Путін добряче прорахувався, але агресивна Росія не зупиниться

"Згуртованість людей – непорушна фортеця"

Вальтер Скотт

Віроломна і широкомасштабна агресія РФ проти України, яку розпочали російські нападники 24 лютого, стала безпрецедентним актом порушення міжнародного права і більш ніж очевидним актом агресії з часів завершення Другої світової війни в Європі. Сьогодні, як і тоді, потужний світовий альянс має протиставити згуртовану міць загарбницьким планам Путіна та його кліки. Адже агресивна Росія не зупиниться. Як вона не зупинилася після окупації Криму 2014 року й початку війни на сході України.

Це було написано рік тому – 25 лютого 2022 року – ще багато чого було для нас невідомим: ще не знали про те, який саме шлях російському військовому кораблю запропонують наші прикордонники, як вперто боронитиметься мужня Чорнобаївка, як лютуватимуть російські вбивці і мародери в тимчасово захоплених українських містах і селах і як поспіхом тікатимуть з-під Києва, ті, хто мріяв захопити столицю України за три дні. Ми ще не знали, як буде звільнено острів Зміїний, як ЗСУ нещадно битимуть загарбників під Харковом і як звільнятимуть Херсон.

Але ми вже тоді були впевнені, що ніколи не здамося. Знали, що українці битимуться до перемоги над загарбниками, що підло, вночі, як підступні злодії, прийшли на нашу землю і хочуть поневолити вільний український народ.

Ми розраховували на тверду підтримку міжнародної спільноти і казали, що назавжди запам'ятаємо наших друзів. Були впевнені, що перемога буде нашою і на увесь світ проголошували – Слава Україні!

А вже дуже скоро нам тут та й багатьом у світі стало очевидним, що Путін добряче прорахувався в підготовці до війни і припустився кількох головних помилок. А найбільшою з них було те, що всерйоз повірили, що начебто владу в Києві підтримує лише "порівняно невелика кількість людей" із "натовською і американською" освітою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Рік війни. Путін забив останній цвях у труну російсько-радянської імперії

В РФ стверджували, що представники молодшого і середнього офіцерського складу Збройних сил України "не готові стояти на смерть за київських володарів". Дуже поширену в РФ тугу за радянською спадщиною, механічно екстраполювали на українське суспільство. Його вважали майже тотожним російському. Нібито українці готові до возз'єднання з Росією. Відповідно, розробляли спеціальні методики щодо підриву морального духу наших Збройних сил, розповсюджували настрої невіри у спроможність протистояти російським військам, пропонували схиляти наших бійців до зради з використанням матеріальних та інших стимулів.

Також у багатьох матеріалах ішлося про наявність ворожості й недовіри між "націоналістичними збройними формуваннями, які є силовим інструментом київської влади" та регулярними підрозділами ЗСУ. В РФ просували думки про те, що "радикальний націоналізм є проєктом сил, що не мають стосунку до українського народу". Відповідно, робили абсолютно хибний висновок про те, що наші військові нелояльні, не довіряють керівництву держави й не захищатимуть Батьківщину. А навпаки – у разі збройного конфлікту одразу ж переходитимуть на бік супротивника. Чесно кажучи, у військовій історії важко знайти приклад грубішої помилки в оцінці морального стану потенційного супротивника.

Утім, наша жорстока війна з РФ досі триває. І ми, звичайно, з нетерпінням чекаємо на нищівну поразку російських нападників, звільнення усіх тимчасово окупованих територій і вступу наших військ у підступно захоплений 2014 року росіянами Крим. Дуже чекаємо, хоча з історії добре відомо, що війна ніколи не йде за планом.

Путін же дійсно помилився, коли почав масштабну агресію проти нації, вже великою мірою консолідованої на проукраїнській і антиросійській платформах та чисельністю лише десь учетверо менше, ніж населення самої РФ. Очевидно, що хазяїн Кремля прийняв рішення щодо початку масштабної воєнної агресії проти нашої держави, не дочекавшись формування повноцінних мобілізаційних людських резервів та підготовки відповідного планування. Економіка ворога також виявилася не готовою до тривалого опору нашої держави, консолідованого запровадження і наступного розширення західних санкцій та замороження зарубіжних активів. Хоча, накопичені раніше ресурси та доходи від експорту сировини, насамперед в Азію, продовжують поки що підтримувати економіку РФ.

