Усі медіа з російським слідом треба закривати. Жорстко, рішуче - Сергій Висоцький

5

Один з американських інвесторів, який працював в Україні, якось сказав: "Якби в Харківській області компанія зі США збудувала платну дорогу, то вимагала б від Білого дому пояснень, чому по ній їздять російські БТРи. А президент не захищає наші інвестиції", - говорить народний депутат від "Народного фронту" 31-річний Сергій Висоцький.

Нам потрібна серйозна дискусія з питань економічних відносин з окупованими районами. Я співавтор законопроекту про їх повну економічно-товарну блокаду. Він передбачає також скасування вільної економічної зони Крим. Її ввели, орієнтуючись на інтереси кількох українських олігархів.

Зараз усе перетворюється в сіру зону без митного контролю та зборів. Товари з України без сплати податків йдуть у так звані ДНР і ЛНР. Далі - в Росію. Наприклад, на ринку кольорових металів у нас дефіцит. Деякі товариші сіли на схему фіктивних поставок їх у ЛНР-ДНР. Везуть ніби туди на заводи, а насправді - в Росію. Таких схем достатньо.

Тому маємо розірвати економічні зв'язки з окупованими територіями. Відрізати їх як гангрену. Потрібні аргументи, чому повинні купувати звідти вугілля та не можемо його імпортувати з Південної Африки. Дорожче? Так. Але й газ у Європи дорожчий за реверсними контрактами. Така ціна незалежності. Якщо ж ми придаток Росії, то давайте продовжувати возити вугілля з ДНР і ЛНР.

Будь-яка контрабанда, експорт та імпорт у Росію мають бути зупинені.
Не розумію, чому маємо робити в себе Придністров'я. Через нього йтимуть контрабанда, наркотрафік. На цьому наживатимуться чиновники. А корупцію в нас використовує російське ФСБ. Для цього вербують посадовців на митниці, у правоохоронних органах, топ-керівників. Збирають компромат і потім контролюють цих людей. Частина українських політиків і чиновників беруть участь у чорних схемах. Це використовують проти них як важелі впливу. Це вже питання національної безпеки.

Якщо не приведемо статус окупованих районів у законне русло, то чорна діра роздиратиме всю країну.

Це дивна постанова. Конфлікт у ній трактують, як внутрішній. Але насправді на Донбасі інспірована з Москви окупація і агресія Росії. Цей документ шкодить Україні. Потрібна єдина позиція - РФ окупувала ці території, там немає місцевої влади, немає виборних органів. Це гібридна окупація. Ми витратили три роки, щоб довести світу, що це - не внутрішній конфлікт. І вирішувати питання війни треба на міжнародному рівні. Про це чітко заявляє президент. Чому Черниш як міністр від Блоку Петра Порошенка йде всупереч цій позиції - не зрозуміло.

Це питання треба вирішити. В тому числі - на рівні фракції "Блоку Петра Порошенка" й Адміністрації президента. Так вийшло, що у глави держави фактично надзвичайні повноваження. Бо його фракція - найбільша в парламенті. Його кандидат очолює виконавчу владу.

У мене є відповідь міністра на запитання щодо інтерв'ю. Журналіст, який брав його для "Газети.ру", нібито не сказав для якого видання він говорить з міністром. І сам був громадянином України. Якщо це і справді так – залишається побажати міністру наступного разу бути обачливішим. Зараз за ним і його міністерством дуже прискіпливо спостерігатимуть.

Який смисл у поступках, якщо Путін вважає, що нашої держави не існує? А всі його плани стосуються поділу України на частини. Від наміру прямої окупації він перейшов до дестабілізації. Далі, за цим планом, має бути громадянська війна і прихід лояльного до нього режиму, який здасть Україну, як Янукович. Російська пропаганда працює на те, що українців не існує як нації, тут - фашисти. Нам слід чекати, доки Росія почне розвалюватися. Це буде за умови збереження політики санкцій Заходу щодо Москви. Поступово вони приведуть до економічного краху і розпаду держави.

Її можна сформулювати тезою Миколи Хвильового - геть від Москви. Ми на грані виживання. Для мене пріоритет внутрішньої політики - це національна безпека. Якщо збережемо державу - побудуємо Україну успішну, багату, без корупції. Якщо державу втратимо, тоді в еміграції десь у Парижі за чашкою кави розмірковуватимемо, чому в нас не вийшло.

Хтось думає про дострокові вибори і про те, як прийти до влади в коаліції з "Опозиційним блоком".

Громадяни уповноважили нас на дії. Для ефективної роботи доводиться йти на компроміси. Інакше не можна. Ми три роки розгрібаємо руками лайно, яке ллється з сусідньої держави. Це війна. Нехай ми в Києві за кавою цього не помічаємо. Але це - війна. В цій ситуації не можна залишатися в білих рукавицях. Однак тоді можемо втратити державу. Така позиція деяких колег. Вона не базується на корупції. В її основі - такий світогляд. Мені він не підходить, саме тому я - член коаліції. Коли чистиш каналізацію, від тебе "пахнутиме". Але якщо вичистиш її, тобі можуть поставити пам'ятник.

У нинішній ситуації - це якомога більше дистанціювання від агресора і розрив зв'язків із ним. У сучасному світі національної безпеки не можна досягти лише завдяки сильній армії. Тому що характер війни постійно змінюється. Її ведуть в економічній, історичній, інформаційній, фінансовій, організаційній, політичній площинах. Нам треба мати адекватні сценарії відповідей у кожній із них. Наприклад, для мене нонсенсом є те, що Олександр Бабаков досі володіє низкою українських обленерго. Це депутат Держдуми Росії, колишній віце-спікер, який голосував за анексію Криму. Він має доступ до інформації про нашу енергосистему. І в нього є ресурси, щоб корумпувати в інтересах Росії наших урядовців.

