлана, 37 років. — Автобус приходить на призначений час, хоча меншим дітям доводиться чекати до 15-ї години і бути голодними. Вартість проїзду теж влаштовує. Але я точно знаю, що для багатьох сімей це дорого. Це ж треба 100 гривень віддати тільки на дорогу, а ще дати грошей на обід плюс купити для навчання якісь підручники. Деякі батьки малих дітей самі возять.

Дітям віддали автобус методкабінету

Торік у Чорнухинському районі четверо учнів ходили до школи пішки, ще вісьмох перевозили батьки. Цього року для підвезення 10 дітей віддали автобус із методкабінету відділу освіти. Тепер він возить школярів до Харсіцької і Чорнухинської шкіл. Загалом проїжджає 30 км.

— Автобус у доброму стані, не ламається. Безкоштовно підвозити 18 учнів до Мокіївської школи і 23 до Курінської погодилося місцеве товариство "Повстин". Але угода на один рік, а що буде в наступному — невідомо, — розповідає спеціаліст райвідділу освіти Наталія Голіченко, 30 років. — Нам би хоча б один автобус на район. Хоча протягом двох років ми чекали на два автобуси з державного бюджету.

Олена ЛУЦЕНКО

×