Росія нічого не може протиставити Україні, крім агресивного самопіару - Зен Антипоп

11

Їх на вторинному ринку за 10-15 тисяч можна купити. Я вважаю, що це досить доступно, враховуючи надзвичайно низьку вартість експлуатації.

Я зробив таку калькуляцію – порівнював з євробляхами. Євробляха – це приклад найдешевшого авто з ДВЗ. Якщо ти купуєш BMW 20-річну за 2 тисячі доларів та електричний Nissan за 15 тисяч доларів, то через 5 років користування ти вже витрачаєш на цю бляху більше, ніж на купівлю та експлуатацію Nissan. Бо там палива мінімум на 2 тисячі доларів на рік, плюс ТО значно дорожче. Зі старту бензинова вже починає виходити в мінус. За 5 років ти вже витратиш 17 тисяч на ту бляху разом з бензином і всім іншим. Я, коли це зрозумів, відразу продав бензинову автівку і не збираюсь більше до цього повертатися.

В нас найбільші поклади літію, який можна використати для виробництва сучасних батарей. Можливо, через 10-20 років на зміну цій технології прийде інша. Але зараз, поки в нас є літій, ми можемо використати це для того, щоб стати одним з провідних виробників батарей на цій технології. Але головне – не просто експортувати літій, а виробляти готову продукцію, бо це значно вигідніше.

Росія проводить абсолютно чітку політику підсилення будь-яких протиріч не лише в Україні. Росії все одно. На прикладі інших країн ми бачимо, що вона фінансує і крайніх лівих, і крайніх правих. Московські тролі у фейсбуці під час виборів у США постили від імені чорних активістиів, з одного боку, а з іншого – від білих радикалів, неонацистів тощо.

Росія не може нічого насправді протиставити Заходу і в тому числі Україні, окрім роздутого агресивного самопіару. Реальної військової та економічної потуги в неї нема. Росіяни розмахують цією заіржавілою ядерною дубиною, яка насправді невідомо в якому стані. Швидше за все — ні в якому. Більшість ракет — ще совєтські. Їм по кілька разів формально продовжувати термін експлуатації. Хоча більшість з них мали б бути зняті з бойового чергування ще в 1990-ті. Тому так звана "міць" Росії – дуже примарна.

Розуміючи це, вони намагаються розвалити західні суспільства зсередини: інспірувати війну всіх проти всіх, підсилити будь-які протиріччя.

У нас рух євробляхерів аж занадто активний. Навряд чи вони зібралися самі по собі. Не казатиму також, що цей весь рух на 100 відсотків спонсорований. Там багато переплітається: з одного боку – цілком зрозуміле бажання певної категорії людей отримати авто подешевше. Але є ще інша штука – це шалений тіньовий бізнес для певних людей, тому що це по суті контрабанда. Третій чинник – абсолютно можливий вплив Росії. Так само, як і будь-який інший рух, який штучно провокує та підсилює внутрішні конфлікти й протиріччя в Україні.

Москва не може сама себе підсилити настільки, щоб протистояти комусь. Навіть Україні, як ми бачимо останні 5 років. Але вона може спробувати послабити супротивника. І це в принципі їхній вічний шлях. Вони не можуть піднятися над тим лайном, в якому, як держава, перебувають. Тож вони намагаються опустити супротивника до свого рівня.

 

Вони підривають довіру до інституцій. Наприклад, довіру до інституції президента. Все-одно, Порошенка чи не Порошенка. Вони будуть нищити будь-якого очільника України незалежно від того наскільки він до них лояльний чи ні. Бо у росіян ультимативна задача, щоб очільником України врешті став очільник Кремля.

Задача Москви — посіяти недовіру всередині будь-якого суспільства: суспільство — влада, влада — еліта, суспільство — медіа. Що більше протиріч, то краще для Росії, тому що це послаблює внутрішню єдність інших держав і націй.

А коли у нас були свої керівники за останні 350 років? У нас їх не було фактично. Це українська травма, що ми були бездержавною нацією кілька століть. Всяка влада у нас була окупаційна. І тому українці звикли сприймати будь-яку владу як окупаційну.

Вважаю нинішню владу найбільш проукраїнською, попри всі її численні недоліки. Але все одно ми її ненавидимо автоматично, тому що так звикли. І цим Росія теж успішно користується.

