"За півтора року жодна людина не пішла добровільно. Судяться, тікають на лікарняні"

 

— Не збирався балотуватися в міські голови. Але змінив свою позицію. Можна сидіти у Верховній Раді і щось говорити, говорити, говорити. А тут є змога робити справжнє. Намагаюся бути мером усього міста, а не половини, яка мене обрала. Ця робота поєднує в собі все: від інфраструктури — до гуманітарних питань. Місто — дуже складний механізм, — каже російською 45-річний Борис Філатов.

Зустрічаємося в його кабінеті в міській раді Дніпра 10 березня близько 12:00. У приймальні чергують охоронці. У кабінеті при вході — бігова доріжка. У сусідній кімнаті крізь прочинені двері видно боксерську грушу. Біля столу на тумбі — погруддя Тараса Шевченка.

— Меблі не міняв. І ремонт не робив. За цим столом працювали всі наші мери, — каже Борис Альбертович. Показує картину на стіні за кріслом. Її намалював поранений боєць. Назвав "Місто майбутнього". — Портрета президента Порошенка нема. Вважаю, він не потрібен у кабінеті чиновника.

Як близькість фронту позначилася на житті Дніпра?

— Дніпро показав феномен нової політичної нації України. Впевнений, що саме тут зупинили "русскую весну". Хоча, безумовно, серйозно вплинули і Одеса, і патріотично налаштовані харків'яни. Тоді мені дзвонили з половини Південного Сходу і запитували: "Що нам робити?" Ми були як маяк, на який усі орієнтувалися.

Зараз у місті багато військових. Це допомагає стабілізувати політичну й економічну ситуацію. Бо, зокрема, сприяє створенню робочих місць.

Ми змінилися й ментально. У лікарню Мечникова щодня привозять поранених. Учора шістьох доставили. Якщо треба здати кров, то відгукуються сотні людей.

З 2014 року на місцевих форумах люди питають про ціну житла і переїзд у Дніпро. Кількість населення зросла?

— Ми завжди казали, що нас мільйон, але мали приблизно 975 тисяч. А зараз дніпрян більше мільйона. Тільки офіційних переселенців зареєструвалося майже 40 тисяч. Насправді цифра значно вища. Вони впливають на життя міста — як позитивно, так і негативно.

Яким чином?

— Підійдіть до машини, з якої торгують кавою на вулиці. Кожен другий, якщо не троє з п'яти — переселенці з Донба­су. Бо наші не хочуть за 3,5 або 4 тисячі гривень стояти весь день. Така ж ситуація з робітничими професіями. Лише в кому­нальних підприємствах кілька тисяч вакансій. Придбали 13 тролейбусів, купуємо ще 32 — і не можемо знайти водіїв. Зарплата стартує від 5500 гривень і в перспективі буде 9 тисяч.

Неможливо знайти кваліфікованого оператора на верстат. Хоча підприємці пропонують хороші гроші. Хто йде туди працювати, то це переселенці. Вони шукають будь-яку роботу. І, таким чином, допомагають місту.

А який негативний ефект?

— Насамперед — ріст злочинності. Переважає побутова: бомблять квартири, авто, знімають колеса, зривають ланцюжки, забирають мобільні телефони.

Є ще обіг зброї. Боєць вивіз ручний кулемет з АТО. Пішов у лазню, напився і стріляв по воротах.

Зараз впроваджуємо програму "Безпечне місто". Встановимо по всьому Дніпру камери з високою роздільною здатністю. З міста не можна буде ви­їхати, не потрапивши в їхнє поле зору.

Скільки зараз прихильників "русского мира" в Дніпрі?

— Це визначити неможливо. Дехто причаївся. А в багатьох відбувся переворот у голові. Чимало активістів антимайдану після окупації Криму стали українськими патріотами.

Аналізуємо соціальні мережі. У кожній школі кілька вчителів сидять у пабліках типу "Народ Донбасса" чи "Путин — наше все". І навіть щось пишуть там. Це — серйозна проблема. Слідом за Бісмарком (перший райхсканцлер Німецької імперії. За реальну політику та сильне урядування отримав прізвисько "залізний канцлер". Його вважають національним героєм Німеччини. Помер у 1898 році. — ГПУ) вважаю, що нам потрібні свої священики, лікарі, вчителі. Інакше можемо втратити державу.

Яка ситуація в місті з корупцією?

