16 вересня минає 13 років з дня зникнення відомого українського журналіста Георгія Гонгадзе. Його вдова Мирослава поділилася з Gazeta.ua 15-ма спогадами про чоловіка.
- З Георгієм я познайомилась у Львівській обласній державній адміністрації, де працювала юридичним консультантом. Він прийшов реєструвати грузинський культурний центр. Я коли його побачила, то подумала -„він стане моїм чоловіком". Так і сталось, спочатку звичайно мені довелось Грузинський Центр зареєструвати і стати третім засновником. Так ми спільними зусиллями скріпили українсько-грузинську дружбу і любов.
- Георгій тоді був вчителем англійської мови у школі. Ми деякий час жили на вулиці Дністровській у Львові. Наша хата в той момент була "притоном" для музикантів, філософів, письменників та художників. Там за чаєм, коньяком та вином народилось багато творчих ідей та людей.
- Ми одружились у Львові і зразу ж переїхали до Києва. Георгій дуже хотів дітей. Я не поспішала, вважала, що спершу треба на ноги стати, кар'єру збудувати. Але він був надзвичайно наполегливий, і я здалась. Коли ми прийшли робити перший ультразвук, нас чекав сюрприз – двоє діток. Я кажу – „Хотів - маєш, готуй два візки". Він ходив, як очманілий. А коли перший раз дітей побачив, то майже втратив свідомість від відповідальності і щастя.
- Георгій ніколи не був зручним журналістом. Він казав, що журналісти - це пси демократії, так він і працював, проливаючи світло на те, що влада та її стражі намагались приховати.
- В дитинстві Георгій був чемпіоном Грузії з легкої атлетики. Спорт залишався частиною його життя. Але це не заважало йому насолоджуватись іншими життєвими принадами. Він любив веселі і цікаві компанії, музику, вино, тости, жінок, дітей, друзів. Він випромінював любов і вчив мене любити людей. Він хотів всім допомогти і всіх пригріти своїм теплом. Він мав дуже широку душу.
- Коли ми познайомились, він щойно приїхав з бойових дій в Тбілісі, захищаючи батька, якого перший Президент Грузії – Гамсахурдія вніс у список ворогів народу. Руслан Гонгадзе був депутатом парламенту і лідером політичного Руху. Другий раз Георгій поїхав в Грузію під час Абхазького конфлікту. Там він знімав фільм „Тіні війни". Він ніколи не був у жодному воєнізованому формуванні. Перший раз працював санітаром, виносив поранених з поля бою. Так народився його перший фільм „Біль землі моєї". Другий раз, як журналіст. Саме під час цього конфлікту він отримав поранення у Сухумі. Мені довелось його виходжувати декілька місяців, після повернення, адже поранення були по всьому тілу.
- Георгій любив їсти все. Він не був перебірливим. Все, що б я не приготувала, було „дуже смачно". Інколи підгорить щось, я кажу, ось не вдалась страва, а він, та ти що, дуже смачно. Він любив звичайно грузинську кухню. Я навчилась готувати - сациві, хачапурі, лобіо. Він любив кликати гостей, було в хаті що поїсти, чи ні. Так я навчилась готувати будь-що з будь-чого, що було в холодильнику.
- Стабільність і Георгій це два поняття, які не підлягали поєднанню. Коли ми були самі, у мене з цим не було проблем, навіть навпаки, щодня щось нове і цікаве. Але коли з'явились діти, тут почались проблеми. Я дуже відповідальна мама і діти мають мати режим і належне харчування. Георгію це важко було зрозуміти, бо світ переважно крутився навколо нього. Він ніколи не підлаштовувався під обставини, він підлаштовував обставини під себе.
- У побуті він любив чистоту, гарний і свіжий одяг. Він стежив за тим, щоб усе було випрасуване і чисте завжди. Так само прибирання було на ньому – миття туалету чи підлоги. Але на кухню його нога не ступала, кухня у його уяві – була жіночим місцем.
- Вперше він потрапив за кордон вже зі мною. У 1995 році ми поїхали у США робити документальний фільм про американську поліцію. Після цього він почав більше подорожувати. Він любив дуже свою рідну Грузію, не хотів також їхати з України.
- Квіти і подарунки він дарував часто. У цьому плані він був справжнім східним чоловіком, любив тішити сюрпризами. Я багато працювала і не любила ходити за покупками. Цим займався він – від парфумів та сукенок до білизни і колготок, все він мені купував, і собі за одно також. Він любив гарний одяг, аксесуари, взуття. Мав дуже хороший смак і завжди точно втрапляв в мій розмір і смак.
- Його улюбленого анекдоту не згадаю, але він любив розповідати різні смішні історії з життя, у цьому він був справжнім актором.
- Поняття страху йому було невідоме. Таких людей мало в цьому житті, він був одним з них. Ніщо не могло його зупинити. Я зустріла ще одну таку людину- вже також нажаль покійну Анну Політковську-Мазепу. Для неї також не існувало поняття страху. Таких людей інколи вважають навіженими, але на них тримається світ, без них не було б змін, не було б прогресу.
- Георгій був віруючою людиною, покладався на Бога . Носив на грудях срібний хрестик, який ми купили в Тбілісі. Його, до речі, ми так і не знайшли серед речей, які
нам показали виявивши його тіло. Я досі думаю, що цей хрестик ще може нас вивести на якісь докази.
- Я переконана, що таращанське тіло належить Георгію.
5 
8759
Коментарі
67