Те, що сталося на пункті перетину кордону "Шегині" в неділю, 10 вересня, ще недооцінили. Це не чергова мізансцена мапет-шоу українського політикуму (дав громадянство — призупинив громадянство), а наступний щабель деградації держави. За Саакашвілі України не бачать.
Таких щаблів униз — у напрямку хаосу й колапсу — держава подолала вже не один. Це і "приватизація" її олігархами наприкінці 1990-х. Виходу не видно.
Це і практично капітуляція держави й, що головне, народу перед корупцією та її наслідком — хабарництвом. Виходу не видно.
Це і "усамостійнення" судової гілки влади в напрямку "бєзпрєдєла". Виходу не видно.
Це практична капітуляція перед анексією Криму. Виходу не видно.
Це непослідовність і, як результат, безпомічність Української держави перед рекетом Кремля на окупованій частині Донбасу. Вихід примарний, бо особиста доля Путіна намертво прив'язана до долі ОРДЛО.
Це і часткова відмова від політичної суб'єктності України. При ледь не повній пасивності політичного класу, що складається з олігархату і його ставлеників, її долю вирішують треті держави — навіть, якщо їх вважати союзниками.
10 вересня 2017 року на пункті перетину "Шегині" український політичний проект зазнав чергової катастрофи. На західному кордоні України Путін відкрив Другий фронт.
Він має два виміри: внутрішній і зовнішній.
Внутрішній Другий путінський фронт уже давно окреслений для людей, які не лише вірять українським телеканалам, яких за три роки війни знову м'яко опанували Кремль і колишні "регіонали". Другий путінський фронт — це та клієнтела (клієнтела — форма соціальної залежності в Стародавньому Римі. — ГПУ), яку він кинув 10 вересня на прорив кордону в Шегинях. Якщо добре придивитися до головних фігурантів справи, то вони діляться на дві категорії.
Перша — це давні, вірні й ефективні союзники Путіна. Найяскравіший із них — Юлія Тимошенко. Є ще ряд дрібнішої агентури з депутатськими мандатами і без них, але з політичними амбіціями мікролідерів.
Друга категорія — це політичний "витратний матеріал": починаючи з шаліючого у лезгінці Міхеіла Саакашвілі, і різного роду політичних підбігайлів і невдах, які гадають вимантити у когось копієчку. А деякі попідбігали просто по нєдомислію.
Очевидно, Путіна таки загнали в дипломатичний і геополітичний глухий кут. Адже він не лише забезпечує північнокорейців ракетною та атомною технікою, але й кинув під танк свою чи не останню клієнтелу в Україні.
Найцікавішим персонажем тут є не колишній президент Грузії і екс-голова Одеської обласної держадміністрації, а тінь, яка за ним стояла — Юлія Тимошенко. Гарячий грузин начисто забув, як, хіхікаючи разом із Владіміром Владіміровичем, вона ладна була закрити гордого Міхо в путінському собачатнику. Дивна амнезія (ослаблення або втрата пам'яті. — ГПУ). Однак дивує не це, а амнезія нашого народу.
Всі забули, хто підписував у Москві кабальні для України газові угоди 2008–2009 років. Вони дали можливість Путіну не лише висмоктувати з нашої країни всі ресурси, але ще й ефективно зв'язувати будь-які самостійницькі порухи.
Також усі забули саботаж Юлією Тимошенко як прем'єр-міністром зусиль України по отриманню плану на здобуття членства у НАТО. Просто цирки влаштовувала на догоду Путіну. І добилася, разом з європейськими політичними сліпцями на саміті у Бухаресті, що Україна й Грузія не отримали перспективи на здобуття членства у Альянсі. Як результат — війна і окупація у Грузії 2008 року та в Україні 2014-го. Якщо Київ і мав якісь шанси отримати План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) у квітні 2008 року, то після візиту Тимошенко до Брюсселя вони розтанули. Її роль у стосунках України з НАТО мало чим відрізняється від ролі Віктора Януковича. Той відвідав штаб-квартиру Альянсу восени 2006-го і зірвав отримання Україною ПДЧ на саміті в Ризі.