Тож, попереду ще нелегке протистояння. Вочевидь сповнене несподіванками, що вимагає від усіх нас збереження витримки і здорового глузду. На жаль, часто-густо в українському сегменті інтернету спостерігається нерозуміння того, що крім гарячої війни на фронтах, в тилу також йде тиха інформаційна війна. А зайва надемоційність та деяка хвороблива екзальтація лише працюють на руку ворогу. Кремль же часом підступно влаштовує різного роду медіапровокації, користуючись нашою свободою слова та дивною легковірністю деяких простаків.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Серйозна енергетична криза: чи варто боятися російського шантажу

Хоча, лише спробуємо уявити наскільки непереливки прийшлося б Вінстону Черчиллю, якби в його часи існували соцмережі! Впевнений, що йому неодноразово згадали б його вислів, що "Війна – це головним чином каталог помилок". Лише уявіть собі - 3 вересня 1939 року Черчилля призначили першим лордом Адміралтейства, а вже того ж дня був торпедований та затонув британський пасажирський пароплав "Атенія". 5 і 6 вересня біля берегів Іспанії були потоплені кораблі "Боснія", "Роял Сетра" та "Ріо Кларо". Великій Британії довелося терміново запроваджувати конвоювання суден.

14 жовтня 1939 року німецький підводний човен U-47 під командуванням капітана Пріна потопив британський лінкор "Роял Оук", що перебував на стоянці у військово-морській базі Скапа-Флоу на Оркнейських островах. У квітні 1940 року союзні англо-французько-польсько-норвезькі війська внаслідок нерішучості та неузгодженості дій зазнали принизливої поразки в Норвегії і були евакуйовані. Єдиним позитивом для Великої Британії за результатами тієї битви стали значні втрати німецького флоту. Що не дозволили нацистам згодом використати його під час запланованої операції "Морський лев", яка передбачала висадку десанту з моря на британські острови.

Тим не менш, 10 травня 1940 року Вінстон Черчилль обійняв посаду прем'єр-міністра. Евакуація англо-французьких військ з Дюнкерка виявилася у цілому успішною. Однак сам уряд на це не очікував і як згодом справедливо сказав сам Черчилль: "Війни не виграються евакуаціями".

Після нищівної поразки і капітуляції Франції у червні того року Велика Британія, по суті, втратила і сухопутну армію, і все важке озброєння і опинилася наодинці з агресором, що вже захопив фактично усю Західну і Центральну Європу.

Нарешті у вересні 1940 року була здобута важка перемога у битві за Британію. Але згодом знову настала смуга майже суцільних невдач. Лише на втраченому у травні 1941 року Криті загинули близько 15 тис. британців. 10 грудня 1941 року у Південно-Китайському морі стався бій між ВМФ Британії і авіацією японського флоту, в результаті якого британський флот втратив лінкор "Принц Уельський" та лінійний крейсер "Ріпалс", що викликало хвилю обурення та нищівної критики.

Однак, особливо ганебною і такою, що практично визначила крах британського панування у Південно-Східній Азії, стала капітуляція Сінгапуру 15 лютого 1942 року. Добряче поганяв англійські війська по Північній Африці, завдавши їм ряд принизливих поразок, й відомий німецький полководець Ервін Роммель.

І лише тоді, коли британській командуючий Бернард Монгомері здобув довгоочікувану допомогу від США у вигляді потужних танків і нових літаків, а англо-американська авіація отримала беззаперечну перевагу у повітрі, повідомлення про перемоги стали з'являтися на шпальтах британських газет частіше, ніж зведення про невдачі.