Однак досі не можемо вигнати його з обленерго. Чому? Бо вистачає політиків і чиновників, які думають передусім про свою кишеню, а не про державу.

Так. Присутність в Україні російських політичних і медіа факторів впливу - це агресія. Коли сайт фінансують з Москви, він системно дискредитує позитивні зусилля української влади, перекручує новини - це що? Свобода слова чи інформаційна агресія? Це агресія. Значить, треба закривати такі ЗМІ.

Нам потрібна активна позиція щодо Російської Федерації. Її можна досягнути лише завдяки чіткому розумінню місця, яке Україна може зайняти в геополітиці та світовій економіці. Як тільки визначимося із цим і станемо цікавими для транснаціональних корпорацій зі штаб-квартирами в Нью-Йорку чи Лондоні, одразу отримаємо суб'єктність.

Заходу треба щось пропонувати, щоб зацікавити його. Європа слабшає. Нашим закордонним партнерам, зокрема у Вашингтоні, необхідний надійний стратегічний партнер у цьому регіоні. Україна в найближче десятиліття може стати ним. Потенціал для цього в нас є. Питання в тому, на скільки зможемо реалізувати його.

Вони стараються. Щось виходить, щось - ні.

Прем'єр-міністр Яценюк приділяв значно більше уваги звільненню від російського впливу. Йому треба поставити пам'ятник хоча б за те, що в надважкий період реформував нафтогазовий сектор. І ми стали повністю незалежні від російського газу. За 25 років - Яценюк перший утілив це. Відбуваються речі, які мене дезорієнтують. Не розумію, куди Кабмін, як цілісний орган, рухається. Вони занепокоєні соціально-економічним кліматом країни, намагаються реагувати на проблеми, виклики. Але не розумію ситуації, що склалася, приміром, з Укрзалізницею. Черниш, знову ж.

У нас є взагалі на рівні виконавчої влади цілісне бачення країни та напрямку її руху? Не певен. Тому поки що я стриманий оптиміст. Але питання накопичуються.

Не розумію, чому суспільство й багато так званих молодих політиків говорять, що нам потрібен технократичний уряд, без політичних призначень. Але є політичні сили, які перемагають на виборах, отримують зону відповідальності у виконавчій владі та втілюють свої програми. Якщо вони погано працюють, то виборець робить висновки й не голосує за них наступного разу.

Якщо призначаємо людей, які не залежать ні від політичних сил, ні від репутації, то їм немає чим ризикувати. Його призначили на 10 років, а далі - роби, чого душа забажає.

Міністр - це політична посада. Він відповідальний перед своєю партією, а та - перед суспільством.

Головна - енергетичного сектору. Ми позбулися кремлівської газової залежності.
Одна з найважливіших - реформа поліції. Зараз іде її другий етап.
Надзвичайно важливо довести до кінця реформу децентралізації. Вона має навчити людей відповідати за свої долі.
Сформовано батальйони та бригади Нацгвардії, Збройних сил - за стандартами НАТО.
Завдяки реформі держзакупівель зекономили майже 50 мільярдів гривень.
Успішні зміни в дозвільній системі. Довідки, адміністративні центри, права - увесь цей пласт побутової корупції знищується шляхом створення центрів адміністративних послуг. Є електронна черга, тарифи - без хабарів.
З прокуратурою поки що не зрозуміло. Не ясно, як перезавантажаться суди.
А ще - впровадження електронного декларування.

Об'єктивно - життя не покращилося. Але давайте порівняємо 2013-й і цей рік - анексія, окупація, третина держбюджету йде на потреби оборони, великі проблеми з інвестиціями, бо ніхто не хоче вкладати в країну, яка воює.
Але прекрасно пам'ятаю, як отримував свій перший закордонний паспорт. Черги, хамство, якісь люди ходять: "Юначе, ви, мабуть, зайнятий. Давайте прискоримо процес. На другому поверсі є фірма". У людей коротка пам'ять. Не згадують, як прогиналися перед ДАІ. Забули, що таке Межигір'я, Янукович, "донецька братва", яка віджимає бізнес. Люди піддаються ворожій пропаганді. В Україні, на жаль, багато медіа з прямим кремлівським впливом.

Які б успіхи не демонструвала Україна - це вхідний сигнал. А є телеканал "Інтер". Сигнал надходить один, а в телеефір - зовсім інший. Про який діалог можемо говорити? Я вважаю, всі медіа з російським слідом треба закривати. Жорстко, рішуче. Через це мене називають "душителем свободи слова", "фашистом". Як тільки починаються питання радіомовлення, то вискакує чергова "занепокоєна громадськість": "У нас же свобода слова". І наша влада здає назад. Тому що "міжнародний імідж, думка Євросоюзу". А треба мати твердість і пояснювати, якщо вони того самі не розуміють.

Він потрібен був 2014 року. Так нація розуміла б, що в нас війна. Досі вважаю, неетично влаштовувати гуляння й дискотеки в Києві, коли йдуть бої на фронті. Так би кожен відчув війну на власній шкірі. Коли є норма виробітку і після офісу йдеш 2 години пахати на заводі. Це протверезить людей.
Війна перемістилася в інші сфери. Перш за все - в політичну й інформаційну, організаційну. На виклики, які зараз перед нами стоять, уже не відповісти воєнним станом.

Ми вижили. У протистоянні з величезною країною, з агресивним противником. А могли розсипатися в березні 2014-го. Україна довела, що не є fail state. Можемо стати сильною країною - регіональним лідером і диктувати свої умови Росії.