Треба дивитися на те, що нинішня влада зробила. Зокрема зруйнувала російські газові схеми, якими Росія обплутувала Україну всі роки Незалежності. Це була головна корупційна схема, за допомогою якої Росія корумпувала нашу владу на рівні президентів. І отже ця схема була епічно зруйнована. Ми виграли у них міжнародні суди, і тепер вони нам ще й гроші за це винні. Подивившись тверезо хоча б лиш на цей факт можна вщент спростувати тезу про те, що ніби існують якісь домовленості нинішньої влади з Кремлем.

У військовій та аеро-космічній сферах повністю припинена співпраця між Україною та РФ, в атомній теж, наскільки це можливо, а енергетичній — так само.

Вважаю, в цій ситуації Україна дуже вдало використала той цуґцванґ, в який Росія сама себе загнала.

Росіяни вважають себе "крутими пацанами", які нікого не будуть пускати через Керченську протоку без їхнього на те дозволу. Але ця їхня забаганка є абсолютно незаконною з точки зору міжнародного права. Якщо в Криму і на Донбасі вони намагаються плювати на міжнародні закони, то дії в морі – це надто серйозна річ. Порушувати морське право – то вже не жарт. Просто нахабно й безкарно чужі кораблі тут не захопиш. Росіяни довго стримувалися.

Ми маємо повне право проходити через Керченську протоку, яка є єдиним входом в Азовське море, навіть якщо уявити, що Крим – це неукраїнська територія, як про це фантазує Москва. Ми наприкінці вересня так і зробили — пройшли через протоку. Росіяни це проковтнули. Однак для Росії проблема в тому, що дотримуючись законодавства, вона виглядає у власних очах "лохом", який не може все контролювати. Тому зараз росіяни нас вирішили не пустити – і порушили цим морське законодавство, міжнародні закони та підписані україно-російські угоди, а отже, тепер вже офіційно, на увесь світ показали своє справжнє обличчя агресора. Ми з другої спроби таки розкрутили їх на це.

Але вони могли просто не пустити наші кораблі, проте вони таранили, розстрілювали, захоплювали. Це взагалі джек-пот. Для чого їм це потрібно? Бо це Росія, і вона хоче віджимати.

Що ми з цього маємо: вперше за ці 5 років війни — абсолютно чітку ситуацію, коли Росія офіційно є агресором. Бо всі попередні рази вона весь час за щось ховалася. Всі розуміли, що де-факто Москва є агресор і порушник, але суто формально було важче це довести. То вона ховається за типу "народним референдумом" щодо Криму, то за відмовками, що "нас там нет" щодо сходу України. Навіть ОБСЄ не може чітко сказати, чи є вони там є, чи їх нема. Збили малазійський Боїнг — суду ще не було, їх ще не звинуватили офіційно, вони ще там копирсаються.

Всі ці 5 років їм вдавалося грати в цю гру, що "это не мы", і тут раптом вперше за 5 років – "мы". Немає жодної можливості за когось сховатися. Це ж не якісь "пірати Карибського моря" обстріляли й захопили українські судна, а російські військові кораблі за підтримки російської військової авіації.

Саме тому ми зараз дозволили собі нарешті оголосити воєнний стан. І це ще не кінець. Ви побачите, до чого це призведе. Якщо уже за своє "нас там нет" Росія отримала такі санкції, від яких не знає тепер де подітися, то уявіть, які санкції будуть зараз, коли агресивні дії Росії є наочними.

Тому я вважаю, що це блискуче проведена нами операція. При цьому ми просто робили те, на що мали право. Не думаю, що те, що сталося, не було заздалегідь прораховано як один із можливих варіантів. Більше того, не тільки з боку України, а й з боку всіх наших союзників. Ми просто вивели Росію на чисту воду.

 

Звичайно. Інша держава захопила і обстріляла наші військові кораблі. Воєнний стан – однозначно. Ми повинні показати, що готові до будь-якого розвитку подій. Якщо ми не будемо демонструвати, що готові захищатися всіма доступними методами, то агресія триватиме. Якщо до вас причепився агресивний гопнік і ви йому не покажете, що можете й готові дати гідну відсіч, то він буде і далі до вас докопуватися все більше і більше.

