— 15 ЧАСОВ добирались до Киева, а уедем только после удовлетворения наших требований, — говорить шахтар із Донеччини 22-річний Олександр Єрохов.
Учора о 9.30 із майже тисячею працівників трьох недержавних шахт він прийшов під стіни Кабінету Міністрів. Гірники "Жданівської", "Світанку" та "Шахтоуправління ім. Чапаєва" вимагали, аби їхнє вугілля купило державне підприємство "Вугілля України". Замість мінімальних 60 тис. т на місяць у них беруть 2,5 тис. т.
Юрба енергійно стукає касками та пляшками по бордюрах. Іноді підсвистують. Тримають чорно-червоно-зелені прапори з емблемою шахтарської праці — двома перехрещеними молотами.
У шахтарів брудні у чорній пилюці каски. Розповідають, що саме в них вони спускаються в забій. Показують табельні номери, вибиті всередині. Кажуть, спорядження купують за свій кошт. Каска — 20 грн, роба й наколінники по 75.
— Жінка казала, щоб не їхав, бо боялася, — говорить машиніст-підземник 26 річний Максим Лазаренко. — Якщо не їхати, то нам зовсім нічого не виплатять. Як перестали купувати продукцію, так і нам не платять. Уже два місяці.
— У нашому місті говорять: ти або шофер, або шахтар, — каже Володимир Лаптенко, 49 років, голова профспілки "Шахтоуправління ім. Чапаєва". — На нас усі мешканці тримаються, а їх майже 100 тисяч. Бо ми чи не єдине підприємство, що достатньо податків у бюджет міста сплачує.
Чоловіки поруч підказують Володимирові Лаптенку, про що ще потрібно сказати. Він розповідає, що страйкують, бо з квітня не продається вугілля:
— На складі накопичилося 48 тонн, а на продаж виставили кілька вагонів, щоб покрити витрати на енергетику.
Додає, що не поїдуть зі столиці, доки не отримають обіцянки викупити видобуте вугілля. Каже, зараз у Кабміні триває нарада з цього приводу. Пообіцяли ввечері дати відповідь.
— Привезли шахтарів на 22 автобусах, — продовжує Лаптенко. — Житимуть і харчуватимуться вони у санаторіях під Києвом. За все профспілка сплачує. 320 тисяч гривень на це піде. А могли б на ці гроші оздоровити людей.
— Яке там оздоровлення? На "Чапаєва" і своєї бази відпочинку немає! — хитає головою 44-річний Олександр Болотов. — Я 26 років у забої на карачках відпрацював. Зубів немає, спина не слухається. По 30–40 тонн за шестигодинну зміну видаю. Шкода, що це вугілля нікому не потрібне.
4 
35413
Коментарі