— Нинішня політична криза виникла, бо правлячий клас не зміг досягнути публічно заявлених цілей, — каже філософ 51-річний Сергій Дацюк. — Як повинно бути? Обираємо Верховну Раду. У ній виникає більшість — коаліція. Вона розробляє угоду, в якій ставить завдання Кабінету міністрів. На жаль, угода не виконується. Більше того, за лаштунками президент домовляється з олігархами.
Ніхто не взяв на себе відповідальність проаналізувати — чому з осені минулого року спинилися реформи? Чому не вдалася деолігархізація, а боротьбу з корупцією фактично не починали? Два роки створюємо антикорупційні органи, що досі не працюють. Президента і прем'єра публічно звинуватили, що вони сіли на корупційні потоки — причому члени коаліції. Таку оцінку або визнають, або, якщо вона брехлива — людей карають. Має бути або одне, або друге. У нас — ні того ні іншого. Ситуація ж невизначеності й відсутності будь-яких дій створює абсурд. Єдине, що може зробити громада, яка ще пам'ятає революцію — змести весь правлячий клас, який довів країну до цього абсурду.
Формування нової коаліції й уряду не стане виходом із кризи тільки тому, що не проаналізували попередніх помилок?
— Це змістовий простір, — каже Сергій Дацюк. — А є ще формальний — це закон. Уявна парламентська більшість із порушенням закону формує новий склад коаліції. Водночас намагається через фальсифікації довести, що це — та сама коаліція. Але насправді склад парламентської більшості — новий. Три партії з неї вийшли. Маса мажоритарників і колишніх депутатів інших фракцій до фракції "БПП" ввійшли, що не передбачено регламентом. Підписів цих людей під коаліційною угодою нема. І деякі представники вдаваної більшості намагаються нас переконати, що це є та сама парламентська коаліція.
Говорять, що вона була і є, як і коаліційна угода. Її лише трохи доповнять. 15 відсотків перепишуть, а 85 — залишать старої. Поставлять нові дати до того, що не зроблено, й покажуть громадянам. Скажуть, що працюватимуть далі: не вийшло за два роки, але вийде за чотири чи п'ять.
Що лишилося від тієї коаліції? "Блок Петра Порошенка" і "Народний фронт". Останній не має легітимності — у нього нульовий рейтинг. Перший викинув частину людей і, порушуючи закон, увів нових. Ви попередніх зобов'язань не виконали й не проаналізували — чому. Які маєте законні підстави стверджувати, що це — та сама коаліція?
Цей абсурд підтримують олігархи. Його створюють свідомо, аби знищити довіру до влади, привести українську громаду в стан апатії, дезорієнтації, соціальної депресії. Людей в такому стані вони не бояться.
Чому долю уряду вирішувала так звана стратегічна сімка (президент Петро Порошенко та глава його адміністрації Борис Ложкін, спікер Володимир Гройсман, голова фракції "БПП" Юрій Луценко, секретар РНБО Олександр Турчинов, прем'єр-міністр Арсеній Яценюк, глава МВС Арсен Аваков. — ГПУ)?
— Це стара феодальна традиція. Клани делегували своїх представників, і з них складалася, умовно кажучи, рада. Чи нині йдеться про представників різних кланів — можна сперечатися. Але принцип приблизно той же. У цій сімці маємо людей, за якими стоїть та чи інша сила. Цей орган — неконституційний. В Основному законі про нього нічого не сказано. Вони назвали себе "стратегічною сімкою", хоча жодного разу там не йшлося про стратегію. Говорять про поточні речі, як зберегти владу в нинішній кризі. Замість "сім'ї" на корупційні потоки сіла якась "стратегічна сімка". Вона є символом того, що ідеали Майдану спаплюжені.
Що засвідчує процес формування нового уряду й коаліції? Куди ми рухаємося?
— Бачимо неспроможність правлячого класу не лише перейти до розвитку України, а й елементарно контролювати територію, забезпечувати порядок. Можна вдавати, що немає ні бурштинових республік, ні Донбасу. Але зрештою доведеться якось виходити із ситуації.
Чия це відповідальність у першу чергу?
— Президента. Й уряду — також.
У президента ще лишається більш як половина терміну. Порошенко здатен стати якісно іншим главою держави?
— Ще побачимо, яким великим буде його президентський термін. Першу частину каденції він провів не досить успішно. Основні поразки — Мінські домовленості й те, що пішов на олігархічний консенсус.
Чого очікувати від прем'єр-міністра Володимира Гройсмана?