Ця теза зараз активно розкручується російськими ЗМІ. Але вона не відповідає дійсності. Запланований місяць воєнного стану на дату виборів не впливає.

Особисто я не бачу проблеми навіть якби вибори були проведені на місяць чи на півроку пізніше. Але навіть це нам зараз не загрожує.

Що більша їх варіативність, то краще, на те воно і демократія. Але такі потенційні кандидати як, скажімо, Зеленський мені дуже не подобаються. Я все ж таки вважаю, що політикою мають займатися професійні політики, а не якісь медіа-персони. З іншого боку, я просто дуже негативно ставлюся до діяльності конкретно цієї особи. Ця людина зняла фільм про президента України "Слуга народу", де всі говорять російською мовою. Українська мова там присутня, але в якомусь карикатурному вигляді. Це типовий російський погляд на українців як на якихось маргіналізованих елементів, з яких можна сміятися і потішатися. Зеленський у своєму кіно демонструє не справжню, а якусь ідеальну з російської точки зору Україну.

Так, Україна досі є розділеною в мовному сенсі. Але державні інституції у нас точно є україномовними. Включно з президентом. Ми — не Білорусь. А Зеленський нам показує Україну як Білорусь. До того ж в його серіалі жодним чином не показана війна, яка зараз триває. Хіба все це свідчить про те, що він є проукраїнським діячем? Це взагалі маріонеткова людина, про яку не можна говорити як про серйозного кандидата.

У серіалі є епізод, де він розстрілює парламент. Що це типу круто: дивіться, позитивний персонаж розстрілює цих гадів — українську владу. Це популізм з антиукраїнським змістом. У жодної нормальної нації немає бажання розстріляти свою владу. Нормальне бажання – це вплинути на свою владу. Будь-яка сучасна цивілізована країна так і будувалася. З низів люди виховують свою владу і на неї впливають. Здорове бажання – це піти у владу і навести лад. Причому не одразу в президенти, а спочатку в місцеву владу. Тому що в нормальній країні більшість нагальних проблем вирішуються саме на рівні місцевої влади, а от стратегічні моменти – вже на рівні центральної.

Розстріляти можна ворога. А якщо ми розстрілюємо свою владу, то замість неї приходить ворог і починає нами керувати, знищуючи нас. Все це вже було в українській історії.

Знищити свою владу – це програма, яка нам вкладається у голову з Москви. Вони не можуть самі нас подолати. Вони не змогли нас захопити військовим шляхом, тому сподіваються, що ми власними руками знищимо свою державу і себе.

Люди думають, що Зеленський буде хорошим президентом тільки тому, що він зіграв у серіалі президента? Чому вони тоді не йдуть до Охлобистіна лікуватися, тому що той зіграв в серіалі лікаря?

Традиція тягнути в політику відомих особистостей – письменників, артистів – совєтська штука. Так масово, як у нас, такого ніде нема. В СССР це була дуже розповсюджена практика. Більшість з відомих письменників чи акторів совєтських була депутатами.

Це робилося з двох причин. Перша причина – якось легітимізувати совєтську владу. Як проголосують – неважливо. Бо, як казав Сталін, головне не як голосують, а хто рахує. Головне було забезпечити явку. На останніх виборах Путіна в Росії вся реклама зводилася до того, що "прийдіть, проголосуйте". Не за когось конкретного агітували, а просто переконували хоча б прийти. Бо в таких країнах як СССР чи путінська Росія люди масово відчувають, що тамтешні вибори — це фарс, і не бачать сенсу витрачати на це свій час.

Тому в совєтський час на виборчих дільницях можна було купити дефіцитні продукти. І люди приходити або заради цієї подачки, або щоб проголосувати за умовну "Аллу Пугачову", яку вони знають з телевізора. Щоб зацікавити виборців, сірих та безликих кандидатів від влади доводилося розбавляти "народними улюбленцями" від мистецтва, поетами, акторами, співаками, щоб людям було цікавіше за них голосувати. Це одна причина.

Друга причина: людьми, непрофесійними в політиці, дуже легко маніпулювати. Що їм каже партія, те вони і роблять.

