— Шоб ту 44-ту маршрутку качка копнула! Вже 35 хвилин чекаю. Плакати хочеться. І так кожен раз — шо будень, шо неділя. Ну шо за бардак у тій країні? А вони ше в Європу хочуть! Та порядок удома наведіть, — молода жінка каже до старшої у Львові на зупинці на вул. Володимира Великого. На годиннику 9.45. — Знов через них на роботу спізнююся. А ви куди їдете?
— Та по "миколайка" (подарунок до Дня святого Миколая, що святкують 19 грудня. — "ГПУ") на Шувар (гуртовий ринок. —"ГПУ"). Але то ви праві. Нішо так не докучає, як наші люди негідні. Шо прийду з базару, то шось обрахують. Прострочене підсунуть, цукор мокрий продадуть. А вчора горіх кедровий купляла — теж розмочений, аж гнилий. Він же дорого коштує: 100 грамів — 48 гривень. Я на той дорогий товар від серця раз у півроку відриваю! То вона, зараза, на тому вирішила підробити. А потім ше буде розказувати, який Янукович поганий. Та на себе подивися! Кожен краде по мірі своєї можливості в нашій країні. Але якщо хто більше, то одразу жаба давить.
На майдані Незалежності в Києві студент-першокурсник зі Львова тримає прапор України.
— З цим прапором мій дід їздив стояти за незалежність України 1991 року. Тато брав його на помаранчеву революцію. Коли бабця почула, що я їду на Євромайдан, сказала, щоб узяв його. Думаю, цього разу переможемо!
О 20.30 в маршрутку №230 на Бессарабській площі в центрі Києва заходить яскраво фарбована блондинка з огрядним хлопцем у спортивних штанях.
— Я читала договор с Европой. Вам очень невыгодно быть там, — за вимовою чути, що москвичка. — Нужно всю экономику пересадить на их рельсы и стандарты. А таких денег нету. Так что прав ваш премьер Азаров: только Россия вас спасет.
Сідають на сидіння за спиною водія.
— Мы разберемся без Азарова и без вас, — відповідає хлопець.
— Ты не понимаешь! Как так! Мы же из одной калитки все вышли. Славяне, — каже дівчина.
Водій обертається:
— Политологи хреновы! Деньги сначала за проезд заплатите. Развелось тут вас, экспертов. А за услуги платить никто не хочет.
Пара швиденько передає зім'яті 5 грн.
У перукарні на пл. Петрушевича у Львові молода жінка робить старшій манікюр.
— Я вчора брата до Києва відправила, — розказує клієнтка. — Кажу: їдь. А я, якщо що, то на вихідні поїду. По дорозі назад додому ступила на львівський майдан. А там учителі дітей привели, клас другий чи третій. Усі кричать: смерть ворогам! Мені то так не сподобалось. Ну, до чого тут діти? Чого ти їх туди ведеш? Та воно виросте — і само піде, якщо захоче.
На столичному Євромайдані біля роздачі чаю стоять дві жінки. Розмовляють про події в ніч на 11 грудня, коли "Беркут" намагався розігнати мітингувальників. Багато киян поїхали їх підтримати.
— Друга ночі. Їдемо. За нами біжать якісь хлопці. Питаємо: куди? — На Майдан!
Підсідають. В одного дзвонить телефон. Каже: ні, мамо. Звичайно, я в гуртожитку. Ні, я в жодному разі туди не поїду. Кладе трубку і тихенько шепоче: вибач, мамо.
12 грудня, 14.10. На зупинці громадського транспорту біля Тернопільського Центрального ринку зустрічаються чоловік і жінка пенсійного віку.
— Ой, давно вас не виділа, пане Степане, — вітається.
— Та, видите, шо робиться. Давайте поможу, — чоловік забирає в жінки два пакети з покупками. — Тепер усі або на Євромайдані, або в телевізорі сидять. Чули-сте, як Тарас Чорновіл просив пробачення в українського люду вночі на столичному Майдані?
— Та ви шо? Той хрунь посмів до народу вийти?
— Так! І знаєте, шо казав? Шо то, шо він був у Партії регіонів — ганьба. Але лишатися там довше — ше більша ганьба. Так щиро каявся хлоп.
— Понаживалися, а тепер пробачення в нас просять?
— Але, дивіться, ні Шуфрич, ні той же Ющенко не вибачаються. А цьому хватило смілості.
У суботу опівдні на столичній станції метро Дарниця заходить 50-річний чоловік у зеленій куртці й шкіряному картузі. Стає біля чоловіка, на вигляд років 40, що тримає прапорець Партії регіонів.
— Що, зігнали вас? — питає.
— Зганяють худобу в стійло. А нас привезли.
— От не понімаю вас, рабів. Як можна за 200 гривень сюда їхать? Я, наприклад, сам від себе йду. Достали вже!
Співрозмовник відвертається до дверей.
— Роботи молодьожі немає, — продовжує той, що в картузі. — Моя дочка має вищу освіту. Мусила виїхати за границю. Ми, приватні підприємці, в казну платимо до хріна податків, а януковичі на них палаци собі будують. З кумом раніше рибалили біля "Межигір'я". Зараз туди підійти не можна. Охорона ганяє. Так само і в Кончі-Заспі.
Чоловік із прапорцем розвертається до співрозмовника:
— Ну, а Леніна хоть зачєм звалили?
— Та шо ви за нього вчепилися? Якщо вам Ленін муляє, Януковича на його місце поставте. Він давно себе вождем воображає.
Під'їжджають до станції Арсенальна.
— Ну, давай, багато не пий, — каже той, що в зеленій куртці.
— Щасливо, — махає на прощання другий синім прапорцем.
2 
1
Коментарі
1