Ми вже ніколи не будемо такими, як раніше. Як нас змінив рік війни

Відносно нещодавно я прочитав допис, у якому дівчина питала: "Невже для своїх майбутніх онуків я стану тією самою бабусею, яка розповідатиме про жахи війни та завжди матиме запас сірників у шухляді?" Складно прогнозувати так далеко, але рік війни дійсно змінив кожного з нас. Як саме ми трансформувалися, чи піде нам це на користь і як не забути уроків війни – розбираємося разом.

Говорячи про зміни, я кажу не про масовий ПТСР, нервові зриви та демотивацію, про яку можна почути та прочитати в соціальних мережах. Сьогодні я хочу розглянути саме ті зміни, які стануть для нас міцним фундаментом у майбутньому. Тож за останній рік:

1. У нас зміцнилися позиції щодо національної ідентичності. Серед мого оточення велика кількість людей почали не просто вивчати українську мову, а й історію, культуру і навіть особливості діалекту та традиції свого регіону. В українців з'явилося почуття когерентності, усвідомлення того, що ми є як самодостатньою частиною власної культури, так і вагомою частиною світової. Українська мова, творчість та загалом українці наразі надихають фактично весь світ.

І це усвідомлення та гордість за власне коріння, по-перше, підвищує нашу самооцінку, оскільки ми усвідомили нашу національну унікальність. По-друге, у нас з'явилося чітке уявлення про те, що таке народ, народність, держава та культурна спадщина. Ми відчуваємо себе частиною соціуму, відповідно захищеними та не самотніми, що є дуже важливим складником нашого психологічного комфорту.

 

2. Ми стали більш резильєнтними. Я досить часто читаю лекції про стрес і його вплив на організм та завжди зазначаю, що ми не можемо "прокачати" стресостійкість. Річ у тім, що це вроджений показник. Але ми можемо "натренувати" здатність швидше та з найменшими наслідками для здоров'я відновлюватися після труднощів. Якщо казати більш науково — бути резильєнтними. І з власних спостережень можу сказати, що українці чудово опанували цю навичку.

У вересні у своїх соціальних мережах я опублікував результати дослідження психоемоційного стану українців під час війни. Суб'єктивна оцінка психологічного добробуту українців становила 6,7 бала з 9 можливих. І це досить високий показник. Тоді в коментарях деякі люди сумнівалися в результатах, їм видавалося, що опитали "не тих українців" і "не в той час". Мовляв, люди просто встигли "відійти" від стресу, тож і відповіді такі оптимістичні. Так, такий варіант цілком можливий. І він ще раз підтверджує, наскільки ми сильні та адаптивні, як швидко знаходимо рішення і вміємо протистояти зовнішнім і внутрішнім викликам.

3. У нас сформувалися конструктивні патерни вирішення більшості проблем. Вже рік ми живемо у стані постійної загрози та невизначеності. З одного боку, це виснажує, але з іншого – долаючи дискомфорт і складнощі, ми розвиваємо в собі навички, які стануть великою перевагою після переможного закінчення війни.

Пригадаймо перші масовані обстріли критичної інфраструктури, коли почалися проблеми з енергопостачанням. Тоді ворог сподівався, що ми розгубимося та здамося, але ні. Бізнес швидко придбав генератори, місцева влада організувала "пункти незламності", програмісти одразу розробили мапу коворкінгів, де є світло, – й таких прикладів багато. У мене знайома не хотіла під час відключень кудись їхати, тож домовилася з рестораном біля її дому дати їхній доступ до Wi-Fi. Річ у тім, що на балконі її гаджети були у зоні досягнення мережі ресторану, який працював на генераторі. Тож винахідливість відтепер наш сильний бік та явна перевага.

4. У нас з'явилася культура турботи один про одного. І це дуже важливо. Це означає, що для нас як нації жодна проблема не буде надскладною. Ми знаємо, як важливо підтримувати одине одного. І навіть більше – ми продовжуємо вивчати культуру підтримки.

Мене дуже часто запитують: "Як краще підтримати тих, хто повернувся з війни?", "Як допомогти людині, яка пережила втрату?" тощо. Тобто люди не просто готові підтримувати інших – вони хочуть робити це максимально екологічно, аби не нашкодити, бути делікатними.

5. Ми тепер точно знаємо ціну життя та свободи. А разом з ними цінності простих радостей, таких як ранкова кава, можливість ходити на роботу, зустрічатися з друзями, навіть такі блага, як світло та водопостачання сприймаються нами зовсім по-іншому.

А ще ми ніколи не дозволимо зазіхнути на нашу свободу та культуру, оскільки знаємо, якою ціною вона нам далася. Я більш ніж впевнений, що українізація — це не тимчасовий тренд, ми й надалі популяризуватимемо нашу мову. А ще у нас є гостра колективна відповідальність, тож толерантність до корупції, порушення закону та прав скоро теж зникне.

А чи не забудемо ми всі ці уроки після перемоги?

Я не одноразово читав та чув думку, що після перемоги ми морально здамося. Оскільки зараз дуже мотивовані та маємо спільну мету, а коли досягнемо її, то "розслабимося" та залишимося морально виснаженими та слабкими. Хочу заспокоїти вас і сказати важливий момент: після процесу мобілізації нервової системи психіки не відбувається різкого спаду, а навпаки, починається процес адаптації. Тож ми будемо спокійніші, розсудливіші та готові до другого етапу: відбудови країни. Це стане новою мотивацією.

Щодо уроків війни, ми їх не забудемо. На жаль, поряд з нами завжди буде недоумкуватий сусід. Тож після нашої перемоги, всі навички, здобуті у війні ми не лише не розгубимо, а й розвиватимемо далі й передаватимемо наступним поколінням.

За рік кожен з нас зазнав змін. Хтось переїхав до іншого міста чи країни, хтось був змушений змінити не лише роботу, а навіть сферу діяльності. Хтось нарешті наважився здійснити давню мрію, бо війна… куди ж далі відкладати? Я знаю тих, хто втратив все і був змушений починати спочатку. Цей рік для всіх нас був дуже різним і водночас схожим. Він розкрив в нас найкращі якості. Ми заявили світу про себе, як про сильну та свідому націю, і ніхто та ніколи не зможе забрати у нас самоповагу та суверенність.

×