Саме тому всі популістичні партії в Україні, ідейно близькі до Совка та Росії, типу БЮТ і партії Ляшка, досі пхають у свої списки співаків і комедіантів. Так від БЮТ тепер балотується Анастасія Приходько — російська співачка, з якої за кілька останніх років намагалися зробити "українську". Ви багато її пісень знаєте, крім тієї, з якою вона за Росію на Євробаченні 10 років тому виступала? Це людина, яка на телеефірі не відповіла на жодне питання ведучої і натомість лише казала: "Я в цьому не розбираюся, мені треба вчитися". Ну так навіщо тобі ця політика? Може, спочатку навчитися, а потім йти роботу робити, а не навпаки?

 

Немає ніякої російської церкви. Це підрозділ спецслужб. Такою вона і створювалася. Це не канонічна церква з точки зору тисячолітньої історії. Ще за Петра І самопроголошена російська православна церква, яку кілька столітть ніхто в християнському світі не визнавав, зрештою стала державною церквою при царі, що повністю її контролював. І навіть та квазіправославна псевдоцерква була вщент знищена більшовиками після жовтневого перевороту 1917-го. А те, що ми зараз спостерігаємо, так звана РПЦ МП — це організація, що була створена у 1946 році за вказівкою Сталіна з лояльних співробітників органів. І відтоді вона такою і залишається. Це московська спецслужба, яка маскується під церковну організацію. А в Україні вона ще й маскується під "українську" церкву.

Тож будь-яка нормальна віруюча людина таку контору має обходити стороною. Якщо в так званій "УПЦ МП" якимось дивом досі є якісь справжні священники та істинні віряни, вони, як на мене, не мають іншого виходу, ніж приєднатися до справді канонічної української церкви, яку буде незабаром відновлено під крилом Вселенського патріархату після кількох столітть московського псевдодуховного мороку.

Її позиція в канонічних питаннях абсолютно не має значення. Вони можуть розірвати спілкування зі світовим православям, що вони вже зробили. Це призведе тільки до того що РПЦ МП де-юре стане тим, чим вона є де-факто. В кращому випадку – сектою, яка ніким не визнана і сама нікого не визнає, повністю підконтрольною спецслужбам Росії.

Вони можуть влаштовувати провокації та колотнечу, як вони завжди це робили. Але соціальна база для таких провокацій в Україні є мізерною.

Вони лякають нас "релігійною війною". Але релігійна війна – це якщо є якісь світоглядні розбіжності з точки зору релігії. Але їх немає. Якщо, звісно, не вважати релігійною розбіжністю бажання молитися не Христу, а Путіну з Гундяєвим.

Є натомість питання адміністративного підпорядкування і питання майна. Росія знову підмінює поняття і намагається когось залякати. В Україні ніхто масово не піде на якісь радикальні дії в інтересах майна, яке московська церква вважає своїм. Щодо питання підпорядкування, то всі розуміють, що українська церква повинна мати свій центр в Києві, який прийняв хрещення від Константинополя задовго до того, як на світі з'явилося саме місто Москва.

Отже, за все це підуть битися хіба що проплачені тітушки під виглядом монахів. Тітушок російська церква використовувала ще на початку 1990-х. На сьогодні Печерська лавра у Києві контролюється МП тільки тому, що на початку 1990-х її силою захопили накачані російські "монахи", і ми, українці, не змогли їм тоді дати гідну відсіч. А от Володимирський собор у Києві нам тоді вдалося відстояти, і він став катедральним для УПЦ КП. Я сам тоді у лавах УНСО патрулював цей собор, щоб його не захопили російські братки.

МП може і зараз спробувати застосувати силу, але зараз не 1990-ті, і не думаю, що на їхньому боці буде якась перевага.

Все, що відбувається зараз в Україні, варто було зробити на 25 років раніше. Якби ми зробили це на початку 1990-х, то зараз у нас не було б ні цієї війни, ні цих смертей, ні 25-ти років зубожіння.

Це залежить не від влади, а від українського суспільства. Українська нація в 1991 році не була такою зрілою, якою вона є зараз. Сьогодні ми нарешті дозріли до цього як суспільство і як нація. Це не королі воюють, як нас намагаються переконати. Це суспільства протистоять, а еліта тільки в тій чи іншій формі уособлює це.

