"Янукович нас один раз обдурив, тепер нікому не віримо"

 

Із Луганська до міста Сіверськодонецьк їхати 2 год. маршруткою. Партійної агітації вздовж траси майже немає. Лише біля міста Щастя висить білборд Партії зелених. У полі на межі Новоайдарського району видніється синій намет "регіоналів" та одинока фігура агітатора.

На в'їзді в місто серед соснового бору автовокзал. Схоже, його давно ремонтують. "Делать, а не говорить. Кандидат в народные депутаты Украины Кунченко Алексей Петрович" — зустрічає приїжджих перший агітаційний щит.

До центру стотисячного Сіверськодонецька пішки хвилин 15. Бачу намет Об'єднаної опозиції. Там 38-річна Олена роздає газети, агітки:

— Люди здесь озлобленные. Недавно один мужик напал. Кричал что-то про плохую оппозицию. Я давай своим звонить. Спрашивать, может, больничный оплатят?

До намету ніхто не підходить. Зупиняю жінку років 40. Називається Ларисою Івановою. Працює продавцем у магазині.

— Я вообще-то на выборы не хожу и политикой не интересуюсь, — говорить. Всі, з ким спілкуюся в місті, розмовляють російською. — Воно мені треба? А те, що гречку роздають, погано. Люди повинні своїми мізками вирішувати, а не чиїмись. І не треба продаватися.

До розмови долучається 78-річна Олена. Вона на тротуарі продає горіхи й цигарки.

— Янукович нас один раз обдурив, тепер ми нікому не віримо. Шість років важкої боротьби було, і він переміг із маленькою перевагою. А зараз навіть старі бабки за нього голосувати не хочуть. За кого я голосуватиму? Не знаю.

З кандидатом у народні депутати від Компартії 28-річним Павлом Корчагіним домовилися, що розповість про свою кампанію, покаже передвиборний штаб, сходимо разом на зустріч із людьми.

Корчагін під'їжджає вишневою "славутою". На даху — мегафон. На задньому склі червоною фарбою виведені серп і молот. Павло у чорних класичних брюках і туфлях, бордовому светрі під горло. На руці виблискує обручка.

— Усі білборди скупила Партія регіонів, — каже дорогою до штабу.

Корчагін родом із Старобельського району Луганщини. Працював вантажником, експедитором, продавцем, завідувачем відділу в супермаркеті. Тепер — депутат міськради. Основне місце роботи — другий секретар міського комітету КПУ.

Штаб розташований у двокімнатній квартирі на першому поверсі "хрущовки". Раніше там були перукарня, секонд-хенд. Сусідні двері ведуть до продуктового магазину. Біля входу сидять три кішки. Одна годує кошеня. На дверях таблички: "Коммунистическая партия Украины. Северодонецкий городской комитет", "Приемная депутата Северодонецкого городского совета Павла Петровича Корчагина", "Ленинский коммунистический союз молодежи Украины. Северодонецкий городской комитет". Усі яскраво-червоного кольору. Також висить роздруківка "Вытирайте ноги. Здесь вам не дома".

У першій кімнаті сидить молода чорноволоса секретарка Аліна. Працює тут із середини вересня. За її спиною на стіні висять прапор Компартії й роздруковане на принтері чорно-біле фото Фелікса Дзержинського. Також є великий чорний диван та крісло. Біля них стіл.

— Леніна тут немає, бо у це приміщення переїхали півтора місяця тому. У старому офісі два бюсти залишилися. Треба перевезти, — говорить Аліна.

У другій кімнаті двоє літніх жінок заповнюють документи до окружної виборчої комісії. Одна з них — начальник передвиборного штабу Корчагіна 60-річна Ніна Корнєєва наливає із самовара окроп і пропонує чай. Говоримо про виборчу кампанію.