— Гройсман як голова Верховної Ради відповідальний за розвал коаліції. За те, що всім світом парламент змушували приймати європейські норми, а той саботував їх. За те, що з осені припинилися реформи. За те, що нову парламентську коаліцію створювали з порушенням закону. За які заслуги цій людині запропонували крісло глави уряду?
Як оцінюєте "антикризовий план" Гройсмана?
— Там немає нічого нового, несподіваного. Це — піар без будь-якого підґрунтя. У країні — криза, тож старі рецепти не працюватимуть. А Гройсман говорить про наполегливе їх застосування. Безумство — робити те саме і сподіватися на нові наслідки. Безумство — довбати кору й чекати, що з дупла полетять діаманти. Такого не буде. Буде лише дупло. Гройсман не розуміє — якщо старі рецепти не працюють, потрібно спинитися, проаналізувати, чому так відбувається, і запропонувати нові.
Чи потрібні дострокові вибори до Верховної Ради?
— Вийти з ситуації може допомогти ситуативна більшість у парламенті. Вона повинна сказати: "Ми опинилися у глухому куті й маємо піти на перевибори". Але до того нам потрібен новий склад Центральної виборчої комісії і новий виборчий закон. І те, й інше приймемо.
Парламентських перевиборів буде достатньо для виходу з кризи?
— Для початку — парламентські, потім — президентські. Нам потрібна неперервність влади в країні. Тому на осінь мають бути парламентські вибори, на весну наступного року — президентські.
Яким має бути наступний глава держави?
— Громадським лідером. Мусить стратегічно мислити, бути хоча б трохи інтелектуалом, в ідеалі — моральним авторитетом. Тоді він зможе стати арбітром між політичними силами, головнокомандувачем, реформатором. Президентами вже були й червоний директор, і колгоспний бухгалтер, і донбаський зек. Тепер маємо ще й торгаша.
У новому уряді не буде іноземців. Це добре чи погано?
— Якщо робити реформи та впроваджувати зміни за конкретними зразками — іноземці допоможуть. Якщо займатися дерибаном — заважатимуть. Спробували з іноземцями. Виявилося, лише вони мали гідність повстати проти корумпованої системи. Тому тепер вирішили, що більше іноземці не потрібні. Далі будуть дерибанити.
Які перспективи є в політичної сили колишнього президента Грузії Міхеіла Саакашвілі?
— Він — досвідчений політик. У нього інноваційне мислення. Саакашвілі здатен бути успішним і в Україні.
Дійде парламентська більшість самостійно до рішення про дострокові вибори чи має бути тиск суспільства?
— Ця коаліція — нелегітимна, створена з порушенням закону, тому довго проіснувати не зможе. У таких ситуаціях щоб люди не робили, підсвідомо відчуватимуть — творять зло, порушують закон. Раніше чи пізніше в когось із них здадуть нерви, прокинеться совість, хтось утратить інтерес до того, що відбувається. Та й уряд Гройсмана буде тимчасовий.
Що може стати поштовхом до розпаду коаліції?
— Громадські протести або чергові виходи депутатів із фракцій. Вони вже на межі. Розуміють увесь цей фарс.
Суспільство готове до масштабних протестів?
— До локальних і тематичних — так, але великого Майдану не буде. Люди розуміють небезпеку. Не лише з боку Росії, а й через саботаж олігархів. Він небезпечний руйнуванням економіки. Вона й так ледь животіє, а тоді — взагалі помре.
Олігархи здатні так ризикнути?
— Звісно. Якщо за них візьмуться серйозно, то й вони діятимуть по-справжньому.
Щоб цього уникнути, все потрібно робити публічно. Розписати крок за кроком, як це буде, на яких умовах. Щоб олігархи могли продати свої підприємства, телеканали, банки й перестали бути монополістами. І купили активи за кордоном. Перемістили акцент уваги з середини країни на зовнішню конкуренцію. Тоді з ситуації вдасться вийти мирним шляхом.
Читає платні лекції
Філософ Сергій Дацюк народився 1965-го в Донецьку. За два роки сім'я переїхала до Києва. Закінчив філософський факультет Національного університету ім. Тараса Шевченка. Через рік з однокурсниками створив аналітичний відділ у банку "Інко". Із 2002-го працює у власній корпорації стратегічного консалтингу "Гардарика". Консультує політиків, урядовців, міські адміністрації та компанії. Написав і видав низку книжок, зокрема, "Інтелектуальна політика", "Теорії перспективи", "Складний новий світ". Нині працює над книжками та статтями, читає платні лекції, доповіді, бере участь у семінарах і конференціях.
Одружений удруге. Має доньку та двох онуків від першого шлюбу й пасербицю — від другого.
4 
1
Коментарі