— Це не моя, це наша перемога й наш спільний шанс, — каже президент Володимир Зеленський у сесійній залі Верховної Ради під час інавгурації 20 травня 2019 року. За місяць до цього, 21 квітня, переміг у другому турі виборів. Набрав 73,22% голосів. За Петра Порошенка проголосували 24,45%.

Згадуємо інавгураційні обіцянки президента.

— Я звертаюся до всіх українців на планеті. Ви нам потрібні. Усім, хто готовий будувати нову, сильну й успішну Україну, я надам українське громадянство. Ви повинні їхати додому, — говорив Володимир Зеленський.

— Можна вітати спроби української влади повернути трудових мігрантів. Але зараз це неможливо, — каже 44-річний Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній міжнародного працевлаштування. — Проблема трудової міграції актуальна для багатьох країн, зокрема Центральної та Південної Європи. Там цю роботу проводять системно. Розробляють програми, стратегії на 10–15 років. А в нас кожен уряд має своє бачення, за кілька років не може нічого зробити.

Доки українська економіка не досягне рівня, наближеного до сусідів по ЄС, повернути трудових мігрантів буде важко. Але треба намагатися. Захищати за кордоном, заохочувати відкривати бізнеси в Україні.

— Наше найперше завдання — припинення вогню на Донбасі. Щоб наші герої не гинули, я готовий на все. І не боюся ухвалювати складні рішення, — казав Зеленський. — Наш наступний виклик — це повернення втрачених територій.

— На жоден крок не наблизилися до цього. Після нинішнього загострення очевидно, що питання зняте надовго, — говорить правник 48-річний Геннадій Друзенко. — Дії президента та його команди непослідовні. Спочатку Зеленський спробував подивитися Путіну в очі, зустрівся з ним. Росія мала сформовану позицію, на яких умовах готова повернути Донбас. Вона, на жаль, закріплена в Мінських угодах. Але Зеленський згодом дійшов висновку, який був відомий ще на момент його інавгурації: виконання Мінських угод — спершу вибори, а потім отримання кон­тролю над російсько-українським кордоном — смерті подібне. Так із миротворця він опинився у становищі Порошенка. Тільки той об'єднував навколо себе патріотичну спільноту, а нинішній президент не має її підтримки.

Проґавив два роки, коли міг зробити реформи, зокрема в оборонному секторі. Останнє загострення показало, що нам нічого протиставити російській військовій машині. Наші партнери точно за нас не воюватимуть. Великим успіхом Зеленського буде, якщо ми залишимося в нинішніх кордонах.

— Є багато бід, які роблять українців нещасливими, — каже у промові президент 2019 року. — Це шокуючі тарифи, принизливі зарплати й пенсії, болючі ціни. Це медицина, про покращення якої говорять здебільшого ті, хто ніколи не лежав з дитиною у звичайній лікарні. Це міфічні українські дороги, які будуються та ремонтуються тільки у чиїйсь бурхливій уяві.

— Зарплати й пенсії про­довжу­вали зростати. Тут не відбулося ні прориву, ні катастрофи, — говорить економіст 58-річний Володимир Дубровський. — Але їх збільшення пригальмувалося через епідемію коронавірусу. Якщо виплати зростатимуть без підвищення продуктивності, економіка їх не витримає.

До зміни тарифів Зеленський не мав стосунку. Ціни на світовому ринку спочатку впали, потім зросли. Їх зниження президент приписав собі. А у зростанні — звинуватили його.

Із дорогами є прогрес. Зі своїми "але". Їх будівництво у всьому світі вважається корупційною галуззю. В Україні ще більше. Можливо, це добре, що дороги будують хоч так. Але зайшли надто далеко, коли спрямували туди гроші з ковідного фонду.

— Ми збудуємо країну інших можливостей. Де всі рівні перед законом, де є чесні та прозорі правила гри. Одні для всіх. Для цього до влади повинні прийти люди, які служитимуть народу.

— Звісно, ми хотіли би, щоб президент зробив усе сказане. Та чи він може, — каже політичний оглядач 56-річний Леонід Швець. — Не має команди, яка змінювала би якість політики. Але він узяв відповідальність за країну. Те, як зараз справляється, викликає повагу. Під час нинішньої кризи з Росією в короткий термін зміг організувати зовнішню підтримку. Чи це його заслуга, чи західних партнерів — інша справа.

— Я намагався робити все, щоб українці усміхалися. Це була моя місія. Тепер робитиму все, щоб українці принаймні більше не плакали, — завершив виступ президент.

— Багато українців досі плачуть, — говорить політолог 50-річний Віктор Бобиренко. — Країні дорого коштує навчання Зеленського. За наступні три роки президентської каденції повинен зрозуміти, що з Росією можна говорити тільки з позиції сили, спираючись на свій народ. Треба почути, що говорить суспільство. Реанімувати судову та правоохоронну систему. Відправити на пенсію міністра Авакова. Має перестати дружити з олігархами, усунути їх від влади. Але поки що президент спирається на них, а не на громадянське суспільство.

×