"Мне хотелось плакать, когда я увидела этих наших депутатов. Мне стыдно. Я не хочу жыть в таком Львове, - 35-річна львів'янка пригортає до себе дочку років 5, стискає в руках гвоздики.- Я - корінна львів'янка, українка, но так сложилось, что на русском говорю. Можна на русском? Если так будет дальше, я сильно задумаюсь, нужно ли моему ребенку на это смотреть? Любую историю нужно уважать. У меня дедушка и бабушка воевали. У мужа дед - Герой Советского Союза. Поэтому каждый год для меня это огромная честь приходить сюда. Отдать благодарность за то, что имеем мирное небо и можно спокойно с ребенком прийти сюда. А муж едет в Калуш возлагать цветы своему дедушке".
Розмовляємо з жінкою у Львові на Пагорбі Слави об 11 годині поміж могил загиблих солдатів. 20 хвилин тому, не виймаючи рук із кишень, тут демонстративно пройшлися львівські "свободівці" у чорних спортивних костюмах, широко натягуючи гумові жуйки. Спантеличені люди обговорюють видовище.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Для 82% українців 9 травня є великим святом - опитування
Учора суд заборонив масові акції у місті, окрім офіційного покладання квітів органами влади. О 10.00 губернатор Віктор Шемчук із заступниками та офіцерами Збройних Сил під залпи поклали вінки до братської могили. Серед представників влади не було міського голови Львова Андрія Садового. Напередодні він пішов у відпустку. Нагадаємо, сесією міської ради 9 травня у місті оголошено Днем пам'яті жертв Другої Світової.
Як тільки делегація від'їхала, троє сивовусих чоловіків розгорнули плакати "Геть, вбивці", "Геть, окупанти". Почали кричати беззмістовні речення, з яких можна було вловити лише слова "росіяни", "москалі", "Україна". У кутку плакатів написано УРП. Українську Республіканську Партію у Львові очолює Ростислав Новоченець. Він часто організовує в місті протести із 3-5 учасників з плакатами. Проте цього разу сам не прийшов.
Міліція одразу ж оточила чолов'яг. Упритул підійшов начальник обласної міліції генерал-майор Олександр Рудяк.
"Ви на цвинтарі, тут не місце для вигуків, покиньте територію", - говорить тихим спокійним голосом.
"Я маю право, у себе вдома," - відмахується старий. Міліціонери щільно оточили групку. Крики тривають ще хвилин 10. Провокатори розходяться.
5-6 міліціонерів упритул супроводжують кожну організовану групу людей, кожну групу ветеранів, стоять біля кожного пам'ятника на цвинтарі. Під монументом вишикувалися спецпідрозділи охорони в чорній формі. На вулиці Пасічній паркуються нові автомобілі, підходять люди з букетами бузку, гвоздик.
Раптом присутні починають метушитися, перешіптуватися, дивляться у сторону центральної алеї, що веде до Вічного вогню. Нею наближається група молодиків, людей 10. У чорних футболках і спортивних штанах, коротко стрижені, дехто у кепках. Ідуть розмашистою ходою, привертають до себе увагу реготом.
"Михальчишин", - кидає хтось із людей на площі. Люди мовчки переглядаються, спантеличино зводять брови. Очолює групу молодиків народний депутат 31-річний Юрій Михальчишин від ВО "Свобода". Фотографи кидаються знімати нардепа в спортивному "Адідас" на цвинтарі.
"Фотографуйте-фотографуйте! - кричить глядач, - Хай люди подивляться, за кого голосували".
Хлопці проходять по всьому цвинтарі, обходять навколо пам'ятника з вінками. До Михальчишина підходить ветеран із квітами в руках.
"Ми ж тут сьогодні не для того, щоб щось комусь доводити, - говорить сивий дід тихим голосом. - Ми прийшли вшанувати тих, кого втратили тоді. Я воював не за прапор, а за Батьківщину".
"Ага... - із задоволеним лицем похитує головою депутат, не виймаючи рук із кишень. За ним посміхаються інші хлопці. - Ну але ви з тим погодитеся, що воювали за те, щоби наша держава трошки іншою нині була? - перепитує. - Ми прийшли вам побажати доброго здоров'я. До наступного року," - депутат прощається і не подає руки. Підносить угору стиснутий кулак.
"Ми просто гуляємо сьогодні містом. Адже гарна погода, починається святкування Дня Львова, ото й зайшли, - коментує Юрій. - Як бачимо, що такий формат вшанування пам'яті загиблих є доречним і конструктивним. Коли толерантно, хоч я не люблю цього слова, святкують ветерани Червоної Армії і Дивізії "Галичина". Держава, в якій ми живемо, дуже відрізняється від тої, яку вони хотіли бачити, коли ризикували своїм життям. Тому ми бажаємо всім справжнім ветеранам Великої Вітчизняної, радянсько-німецької, Другої Світової - по-різному можна називати, мирного неба, доброго здоров'я і вдячності нащадків".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Наш народ не вийшов переможцем" - у Черкасах вшанували жертв Другої світової війни
"Треба розрізняти офіційні заходи і те, що намагаються зробити групи провокаторів, які можуть пробувати розгорнути червоний прапор. Це для того, щоби показати нас нецивілізованими дикунами-бандерівцями, - продовжує, не виймаючи жуйки з рота. - Насправді Львів сьогодні демонструє високі стандарти європейського підходу до примирення. У нас у Львові громада сама вирішить, що їй святкувати. Свято не може бути нав'язаним. Ті, які хочуть вшанувати пам'ять дідів, які загинули в радянській армії, роблять це. Ті, у кого предки воювали в Дивізії "Галичина", як у мене, роблять це в інші дні. А сьогодні прийшли потиснути одні одним руки, подивитися одні одним в очі. І зробити ще один крок до об'єднання однієї нації. Ми не дозволимо себе звинувачувати в тому, що ми - нацисти-фашисти і маємо недружні почуття до тих, хто воював в чужому мундирі, але має українське серце".
На Пагорбі немає жодних прапорів. Радянська символіка заборонена судом. Кілька комуністів одягнені у кепки яскраво-червоного кольору з намальованими серпом і молотом.
Біля братської могили здіймаються крики. Натовп ущільнюється, міліція тримає когось за руки. Чути крики жінок:
"Я не провожу демонстраций. Я сама з собою хочу носить этот флаг," - міліція просить жінку у червоній хустці заховати червоний прапор, який вона намагалася розгорнути біля пам'ятника. Різні жінки починають лаяти одна одну.
Сотня людей з міліцією ходять за групою ветеранів та комуністів, які від могили до могили розповідають, хто тут похований. Витягають роздруковані на принтері фотографії воїнів. Розказують історію про битви на території області. Щоби почути їх, доводиться пропихатися через натовп по могилах із живими квітами.
"Та ступай-ступай, то скотомогильник," - махає рукою і говорить до хлопця, що намагається перестрибнути, чоловік років 40-ка. Сам уважно слухає розповідь. Хлопець здивовано дивиться на того.
"Наближається чергова група для покладання вінка, - голосно вмикається радіотелефон міліціонера. Троє правоохоронців розвертаються на 180 градусів. - Є, прийнято," - відповідають.
На бордюрі у зеленому мундирі з кільканадцятьма орденами сидить сивий ветеран. Тримає у руках целофановий пакет. До нього підбігає хлопчик років 9-ти, простягає нарциси.
"Візміть... Дякуємо за перемогу," - вертається до матері, яка чекає неподалік.
1 
8759
Коментарі
959