Опівночі столичний майдан Незалежності переходить у режим нічного чергування: звучить національний гімн, входи на територію перекривають колючим дротом. Саморобну браму №23 з боку вул. Михайлівської закладають мішками зі снігом.

— Все-все, нікого не пускаємо. Тільки по перепустках, — каже вартовий Леонід, на вигляд років 25, зростом під 2 м. Тримає перепустку з номером. По рації дає вказівки сімом вартовим. — Бухих навіть по перепустках не пускаємо.

Перші барикади навколо Майдану звели 1 грудня. Спочатку вони були з дощок та піддонів. Після штурму 11 грудня їх укріпили мішками з піском, частоколом, колючим дротом і автомобільними шинами.

Барикада №23 складається з двох ліній оборони. Перша — з мішків, друга — частокіл. Тут розташована спостережна вежа заввишки 4 м.

— Давай на вежу, заміни чергового, — Леонід плескає по плечу напарника. — За півгодини тебе замінять. Задача: уважно дивитися за всіма. Як побачиш мєнтів чи тітушок — бий у бочку. Якщо почуєш, що хтось десь б'є — теж бий. Тільки не спутай тітушок із самообороною.

На дощатій вежі є оглядовий майданчик, захищений від вітру плівкою. Всередині стоїть металева діжка, два дрючки, перевернутий стілець і попільничка.

До входу підходить чоловік.

— Стій, перепустку! — зупиняє його вартовий Михайло. — О-о-о, та ти бухий! Ні, друже, іди провітрись.

— У мене там дівчина, я її дуже люблю, пропусти.

— Ні, друже. Подзвони їй, хай вона вийде. Тут сувора дисципліна, в разі чого всі повинні бути готові до захисту.

— Увага! Там хтось біжить, — черговий із вежі показує в бік вул. Михайлівської. За чоловіком біжать десяток самооборонців. За ними — ще стільки ж. Втікача затримують.

— Що у вас? — Леонід запитує самооборонця у масці.

— Барига. Наркотики нам пропонував. Ми розберемось.

Вартові розходяться по місцях. О 3.00 до брами підходить чоловік, на вигляд років 30. Перепустки не має.

— Це — наш, підкріплення від третьої сотні, вони по півночі чергують із нами, — пояснює 25-річний Тарас із 16-ї сотні. — Ми можемо трохи погрітися.

Вартові підходять до сторожової будки — синьо-жовтого фанерного будиночка розміром 1,5 на 2 м. Всередині стоїть стара канапа, кілька стільців і буржуйка. Сидять кілька чоловіків і жінок.

— Ви змерзли, — підводиться жінка. — У нас є кілька грілок для взуття, візьміть. Сьогодні тепліше, всього мінус 9, але все одно.

За 15 хв. повертаємось на варту. З території Майдану виходять двоє хлопців у білих футболках із червоними хрестами. Це студенти-медики, тут працюють волонтерами.

— Хлопці, за територією може бути небезпечно. Нас попередили, що з боку Михайлівської можуть іти тітушки, — зупиняють їх вартові. — Ану, проведіть хтось медиків.

Один охоронець із волонтерами обходять барикади. На світанку на барикаді стоять вже 11 самооборонців: чоловіки з Черкас, Києва, Луганська.

— Мені однаково: живеш ти на сході країни чи на заході, — біля діжки з вогнем гріється 50-річний Сергій із Коломиї. — У мене купа друзів у Донецьку, щороку до мене їздять. Я їх в гори воджу. Як переможемо — усі приїжджайте до нас.

О 6.00 на Майдані лунає національний гімн.

— О сьомій ранку здамо зміну. Тут лишається двоє, — Леонід відтягує з брами мішки зі снігом і йде відпочивати. — Треба поспати пару годин. Опівдні їду у відрядження у Львів. Як повернусь — зразу сюди. Ми цю банду вже притиснули, треба дожати.

232 підписи народних депутатів зібрали для повернення до Конституції 2004 року. Про це каже позафракційний 46-річний Давид Жванія:

– Підписи є в моєму портфелі. Ці люди визнають, що Конституційний суд перевищив свої повноваження, країна повертається до Конституції 2004-го. Дайте можливість сформувати коаліційний уряд, більшість. Дайте врегулювати конфлікт у державі.

Потрібно 300 голосів.

×