— На четверту річницю Революції гідності є депресія, розчарування. Це моя особиста думка. Але коли дивлюся на дані соціологічних опитувань, вражає, що значна частина українців далі має надію на добре майбутнє, — каже історик 57-річний Ярослав Грицак.
— Тоді згадую фразу одного іноземного бізнесмена: "Ситуація в Україні ніколи не є ані така добра, ані така зла, як ви собі думаєте". Важливо, що в Україні завжди залишається простір для змін. Суспільство хоче мінятися, реформуватися. Проблема в тому, що воно саме цього зробити не може. Цим повинна займатися держава, бо в неї головні важелі для змін. Біда, що наша політична еліта чи не використовує їх, або використовує недостатньо.
Зміни йдуть не тим шляхом. Життя дорожчає, війна триває.
Як Революція гідності вплинула на цінності українців?
— Цінності змінилися перед революцією, а не після, — вважає Ярослав Грицак. — Головні зміни почалися в нульових роках. Насправді й Революція гідності, і те, що є тепер — це довга ціль тих змін. В Україні з'явилася велика група людей, це 15–20 відсотків, які не лише хочуть, а й готові бути агентами змін. Тобто здійснювати їх. Це жителі великих міст, молодь 18–25 років і люди з вищою освітою. Ці прошарки накладаються один на одного, бо найбільше молоді з вищою освітою у великих містах.
Значною мірою Майдан був їхньою революцією. Вони її робили. Вони залишаються надією України. Єдине, що не вдається, — оформитися в політичну партію, в політичний проект, що перекладатиме їхні вимоги на політичну мову.
Коли можемо очікувати створення такої партії?
— Вони вже є, але поки що замалі. Їм, на жаль, треба пережити поразки та розчарування, щоб будувати на них щось міцніше. Виходом є об'єднання на спільній платформі.
Важливо, щоб така партія з'явилася на наступних виборах. Не факт, що вона виграє, але важливо, щоб вона була. Найбільша ціль — не ці вибори, а наступні. Сім років — достатній період, щоб вийти з серйозним політичним проектом.
Чи змінилося ставлення людей до держави?
— Воно стало набагато сильнішим — із двох причин. Відпали найсумнівніші в цьому питанні регіони: Донбас і Крим. Тому українська територія тепер однорідніша. Кремль і його агресія дали нам об'єднавчу силу.
Якщо говорити про державу як владу, то українці знову не довіряють їй. Вважають, що їх ведуть у неправильному напрямку. Після кожної революції є розчарування. Небезпечно те, що воно сильне в тих людей, які мали б робити зміни.
З'явилася нетерпимість до корупції. Її сприймають як те, що найбільше перешкоджає Україні.
Як змінилися українці?
— Є ті, хто живе як раніше. Але є й громадянське суспільство. Воно розвиває почуття солідарності. З'явилося багато проектів серед молоді та бізнесменів, які пропонують різні види допомоги: і війську, і неповносправним особам.
На жодне питання в Україні не можна відповісти "так" чи "ні". Важливо те, яка тенденція візьме гору.
Які можливості втратили?
— Можливість швидких реформ. Те, що називається "вікном можливостей". Досвід трансформації свідчить — що довше реформи проводять або відкладають, то більшу соціальну ціну доведеться заплатити. У цьому головна поразка: мали шанс зробити швидкі реформи, а розтягнули надовго.
Чи зможемо надолужити?
— Це питання політичних проектів. Економічні зміни досягаються тільки політичними засобами. Їм мають передувати реформи законодавства і виборчої системи. А влада поки що не наважується на політичні реформи.
Чи встоїмо перед натиском Росії?
— Так. Україна виграла першу фазу війни. Але вона буде довга. Здобудемо остаточну перемогу, якщо спиратимемося на більші ресурси — співпрацю із Брюсселем і Вашингтоном.
6 
35413
Коментарі