— Один чоловік, не член КПУ, а так собі, співчуваючий узяв газети з виступами Кілінкарова (нардеп-комуніст, перший секретар Луганського обкому КПУ. — "ГПУ"), щоб дати почитати на "Азоті" (найбільше підприємство міста. — "ГПУ"), — розповідає Ніна Корнєєва. — Так на прохідній у нього перевірили пакет і затримали, відібрали пропуск. Правда, ввечері віддали. Бояться. А Кунченко там вільно виступає.

— Я поніс у міськраду повідомлення про проведення мітингу 29 серпня — на честь звільнення Ворошиловградської області від фашистів, — долучається Корчагін. — У міськраді запитують, на якій підставі ми ставимо штендера з партійною рекламою. Кажу: на підставі Конституції. Місцевий канал "СТВ" повністю підконтрольний "регіоналам". Щовечора в новинах показують мера, який разом із Кунченком зустрічається з виборцями. Причому виборці ті самі. Вони 10-15 людей усюди за собою возять. За Кунченка недавно приїжджали агітувати Інна Богословська й Нестор Шуфрич — та сама ситуація.

У приміщення вбігає 80-річна Лідія Оніщенко. Різко зупиняється перед фото Дзержинського, випрямляється та хреститься.

— Павлик, у меня для тебя новость, — повертається до Корчагіна. Лідія Оніщенко раніше працювала в міськкомі комсомолу. — Вчера была в церкви, причащалась. Твое фото бабушки благословляют, чтобы ты победил.

Сідає на диван біля Павла Корчагіна. Розповідає, як минув її день. Кандидат уважно слухає хвилин 10. Далі треба йти на зустріч із виборцями.

Повз офіс проходить високий чоловік років 45 з господарчою сумкою. Бачить Корчагіна і зупиняється.

— Це ви балотуєтеся?

Кандидат киває.

— У комуністів зараз рейтинг виріс, багато за них. Треба сильного лідера. Не такого як Симоненко. Він слабуватий.

Їдемо на вул. Автомобільну. Минаємо старий автобус із написом "Благотворительный фонд Кунченко".

— Списаними ЛуАЗами пенсіонерів на дачу возять, — каже Корчагін. — "Регіонали" в різних містах запустили соціальні автобуси. Але там вони гарні, а тут — жах.

Проїжджаємо повз двоповерхову будівлю, що повністю обклеїли фотографіями кандидата в народні депутати Ігоря Беркута. Над входом великими літерами написано "Штаб Беркута".

— Народився він тут, — говорить Корчагін про конкурента. — Кажуть, банкір. У нього газета — "Любимый город". 2002-го йшов у нардепи, але тоді його прізвище було Гекко. А взагалі він Гонсул. Балотується — не проходить і міняє прізвище. Зараз зайняв ліву позицію, розповідає про націоналізацію, Сталіна.

Під'їжджаємо до маєтку площею близько 500 "квадратів" із високим парканом.

— Усі кажуть, що це будинок Кунченка. Поряд ще будується, — показує Корчагін.

У дворі кількох 5-поверхівок на нас чекає мати-одиночка Лариса Малахова, 30 років. На ній джинси, біла блуза.

— Бігаю по квартирах, збираю жителів, — розповідає. — А бабки бояться відкривати, бо самогон варять. Павло Петрович, як тут дитячий майданчик організувати? Куди б не пішла, ніде немає грошей.

На зустріч із Корчагіним прийшла одна Лариса. Згодом долучаються чоловіки, випадкові перехожі. Малахова каже, як просила новий дитмайданчик у міськвиконкомі і "регіоналів".

— Тут хоч 50 дітей буде? — запитує кандидат.

— Та буде, — відповідає вона.

Розмова триває півгодини. Потім Корчагін їде в окружну виборчу комісію віддати документи:

— Цього тижня подамся по селах. Поки погода хороша.

Телефоную помічнику Олексія Кунченка прокоментувати інформацію про "маєток кандидата" та "одних і тих самих виборців".

— Вперше чую, — каже Володимир Мацегора. — Щодо коментаря звертайся на прийом до Кунченка. У виконком, 18-та кімната.

Усім від'їжджаючим із сіверськодонецького автовокзалу дивиться у спину пам'ятник Климента Ворошилова.

×