Однак, на шляху до остаточної перемоги на британців ще очікували важкі бої в Італії. Вкрай непрості моменти під час висадки в Нормандії і гіркий післясмак від невдалої десантної операції в районі Арнема. Та все ж Британія перемогла і як зазначив Черчилль у своїй промові по радіо "Кінець війни в Європі" 8 травня 1945 року: "Врешті решт практично увесь світ об'єднався на боротьбу зі злодіями, які зараз переможені. Серця усіх людей на нашому острові й у всій Британській імперії зараз переповнює вдячність нашим величним союзникам", а також додав: "Ми всі робили помилки, однак парламентське правління показало, що можна вести війну в її найбільш складній і тривалій формі, і в цей же час зберігати усі ідеали демократії".

 

Отже, й ми не маємо впадати у депресію від відсутності постійно добрих новин з фронту. Нам протистоїть жорстокий ворог з чисельною армією і купою накопичених десятиріччями озброєнь. Більш того, й через рік після початку масштабної війни в Москві явно не готові змінити свої цілі – захоплення усієї України або її значної частини. Зокрема центру, сходу і півдня із наступним перетворенням того, що залишилося у покірного васала на кшталт лукашенківської Білорусі.

В Кремлі все ще мріють про умовну Ялту-ІІ, яка б визнала якісь "легітимні інтереси РФ у сфері безпеки". Домагатись же цього планується за допомогою провокацій, постійних погроз і відвертого шантажу глобальною ядерною війною у разі, якщо Захід продовжуватиме підтримувати Україну. Саме так і ніяк інакше слід розглядати нещодавнє призупинення участі РФ в американсько-російському Договорі про подальші заходи зі скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ДСНО).

Російське політичне керівництво і військове командування майже так само втрачає орієнтацію у світі і не розуміє або просто не може вести сучасну війну. Як і верхівка нацистської Німеччини та командування Вермахту втратили здатність до розуміння війни у дійсно світових масштабах після перших відчутних поразок від військ антигітлерівської коаліції.

На нашому ж боці сьогодні уся міжнародна коаліція Рамштайн, увесь цивілізований світ, усі люди доброї волі, для яких свобода вибору і неприйняття диктату не пусті слова.

При цьому, допомога нам не лише постійно збільшується, а й трансформується у такі форми, які мало хто міг би прогнозувати рік тому. Так, лише на річницю підступно-віроломного вторгнення путінської РФ в Україну про нові масштабні антиросійські санкції і додаткову військову та гуманітарну допомогу нашій державі оголосили Сполучені Штати, Канада, Польща, Австралія, Велика Британія, Швеція, Німеччина, Південна Корея.

Стало відомо про додаткові спільні дії країн Великої сімки. До того ж, і це наразі дуже важливо, Білий дім тиснутиме на ті країни і компанії, які ще не запровадили санкції проти РФ і намагаються зберегти з нею торговельно-економічні стосунки.

При цьому змінюються й самі наші партнери. Як справедливо відзначили оглядачі відомого британського інтернет-порталу, що спеціалізується на питаннях оброни UK Defence Journal, узгоджене рішення про надання нам західних танків означає однозначне невизнання НАТО існування якихось російських "червоних ліній" і одночасне визнання неминучості наступу України задля звільнення її території, а також усвідомлення того, "що Москва не переможе".

Утім, на Заході наразі є й такі, хто все ще щиро або під впливом агресивної кремлівської пропаганди вважає, що у разі вступу наших військ у Крим путінський режим неодмінно застосує ядерну зброю. А це начебто свідчить про те, що "цю війну ніхто не зможе виграти" і тому слід шукати "політичного врегулювання".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ми вже ніколи не будемо такими, як раніше. Як нас змінив рік війни

Що ж, це має бути черговим нагадуванням для нас, що активна і постійна інформаційна війна також ведеться й на міжнародній арені. І цей глобальний фронт для нас не менш важливий, аніж той, що наразі на Сході і Півдні.

Нам же, в Україні, залишається зберігати оптимізм, віру у нашу перемогу над агресором і тверду єдність фронту і тилу. Можливим же дороговказом для нас мають стати слова всесвітньо відомого шотландського письменника, поета, історика Вальтера Скотта, винесені у епіграф – "Згуртованість людей – непорушна фортеця".

×