У Полтавській галереї мистецтв 49-річна Ольга Корчакова працює директором від дня відкриття 25 вересня 1999 року. З дитинства мріяла стати викладачем історії в школі. Має два дипломи — вчителя історії та суспільствознавця.
Чому обрали фах музейника?
— Я хоч і віруюча людина, але великий фаталіст. Коли працювала науковим працівником у Музеї історії Полтавської битви, художник Володимир Колесник подарував мені свій каталог, на якому зробив напис "Ольга Миколаївна, ви народжені для того, щоб жити в мистецтві". Вважаю, цим написом він ніби передрік моє майбутнє.
Подобається працювати у галереї?
— Музейний працівник повинен любити свою справу. Випадкова людина не може тут працювати: зарплатня мала, а обов"язків багато. Відвідувачам, напевне, здається, що музейна тиша приваблює спокоєм. Але насправді — це напружена робота. Тут цікаво, бо щодня робиш відкриття, працюєш з оригінальними експонатами, розширюєш коло спілкування.
Щось колекціонуєте?
— Категорично ні. Колекціонер і музейник поняття несумісні. В колекціонера, коли він бачить антикваріат, тремтить душа, горять очі, й він хоче це собі мати. В музейника також тремтить душа, але він думає, як витвір прикрасив би колекцію музею.
Чим захоплюєтеся, крім роботи?
— Не малюю, не співаю, не танцюю, слуху, голосу немає, — усміхається. — Але мистецтво люблю у всіх його проявах. Подобається слухати музику. Обожнюю живий звук. Намагаюся не пропускати концерти скрипаля Богодара Которовича. Я людина свого часу. Люблю рок — Шевчука, Бутусова, Гребенщикова, Макаревича, Майкла Джексона, Аббу, Бітлз. Сучасна музика також подобається.
Який ваш улюблений стиль одягу?
— Моя посада потребує елегантного вигляду, але мені комфортніше в джинсах і кросівках. Інколи хочеться бути гламурною, інколи діловою, інколи спортивною. Усе залежить від обстановки. Коли я гуляю з онуком Михайлом, то одягаюся просто і зручно. Люблю прикраси зі срібла. Вони гріють мені душу.
Коли стали бабусею?
— Чотири роки тому.
Балуєте онука?
— Аякже! Він маленький, потребує захисту, уваги. Інколи хочеться полежати, а він просить почитати книжку. Хіба відмовиш? Або якщо він каже "Бабушка, я хочу гуляти", то кидаєш свої хатні справи і йдеш із ним. Коли народжуються онуки, починаєш розуміти життя по-справжньому.
Справжня жінка і в 70 лишиться жінкою, а не бабою
Ольга Миколаївна з другим чоловіком інженером-конструктором Олександром живе в двокімнатній квартирі в центрі міста. Її донька Олена зі своєю сім"єю — поряд.
Чому розлучилися з першим чоловіком?
— По молодості робиш багато помилок. Закохуєшся, думаєш — ось, воно! А виявляється, не воно, — посміхається. — Із другим чоловіком знайомі давно. Зійшлися років у 30.
Хто займається хатнім господарством?
— Я, мабуть. Чоловік більше на роботі. Але хатні обов"язки ми не ділимо. Якщо в мене немає часу помити посуд, то Олександр зробить це без питань. Якщо потрібно йти на ринок, то йдемо разом.
За кордоном часто буваєте?
— Торік уперше. Поїхали з подругами в двотижневий автобусний тур по Європі. Були у Відні, Флоренції, Парижі, Венеції, Римі. Там ніколи було подих перевести. Спали по дві-три години.
Відвідуєте салони краси?
— На жаль, ні. Для салонів жінка має бути вільною. Від батьків у мене хороші гени, тому я не страждаю від віку. Вважаю, в кожному віці є свої достоїнства. Справжня жінка і в 70 лишиться жінкою, а не бабою.
3 
1
Коментарі