Вже майже забули про позицію Тимошенко на засіданні Ради нацбезпеки та оборони в лютому 2014 року, коли вирішувалася доля Криму. Юлія Володимирівна тоді заявила, що Україна повинна врахувати помилки екс-президента Грузії Міхеіла Саакашвілі: "Ми не маємо права повторювати його помилки. Тому закликаю всіх і кожного сім разів подумати перед тим, як зробити хоч один крок. Жоден танк не повинен вийти з казарми, жоден солдат не повинен підняти зброю, бо це означатиме програш. Ніякого воєнного стану й активізації наших військ! Ми маємо стати найбільш мирною нацією, просто поводитися, як голуби миру". Про це йдеться в стенограмі засідання РНБО. За руки тримала, щоб, не дай Бог, хто не вистрелив. Голубка миру. Чи Путіна? Помилялася Тимошенко чи працювала на Путіна?
І от тепер — прорив українського суверенітету з тилу. Боїмося за наш північний кордон — у зв'язку з навчаннями "Запад 2017" у Білорусі. А російська клієнтела й підбігаючі за нею політичні дурні влупили по неньці з Заходу.
Діями 10 вересня Путін дав сигнал: Україна — це держава, що не відбулася і що він може чинити на її території все, що захоче. В тому числі, купувати цілі політичні сили.
Розчленування України зі Сходу Путін розпочав 2014 року. А тепер порушив суверенітет нашої держави із Заходу. Він неодноразово запрошував за обідній стіл Угорщину, Румунію, Словаччину і навіть Польщу — відкрайте, мовляв, і собі по кусочкові. Ті, звісно, відмовлялися. Бо ж Євросоюз. Невдобно… Однак у деяких із них зовсім не маргінальними є сили, які не проти скористатися з такої пропозиції Кремля. Можливо, в перспективі. Тоді, коли клієнтела Путіна разом із політичними недоумками доведуть державу до колапсу. І тоді хтось буде змушений — не подумайте, що по своїй волі, а з огляду на гуманітарну катастрофу в Україні — взяти на себе політичну і адміністративну чи військово-адміністративну відповідальність за шматки держави, що розпадається. І тоді й про мови викладання у школах не потрібно буде турбуватися. Мови будуть правильні.
Не подумайте, що представники кремлівської клієнтели їздять до Москви на Луб'янку розписуватися у відомості про зарплату. Частина з них отримують своє у формі права бути владою в своїй країні й грабувати її. Частину тримають за горло компроматом. А декого — і першим, і другим.
Досить було подивитися на обличчя попутчиків, що супроводжували Міхо на кордоні і потім — у Львові на "тайній вечері" у готелі "Леополіс". Вираз страху з них не сходив. Хто не повний ідіот, той зрозумів, що сів у сани, і сани полетіли, їх не зупиниш. Головне ж, сани не ті — путінські.
А ще є й корисні ідіоти, які під наглядом московської агентури сповідують націоналізм, комунізм, православіє чи греко-католицизм — будь-що. Головне, щоб погоничі цього стада, як на "Шегинях", гнали його у правильному напрямку.
До корисних відношу й Міхо. Його використали в темну, та ще й хто! А він і радий. Ну що поробиш — азартний хлопець. І бездумний.
Найбільше дивідендів — звісно, після Путіна — 10 вересня здобула Юлія Тимошенко. Бо що гірше буде в Україні, тим більше у неї шансів опанувати країною.
А що ж маємо з другого боку — влади і Порошенка?
В даному випадку Путін з Юлею переграли владу, вона ж — Порошенко. Бо змусили їх реагувати, а не вести гру. І тут виникає багато запитань до тих, хто формує порядок денний української політики, хто радить президенту. 10 вересня вони зазнали поразки.
Програв і Саакашвілі.
Й програла Україна.
Плюс хіба в тому, що засвітилася кремлівська клієнтела. Перечислювати поіменно кинутих Путіним у топку російського паровоза не буду. Передивіться кадри цієї провокації — там всі є. Общєє построєніє, так би мовити.
Але українському народові не до того. Час копати картоплю.
2 
35413
Коментарі
6