Вважаю, що Путін – теж уособлення очікувань російського народу. Якщо 130 мільйонів людей просто погоджуються на владу цієї банди над собою, то це є їхній вибір. Просто в Московії не виборна, а консенсусна влада. Всі згодні, що якісь упирі сидять в Кремлі і мають певний симбіоз з народом: упирі розповідають Росії казки про те, яка вона "велика", і за це та "велика Росія" дає їм себе грабувати й ґвалтувати у будь-який спосіб. Це насправді нормальна схема у Заліссі. У них так було і за Івана ІІІ, і за Петра І, і за Сталіна, і за Брежнева, і зараз все те саме. Тому Путін – це теж речник російського суспільства.

Так само і українська влада не буде іншою, якщо не буде іншим українське суспільство. Будь-який поступ або деградація залежить тільки від суспільства в цілому. А поступ суспільства — від кожного його члена.

 

Кілька років від початку створення. Я був у перших лавах, коли вона тільки була створена в серпні 1991 року. УНСО – українську народну самооборону — створили під час путчу в Москві. Ідея була така: якщо там переможе реакційний прокомуністичний путч, то Україні доведеться захищатися він нової московської навали. Я волів до цього долучитися, попри свій юний на той час вік.

В подальшій діяльності УНСО я вже не брав участі, бо поїхав до Відня вчитися. Випав на 5 років з українського життя.

УНСО на початках була саме самообороною, а не політичною силою. Зокрема вона зіграла свою роль в розділенні церков, у виникненні УПЦ КП – вона силовими методами протистояла захопленню наших церков російськими попами.

Не люблю брати участі в політичних організаціях. Не хочу замикатися на ідеології якоїсь партії, бо потім стану її заручником.

До того ж, у нас на сьогодні немає ідеологічних партій, за винятком націоналістичних. Більшість інших – це вождистські партії, які створені навколо якихось кланів та особистостей. Будь-яка партія має пропонувати якусь ідеологію. І це не популізм має бути.

Одним із завдань української нації є формування ефективного громадянського суспільства, тоді з низів формуватимуться здорові державницькі політичні сили, що стануть провідниками інтересів людей на державному рівні, пропонуватимуть різні шляхи розв'язання проблем, варіанти стратегій майбутнього, тобто все те, що і вкладається у поняття "ідеологія".

Однозначно другий варіант. Які ще російськомовні українці? Або ти українець, або ти російськомовний. Це моє переконання. Це не "російськомовні", а зросійщені українці. У нас 90 відсотків зросійщених українців є такими лише в першому-третьому поколінні. Їхні мама, бабуся чи прабабуся ще розмовляли українською. Масове російщення – це явище лише останніх 50-90 років, а подекуди й менше.

На жаль, зросійщення не припинялося і після набуття Незалежності саме через телевізор. В Україні є багато місцевостей, де російську мову ніде не можна було почути окрім як з телевізора. Зараз лише 30 відсотків контенту на наших телеканалах є україномовним, решта 70 – російською. Це геть ненормально.

 

В роки мого дитинства, 1980-ті, Київ був уже переважно російськомовним. В мене українська була з дитинства, так само як і російська. Раніше я мав принцип розмовляти з людиною тією мовою, якою до мене звертаються. Тому в деяких моїх знайомих склалося враження, що я російськомовний. Хоча в родині і з друзями розмовляв українською. Але в Києві в ті часи, в 1990-ті, і пізніше, виходило, що ти весь час розмовляєш російською.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Говорити зараз на Донбасі російською - це запрошувати імперію тебе підгребти - Леся Рой

Ще до Майдану я поступово почав припиняти цю практику. Перестав переходити на російську і різко збільшив частку української мови у своєму житті.

Дуже вітаю людей, які перейшли з російської на українську. Якщо вони так не робитимуть, у нас не буде ніякого знеросійщення. Констатую як корінний киянин, що за останні 5 років української мови в рази стало більше в Києві, причому серед молоді.

Об'єктивно у нас зараз окупованими є ті території, де було найменше українських шкіл. Ці території були масово заселені росіянами, а багато українців було знищено, решту (переважно у містах) — зросійщено. Я вважаю, що твоя країна там, де твоя мова. Росія теж це розуміє. І тому так нав'язує всім свій "язик".

