Розпочинається вступна кампанія — гаряча пора для університетів, академій та численних філій українських вишів, що їх так рясно вродило на Полтавщині.
Температура цієї пори досить висока, адже від роботи у цей період залежать фінансування навчальних закладів, штатна чисельність викладачів і працівників, можливості забезпечити розвиток освітньої діяльності й, зрештою, просто вижити за непростої демографічної та економічної ситуації. А якщо врахувати, що всі вищі навчальні заклади, у тому числі державні, не можуть існувати без залучення до навчання значної кількості контрактників, то між великими і малими, знаними і не дуже університетами й академіями, філіями і факультетами точиться справжня рекламна війна. Баталії більшою чи меншою мірою тривають постійно. Ця війна, що розгортається на сторінках періодичних видань, радіо й телебаченні, має особливість — ворожі сторони не зазнають відчутних втрат, "убитими" та "пораненими" в ній стають абітурієнти. Скажімо, вони, повіривши рекламним "най-най", вступили до того чи того вузу. Але замість навчання у докторів та професорів, про що так красномовно говорилося в рекламних матеріалах, мають справу із асистентами, а інколи з професорами ще радянського "видання", не з комп"ютерними технологіями освіти, а з традиційним, до того ж погано забезпеченим паперовими виданнями, навчальним процесом. Як наслідок — по закінченні вузу стали не працівниками "банків, органів державного управління, податкової адміністрації…", про що так жваво розповідали їм на сторінках реклами, а абиким і на абияких підприємствах та ПП, а часто й зовсім не змогли знайти роботи.
Для того, щоб абітурієнту-2010 вдалося уникнути такої долі, хочу дати йому кілька загальних порад та розповісти про конкретні прийоми рекламної облуди й чорного піару, до яких удаються виші з метою "прийняти в обійми" недосвідченого випускника школи, коледжу чи технікуму.
Перша. Усі рекламні статті тощо про університети й академії видаються їхнім коштом, і вони "самі собі судді" стосовно того, що в цих матеріалах правда, напівправда, а то й брехня. А ці складові є майже в кожному рекламному виданні, хоча брехня зазвичай ховається за загальними фразами.
Типовою є, наприклад, інформація про кількість докторів наук, професорів. У вузі, скажімо, один-два викладачі такого рівня, проте заявляється, що "в університеті працюють понад 300 докторів, кандидатів наук, доцентів та професорів". Тож якщо ви вирішили вступити, наприклад, на напрям "Міжнародна економіка", запитайте до вступу про кадровий склад відповідної кафедри, поцікавтеся, чи є така випускова кафедра в іншому університеті, й порівняйте дані.
Обираючи університет, завітайте до нього
Друга. У всіх рекламних продуктах повно інформації про наявність сотень чи тисяч комп"ютерів та про комп"ютерні технології навчання, хоча насправді в регіоні є лише один такий вуз.
Тому заздалегідь слід відвідати університет, до якого вступаєте, і переконатися, чи інформація відповідає дійсності. А найкраще про це розкажуть студенти вузу, з ними раджу познайомитися.
Третя. Рекламні продукти досить часто сповіщають про наявність місць у закладі, фінансованих із державного бюджету. Але скільки таких місць, ви не дізнаєтеся, бо насправді їх три-п"ять, та й то далеко не на всіх спеціальностях.
Тому така інформація є "блешнею" для абітурієнта. Коли він подає документи до приймальної комісії, йому розкажуть, що потім він зможе перевестися на "бюджет", чого, звичайно, ніколи не станеться. Тож третя порада зводиться до того, що слід заздалегідь ознайомитися із сайтом Міністерства освіти й науки України "Вищі навчальні заклади України", в якому знайдете вичерпну інформацію з цього питання. Скажу також, що МОН припинило виділяти бюджетні місця на спеціальностях та напрямах, які не відповідають профілю вузу.
Четверта. Більшість університетів і академій регіону, як і по Україні загалом, приховують, що вони значною мірою втратили предмет своєї профільної освітньої діяльності й повідкривали нові спеціальності та напрями, з яких не мають докторів наук, професорів, наукових шкіл, необхідних інформаційних та матеріально-технічних засобів.
Тож раджу абітурієнтам, які вирішили стати агрономами, педагогами, архітекторами чи економістами: переконайтеся, що запропонований закладом фах підготовки відповідає профілю його освітньої діяльності.
П"ята. Незважаючи на те, що університети та академії, філії й факультети надають різні матеріально-технічні, кадрові, інформаційні, соціальні й інші можливості для здобуття освіти та набуття професії, вартість навчання в них майже однакова, і аж до вступу суми не розголошують.
Усі чекають, доки один із найавторитетніших університетів заявить про вартість навчання, а решта після того, знизивши цю суму на 200–300 грн, оголошують, скільки коштує підготовка фахівця у них. Тож раджу не чекати цієї інформації й не збирати її з усіх університетів. Усюди ціни високі й практично однакові.
Нарешті, шоста. Обираючи університет, обов"язково завітайте до нього, відвідайте його комп"ютерні, мультимедійні та лекційні аудиторії, книжкову й електронну бібліотеки, гуртожитки, спортивний комплекс, соціальні заклади, побувайте на випусковій кафедрі за обраною спеціальністю та ознайомтеся із її викладацьким складом і науковими працями викладачів.
І не обмежтеся цим. Зайдіть також і до інших вишів, де є омріяна вами спеціальність, і порівняйте те, що побачили. Обирайте "свій університет" свідомо. Щастя та добра вам! Не губіться на роздоріжжі облудної реклами та чорного піару.
3 
1
Коментарі