У Туреччині відбуваються найзапекліші масові заворушення за останні десять років. Близько мільйона турків вийшли на антиурядові протести. Приводом стало бажання уряду Реджепа Таїпа Ердогана звести торгівельний центр на місці одного з останніх стамбульських парків — Ґезі. Тепер вимагають відставки уряду. Про те, як до цього дійшло, розповідає Ігор Семиволос, експерт Центру близькосхідних досліджень:
- Будівництво торговельного центру в парку біля майдану Таксім стало останньою краплею для невдоволення теперішнім турецьким урядом. Бо ж ніколи не буває однієї причини. Є цілий комплекс глибоких підводних каменів. По-перше, це брутальність нинішньої турецької влади, яка проявилася в розгоні першого, екологічного мітингу. Це стало причиною масових протестів на наступні дні, але лише безпосередньою, спусковим значком. По-друге, це вилив задавненого і важкого турецького конфлікту між світською та мусульманською частинами населення. Зазвичай, такий конфлікт найгостріший і найнебезпечніший для розвитку держави. Бо він ідеологічний, принциповий, ґрунтується на уявленнях про те, як має бути побудований світ і конкретна держава.
Чому саме зараз?
- Не лише зараз — величезні маніфестації опозиційних партій відбувалися по великих містах ще півроку тому. Тобто, протести відбуваються періодично. Але саме зараз вони набрали найбільше негативних вражень від уряду, і чиряк почав проривати. Просто попередні маніфестації влаштовували республіканці або націоналісти, світські політики, і відповідно, участь у них передбачала так чи інакше, що мітингувальники дотримуються певної ідеології. На Таксімі вже зовсім не так. Там немає партійних прапорів, і немає політичної боротьби як такої.
Як уряд реагує на це?
- Зараз прем'єр Ердоган намагається не роздмухувати події. Адже на самому початку своєї політичної кар'єри він переміг як мер Стамбула. Його підтримали як сам Стамбул, так і інші великі міста. Підтримав і весь турецький середній клас. Люди хотіли звільнитися від корупції та насильства націоналістів. Бо криза перед його приходом була пов'язана з тим, що відверто світські партії не могли впоратися з розвитком країни. Не могли продемонструвати нормального керування державою і адекватного плану на майбутнє. І от до влади прийшли помірковані ісламісти, чи, сказати інакше, консервативні демократи. Називають себе по-різному, в залежності від аудиторії. І очолив їх якраз Ердоган. Вони змогли досить ефективно керувати країною. Зробили ставку на консервативний середній клас, і він підтримав нову владу. Але від початку Партія справедливості і розвитку ніколи не виступала за ісламський розвиток країни. Навпаки, Ердоган весь час наголошував на праві людини бути або не бути релігійною. Тобто, хотів запровадити демократичні цінності у європейському розумінні слова. Дати змогу всім поводитись згідно зі своїми переконаннями. Вони адаптували європейське законодавство в Туреччині, надто щодо прав людини.
Але боролися проти військових?
- Так, бо це боротьба за ресурси. Ердоган намагався зміцнити свою владу, а демократія означала загрозу для світськості, яку мусили військові охороняти. Це вже почало викликати певний опір у суспільстві, надто коли почали заарештовувати генералів. І от уряд почав шукати в суспільстві союзників, - коштом ісламістів збільшував свою популярність. Тоді в якийсь момент відчув, що не має політичних конкурентів, бо економічна ситуація суттєво покращилась. Подумали, що тепер можна трошки піти на поступки релігії. Адже вони консерватори самі по собі, просто раніше цього не можна було робити. Ще перед Таксімом за тиждень обмежили рекламу і продаж алкоголю, бо це не відповідає ісламським цінностям. І чимало іншого такого. Але навколо суперечки між ісламізмом та світськістю точиться багато дискусій, і це призводить до громадянського конфлікту, напруженості у суспільстві.
Відбулося відродження ісламських традицій?
- Певне так, бо є соціальна база для такого відродження. Є середній клас, який погодився на певний консерватизм задля зміцнення своїх власних позицій. Він, так би мовити, купив в Ердогана іслам, але в пакеті з вигодами для себе. Тому це й стало модно.
Хто зараз протестує на Таксімі?