Якщо когось у Харкові чи в Одесі не переконує приклад Донбасу, нехай продовжують розмовляти російською мовою, любити російські книги, серіали, соцмережі та російських реперів. Зрештою, рано чи пізно, до них прийде "русскій мір" і влаштує те, що зараз коїться в "ЛДНР".

Як можна переконати наркомана не вживати наркотики? Він так "звик", йому так "зручно", в нього "так історично склалося"... Якщо люди мають нахили до саморуйнування, то як їх переконаєш не робити це? Точно не вмовляннями.

Переконати інших можна лише власним прикладом, почати з себе. Якщо я не хочу слухати/читати/дивитися лайно – я його не дивлюся, не читаю і не слухаю. Роби як я і лайна навколо стане менше. Або не роби, і тоді ти в тому лайні захлинешся. Все просто.

На всі. Ви можете навіть не ходити, якщо вам так простіше, але купіть квиток – підтримайте українське кіно гривнею. Якщо ми сходимо на всі українські фільми зараз, то наступного року нові фільми стануть ще кращими. Іншого способу нема. На наші фільми треба йти, незалежно від їхньої поточної якості, якщо ми хочемо, щоб надалі ця якість покращилася.

"Щоденник Симона Петлюри" вразив актуальністю історії. Там демонструється, що Московія зараз робить те, що робила сто років тому – ті самі маніпуляції. Ця історія тому і повторюється, що тоді ми не зробили висновків. Сподіваюся, що ще через сто років ми вже не будемо з цим стикатися, бо потрібні дії вчинимо зараз. Це як карма: люди знову і знову повторюють саме той урок, який вони ніяк не можуть вивчити.

Володію нарізною гвинтівкою — напівавтоматичний карабін американської системи AR-15, українського виробництва. Придбав її відразу після Майдану: тому що тоді здавалося, що через два тижні ми будемо під Києвом відстрілюватися від московських окупантів. Тож мені хотілося мати щось, з чого я зможу відстрілюватися. На щастя, з метою самооборони її застосовувати ще не доводилося, але якщо виникне нагальна потреба – буду.

 

Так, його в Україні досі не існує. Тому де-юре я можу ходити з автоматом наперевіс по центру Києва, і до мене не може бути жодних претензій, тому що законом це не заборонено. Доки законної заборони на щось нема, це є дозволеним.

Я свою гвинтівку придбав на підставі інструкції МВС. Але це не закон. Частина власників зареєстрованої зброї навіть не збираються продовжувати свій дозвіл на зброю, бо цей дозвіл взагалі невідомо на яких підставах існує. Я до них не належу, через три роки все-одно продовжив дозвіл. Але розумію, що ці люди мають рацію, і я сподіваюся, що держава якнайшвидше врегулює це питання.

Але є багато побоювань, люди бояться збройних сутичок на грунті політичних суперечок, та й на побутовому рівні теж.

Зараз в Україні незареєстрованої зброї значно більше, ніж зареєстрованої. І правила її обігу та використання взагалі нічим не регулюються. Власники незареєстрованої зброї де-юре так само не можуть бути покарані за володіння зброєю.

Боятися треба не наявності зброї (вона була, є і буде завжди), а відсутності у законослухняної людини законних можливостей захистити себе від озброєних злочинців. В Україні таких людей зараз дуже багато. Бо незаконна зброя сьогодні доступна для всіх в необмеженій кількості і значно дешевше, ніж зареєстрована зброя. Відсутність закону залишає неозброєними (а отже — беззахисними) лише законослухняних громадян.

Я ніколи цього не припиняв відколи вперше зайшов в той інтернет десь всередині 1990-х. Але якщо ви про Фейсбук, то дуже активно — перед і під час Майдану. З першого дня протестів був щодня на Майдані і описував, що там відбувалося. Більш продуктивно став писати вже опісля. Все, що пишу зараз, міг би написати і на початку 1990-х, але тоді це не було куди публікувати і не було потреби у суспільства це все сприймати. А після Майдану я побачив, що люди цього вже потребують.

У 2014-15 роках у мене з'явилося відчуття, що його можна порівняти з тим, коли наче ти все життя слухаєш якусь нішеву групу, яку ніхто не знає і не розуміє, і тут раптом всі навколо починають її слухати і розуміти.