Вісім чорнобильців із Луганська сидять на лаві у Маріїнському парку навпроти Кабінету Міністрів. У середу зранку вони оголосили голодування. До кінця дня кількість голодуючих зросла до 40.Вимагають виконувати рішення судів: виплачувати пенсії у встановлених законом розмірах — шість, вісім та 10 мінімальних зарплат інвалідам-чорнобильцям.
О 9.40 до Кабміну на розі вул. Садової та Грушевського підходять восьмеро чоловіків. У трьох — знаки "Участник ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЭС". Вони з Краматорської організації чорнобильців, що на Донеччині. Один несе на плечі згорнутий плакат. Їх зупиняють троє міліціонерів.
— Є рішення суду про заборону акцій у центрі міста, — каже правоохоронець.
Передає постанову Окружного адміністративного суду від 29 листопада.
— А, постановление уже слепили. Ну конечно, — посміхається чоловік із плакатом. — Подождем, может, еще кто подойдет.
Переходять дорогу до Маріїнського парку, сідають на лаві.
За 50 м припарковані 22 автобуси з "Беркутом" і автозак.
Сходяться чорнобильці із Донецька, Луганська, Харкова, Києва. За півгодини їх близько сотні. Розділяються на групи, спілкуються:
— Рішення суду в них є! — каже 58-річна Ганна Григор'єва із селища Томашпіль на Вінниччині. Сидить на лаві, тримає довідки щодо пенсії. — Чому ж по нас рішення не виконують? У мене чоловік — потерпілий від аварії, брат — ліквідатор. То їм тепер по 800 гривень заплатили, а кожному на ліки до 2 тисяч у місяць іде. У чоловіка астма, інгалятор 400 із гаком гривень кожний. У брата язва, постійні кровотечі, тиск. Як іще з ними говорити?
— В регионах палатки ставить — никто не услышит, — каже 55-річний Павло Челпан, ліквідатор із Луганщини. Інвалід третьої групи. Він працював у ремонтно-відновлювальному батальйоні. Виїжджав на ЧАЕС 62 рази. — На лекарства идет порядка 1,5 тысячи. Платят 1300.
— Мало нас. Много больных, за ними уход нужен. Ноги очень сильно у людей болят. Кто может двигаться — те здесь. Проводить надо в столице — революция с нее начинается, — говорить 47-річний Геннадій Риженко з Луганська.
— О чем с ними говорить? Хватит уже — наговорились! — кричить голова Первомайської організації "Союз Чорнобиль" 55-річний Микола Костєв. У нього сиві волосся та вуса, залізні зуби. На голові — біла стрічка. На ній маркером написано "Голодовка". — Я отсюда не уйду! Мне все равно где умирать — дома без лекарств или тут на лавочке. Я объявляю бессрочную голодовку. Если нас не услышат, будут нести еще один гроб, как в Донецке.
Сідає на лаву. Поруч ще троє чорнобильців із стрічками на головах.
— Мне заплатили 2 тысячи гривен пенсии, а на лекарства в месяц уходит 2,5–3, — розказує. — Я отсудил 7200. Инвалид второй группы. После ликвидации через год отняло руки, левая до сих наполовину работает. Зубы выпали.
— Мне подачки Тигипко-Азарова не надо, — заявляє 51-річний Олександр Смаглов із Первомайська на Луганщині. — Мы хотим вернуть то, что у нас забрали. Пока нас не услышат — не уйдем. Мы не в лесу — люди одеяла, чай принесут. Согреемся как-нибудь.
Надвечір 40 чорнобильців оголошують голодування.
2 
1
Коментарі
2