— Усе починалося з вагітних. Повезуть жіночки воду на аналізи, санстанція відразу шле приписи — пити не можна, вода шкідлива. Домішок у чотири-шість разів більше норми. От і задумався зробити водогін, — розповідає 52-річний Сергій Головко, голова Руденківської сільської ради Новосанжарського району. До сільради входять чотири села — Руденківка, Мар'янівка, Дубина, Пудлівка. За чотири роки там провели близько 20 км водогону.
— Нові скважини для Мар'янівки і Дубини бити не довелося. Від колишнього колгоспу лишилися. Їх прочистили, спустили добре воду. Башту для Мар'янівки взяли бувшу у користуванні. Але нічого, добротна, — продовжує Сергій Іванович. — Сказав людям, щоб приходили допомагали її ставити. На ранок зібралися чоловік 60. Забетонували місцину, підготували все. Для робіт винаймали комунальне підприємство "Будівельник" з Нових Санжар. Купили новий насос, зробили павільйон. От тільки проблемка — від села стоїть за кілометр. Усе підраховували, щоб тиск був хороший, води на всіх хватало. Знайшли карти військові, ті, що по висотах. Вибрали ідеальне місце. Коли почали водогін робити, мали 300 тисяч. Зібрав сходку, кажу людям, грошей цих недостатньо, давайте ще по 500 гривень з двору, тоді будемо з водою. Зібрали кошти з 200 дворів. На земляні роботи найняв підприємця. Труби взяли пластикові.
Свердловини під водонапірні вежі бурили вглиб на 100 і більше. Вартість робіт — від 140 тис. грн. У цю суму увійшло підключення. Дозвіл на водовикористання брали в управління екології.
За три роки проклали 5 км водогону у селі Руденківка, 7,4 км по Мар'янівці і 11,7 км по Дубині. Роботи закінчили торік весною.
На балансі Руденківської сільської ради — сім водонапірних веж. Стільки і кооперативів. Кожен двір має лічильники. За куб води люди платять 3 грн. Ці гроші йдуть на обслуговування водонапірних веж, освітлення вулиць і вивезення сміття.
У Новосанжарському районі у 40% сіл є водогін. Це один з кращих показників в області.
У селище Ромодан питну воду возять за 20 км із Миргорода.
— Є водогін, але він охоплює близько 40 відсотків жителів, — розповідає Олександр Верещака, Ромоданівський селищний голова. — На території селища до війни був хімічний завод. Усі яди пішли в ґрунт. Зараз у криницях вода воняє хімією. Також на території вагонного депо раніше був пункт підготовки вагонів. Мили з-під отрутохімікатів, міндобрив. Зливки потрапили в водоносний шар.
Аби побудувати водопровід у Ромодані, потрібно 3 млн грн. У селищі живуть 3,5 тис. людей.
— Водогони відновлюють поступово сільськогосподарські підприємства, що виникають на базі колишніх колгоспів, — говорить Людмила Майборода із Миргородської райради. — До 2009 року державне фінансування йшло постійно. Велися роботи. Потім усе перекрили. Чи відновлять, невідомо.
У сільських радах кажуть, потрібно, щоб люди зацікавилися і захотіли зробити водогін. Тоді шукатимуть спонсорів. У селах Кобеляцького району водогони будували за кошти Українського фонду соціальних інвестицій. Торік воду провели у села, які приєднали до Полтави — Розсошенці, Гожули. Кошти дали з бюджету Полтави.
Сільські водогони беруть на баланс місцеві органи влади та утримують їх. Часто люди об'єднуються в кооперативи. Скидаються грошима на ремонти.
— Водогони у селах вкрай потрібні, — каже Олександр Тонков, з управління житлово-комунального господарства області. — Цього року розробили програму "Питна вода Полтавщини". Залучатимемо гроші з державного бюджету. Але поки що в Києві не визначилися, скільки дадуть на область. Коли надійдуть кошти, перш за все проводитимемо роботи в Кременчуці та найближчих селах. Там ситуація з водою найскладніша.
Усе залежить від органів місцевого самоврядування. На територіях колишніх колгоспів було багато свердловин. Селяни бездумно віддають цю землю підприємцям і п'ють нітратну воду з колодязів.
В області лише 27% сіл забезпечені централізованим водопостачанням.
2 
1
Коментарі