— На заводі фізіческі работать треба, того молодьож сюда і не потикається. Їм аби на дивані лежать і дєньгі получать, — каже 40-річний Вадим. Працює муляром на полтавському заводі "Лтава".
Завод виготовляє залізні замки, електричні з'єднувачі. На підприємстві постійно шукають робітників серед випускників профтехучилищ, через центри зайнятості. Найзатребуваніші — токарі-розточувальники та зуборізальники.
12 березня о 6.30 біля прохідної заводу чоловік років 30 допиває каву.
— Тут второй год роблю. Піднімаюся у п'ять утра. А тролейбуси тіки з шести начинають їздить. Єлі успіваю приїхати. За опозданіє штраф можуть виписати, — жмакає у руці пластиковий стаканчик. До нього підходить літній чоловік, плескає по плечу.
— Рано вставать — це ще півбіди. Мене неділю назад за бардак на робочому місті на сотню штрафонули, — стенає плечима.
— Десь стружечку побачать — і все. За перекури штрафують. Ото і не хоче ніхто працювати йти. Для молодьожі завод, як тюрма.
Двічі спльовує на землю, закурює.
— Слава Богу, що зарплата болєє-мєнєє нормальна. Якщо не сачковать, то 2-2,5 тисячі у місяць получиш. Главне, щоб із них гривень 500 штрафів не здерли, — посміхається.
О 6.50 усі робітники ідуть на прохідну. Робочий день на заводі до 16.00.
На Полтавському турбомеханічному заводі найпотрібніші — токарі та фрезерувальники. Рік тому на підприємстві було 100 вакансій.
— Робота важка. Є смєни з восьми вечора до восьми утра. Не каждий таке видержить, — 39-річний Андрій виходить із дверей заводу. 10 років працює тут електриком.
— У мене сину 17 лєт. Як чує про роботу на заводі, одхрещується. Каже, то непрєстіжно, — сумно всміхається. — А лєт 20 назад це сама лучша праця була. Січас же завод і з учобою в університеті помагає, і за свій щот нових робочих учить. А толку немає, все одно не йдуть.
До Андрія підходять двоє чоловіків, просять закурити.
— Єслі була б друга робота, то мене тут не було б. Деньок поробиш і домой трупом приходиш, — один сідає на лаву, тримається за спину.
— У мене вже всі часті тєла болять, — говорить. — Ото і получиться, що до 30 інвалідом буду. На 2 тисячі у місяць особо не полічишся. А бува, і менше дадуть. У нас же виработка — скільки зробив, стільки і получив.
Популярною стає професія швачки
На заводи Полтавщини потрібні токарі, фрезерувальники та електрики.
— Усе залежить від специфіки міста. Там, де багато промислових підприємств, найпотрібніші фрезерувальники, електромонтери, — розказує Людмила Кузнецова з Кременчуцького центру зайнятості. — Кременчуцьким заводам треба 483 працівники. Дуже популярною в області стає професія швачки. У нас 100 вакансій на цю посаду.
У Комсомольську на гірничозбагачувальному комбінаті найбільше потребують електрогазозварників.
— Таких спеціалістів важко найти. Їх не хватає даже у Києві, — говорять на підприємстві. — У нас і зарплата до 5 тисяч, і умови роботи хороші.
У Лубнах, Лохвиці, та Карлівці бракує електриків і токарів. Їм пропонують зарплату від 2 до 4 тис. грн.
2 
1
Коментарі
2