- Дуже багато пролетарів, здебільшого городян, плюс освічений клас, що підтримує світськість держави. Там насправді велика суміш — інтелектуали, націоналісти, республіканці. Оскільки, знов-таки, не партії цей мітинг організовували, він вийшов дуже стихійним. Там зібрались усі групи, що відчувають небезпеку від поширення ісламських тенденцій. Але визначальним для Ердогана є те, як поведеться середній клас. Бо тому в принципі все одно. Він досі підтримував уряд лише тому, що той забезпечував йому сталий розвиток і чимало привілеїв, а зовсім не через іслам. Якщо він відчує небезпеку від Ердогана внаслідок цих подій, то може підтримати й опозицію. Бо ж влада вже починає застосовувати насильство, абсолютно так само як до цього націоналісти. І ніхто не хоче потрапити під гарячу руку.
Уряд може піти у відставку?
- Не думаю. Як і не вважаю це революцією, бо ще надто рано виносити довготермінові висновки. До того ж Ердоган — дуже вперта людина, не піде просто так, а буде до останнього боротися. Тим більше, парламент він контролює. Та й спирається він на оці магічні 60 відсотків населення, які його підтримують. Це дуже велика цифра, але вона дуже залежить від того-таки середнього класу. Всі задоволені були тим, що держава їх не чіпає і дозволяє розвиватися так, як вони хочуть. Але тепер суспільство зіштовхнулось ще з однією проблемою — питанням Ататюрка.
Влада критикує його?
- Не стільки критикує, скільки дозволяє на критику. Ататюрк — це для турків "collective good", тобто позитивний зразок, втілення найкращих якостей. Його важко відсунути кудись убік, бо він і є засновником теперішньої Турецької держави. Але й не чіпати теж не виходить, адже він запекло виступав проти ісламістів, репресовував їх. І влада намагалась питання Ататюрка просто акуратно обходити. Проте, коли конфлікт у суспільстві назрів, десь в останні два роки відбувається пряме зіткнення сторін. І уряд дозволяє на десакралізацію Ататюрка. Чимало публічних заяв уже вимагають його винести з мавзолею, не кажучи вже про те, що критикують багато його реформ і загалом політику. Іншу частину суспільства це обурює. Відбувається радикалізація, стінка на стінку. Ердоганові потрібно зупиняти цей процес, підтвердивши світськість держави. Але він опинився між двох вогнів. Йому потрібна й мобілізація своїх прихильників. Адже прем'єр уже встиг заявити, що можуть вийти на вулицю і його прихильники. Під якими гаслами? Якщо гасла будуть проісламські, конфлікт може набути геть непередбачуваного розвитку. Бо країна розколеться.
Опозиційні партії використовують ці протести?
- Намагаються. Але опозиційні партії не мають такої підтримки в суспільстві, яку мають ці мітинги. Тобто, важко з них дістати політичні дивіденди. Тож очолити протести їм не вдасться.
Як вийти з цього становища?
- Якщо заявляти про припинення будівництва на Таксімі, то це потрібно було робити відразу. Зараз уже чимало людей не дуже і пам'ятають, з чого почалося. Заворушення вже є, вже розбивають крамниці, автомобілі тощо, є насильство. Мітингувальники вже вимагають відставки уряду. Тобто, перемовини майже неможливі. Все залежатиме від людського чинника. Ердоган уміє тримати удар і виходити зі складної ситуації. Гадаю, йому таки вдасться припинити ескалацію й почати перемовини бодай з малого. Або дійти компромісу. Проте, невідомо, що в нього в голові. Може й використати силу.
Армія може підтримати протестувальників?
- Це була б дуже зручна для Ердогана ситуація, бо він би просто назвав усе це "хунтою" і вийшов би з чистими руками. Але повторення 1980 року навряд чи можливе. Бо сам Ердоган за роки своєї влади зробив усе можливе для того, щоб створити кілька центрів прийняття рішень у війську. Немає єдиного центру. Раніше армія була окремою, важливою інституцією. Тож не думаю, що військові підтримають протести. Бо вже досить довгий час військо не втручається в політику. Перестало бути "четвертою владою". Хоча, може втрутитися, якщо буде криваве придушення, смерті абощо. Тобто, коли матиме легітимне право зупинити заворушення з якогось боку.
3 
8759
Коментарі
2