— У нас багато активістів, є опозиція. Вони кричать, що в мерії крадуть. Я не прокурор і не міліціонер. Не збираюся бігати з палицею і когось відловлювати. Нехай цим займаються ВБЕЗ (Відділ по ­боротьбі з економічними злочинами. — ГПУ) і прокуратура. Я зібрав усіх своїх заступників, помічників, начальників управлінь. Сказав: "Хлопці, я з вами не в долі, ви мені нічого не носите. Якщо хтось попадеться — не ходіть скаржитися. Ви мене почули? До побачення". А далі моє завдання: всі закупівлі оформити через систему "Прозоро". Ми на п'ятому місці в країні за рівнем її запровадження. Зекономили десятки мільйонів гривень.

Як чиновники реагують на це?

— За півтора року жодна людина звідси не пішла добровільно. Судяться, тікають на лікарняні, вимикають мобільні. Лопатою не виженеш.

Почали ремонт центрального мосту в Дніпрі. Це пов'язано з тим, що у Києві Шулявський шляхопровід "втомився"? Чи планові роботи?

— Коли це сталося з Шуляв­ським мостом, дніпряни зрозуміли: не просто придумуємо собі роботу від нудьги. Ми, мабуть, першими в країні провели експертизи міської інфраструктури. І вжахнулися. За міст переживаю найбільше. Це — центральна міська артерія. Почали ремонт.

Які ще проблеми є ключовими?

— Основною зараз вважаю медичну реформу. Ми єдині в країні, у кого міські лікарні відібрали й передали області. Цим займався Олександр Вілкул (2011 року в Дніпрі провели пілотний проект медичної реформи. Лікарні передали на баланс обласної ради. Вілкул тоді був губернатором Дніпропетровщини. — ГПУ).

Житловий фонд зношений на 70–80 відсотків. На водоканалі воду можна пити з крана. А люди пишуть: "Чому в нас тече помаранчева вода? Що це за неподобство?" Бо вона йде через труби, які не змінювалися вже років сто.

Маєте непорозуміння з центральною владою в Києві?

— У мене нема проблем із нею. Мало хто в це ­вірить, бо я — представник опозиційного "Укропу", ще й після історії з Геннадієм Корбаном (колишній заступник губернатора Дніпропетровської області. 21 березня торік отримав півтора року умовного ув'язнення за викрадення людини. Всі звинувачення правоохоронців на свою адресу спростував. — ГПУ). Але гріх скаржитись. У мої справи ніхто не лізе.

Бояться?

— Не знаю. З другого боку, бачать, що не лізу в їхні справи. Не маю особливого пієтету чи любові до Петра Олексійовича. Але можу сказати, що ні за які блага світу не хотів би сидіти в його кріслі між Путіним і Меркель.

У мене нормальні відносини з прем'єр-міністром, я на "ти" — зі спікером Верховної Ради. Завжди можу зателефонувати й щось попросити. З другого боку, мені особливо нічого не треба. Звик свої проблеми вирішувати самостійно.

Куди рухається Україна?

— У довгостроковій перспективі в нас усе буде добре. А от Росія перебуває у нежиттєздатній матриці.

Потрібні дострокові вибори у Верховну Раду? Президентські?

— Ні. Я категорично проти. Якщо країну вкинути у вир виборів, то всі сидітимуть у мене на голові й вимагатимуть, щоб піднімав чийсь прапор. По-друге, не хочу, щоб такі, як Саакашвілі, потрапили до парламенту. Мене тут щодня розгойдують депутати. Однак вважаю, що зробив чимало: метро, трамваї, тролейбуси, дороги. А Саакашвілі був головою обласної держадміністрації зі своїм міліціонером, прокурором, начальником податкової, керівником митниці — і не зробив нічого. Це говорить про його коефіцієнт корисної дії.

Будете балотуватись на другий термін?

— Обов'язково. Це — найкраща робота.

Від стресу рятують пельмені

Борис Філатов народився у Дніпрі 7 березня 1972 ро­ку. Був наймолодшим кандидатом юридичних наук в Україні. Працював викладачем, адвокатом. Захищав інтереси мільярдера Ігоря Коломойського.

З березня 2014 року був заступником голови Дніпропетровської облдержадміністрації. За вісім місяців виграв вибори до Верховної Ради в окрузі в Дніпрі. Восени позаторік став міським головою.

На мотоциклі проїхав понад 50 країн. Захоплюється дайвінгом — здійснив більше 250 занурень. Колекціонує мініатюрні вироби японських майстрів XVII–XIX ст.

— Від стресу рятуюсь пельменями. Ліплю їх на дачі з друзями, — каже Борис Альбертович.

Із дружиною Мариною мають 22-річну дочку Катерину. Вона навчається у Лондоні в університеті мистецтв.

×