"Найрозумніше — покласти гроші на депозит у різні банки по 100 тисяч і жити"

 

— Чем вызван интерес к моей персоне? — дивується екс-нардеп 55-річний Валерій Баранов. Схрещує руки на грудях і спирається на спинку крісла.

У попередньому парламенті "литвинівець" Баранов очолював бюджетний комітет. Він погоджує розподілення десятків мільярдів гривень. У Раді його вважають "найкрутішим". Восени 2012-го Валерій Олексійович балотувався по мажоритарці в Бердянську Запорізької області. Програв. Зараз працює радником голови Верховної Ради. Займає невеличкий кабінет у будівлі парламентських комітетів. Йому допомагає секретарка, яка сидить у крихітній кімнатці без вікон.

У кабінеті на столі два ноутбуки. Один ввімкнений. У кутку — маленький холодильник із наклейкою "зроблено в Італії". Баранов говорить російською.

Україна посіла 152-ге місце в рейтингу 183 найкорумпованіших країн і опинилася біля африканської Уганди. Як ми скотилися до такого?

— Ми жили в координатах соціалізму, зі своїми правилами та механізмами. 1991 року перейшли в ринкові відносини. Система — інша, а механізм управління залишився той самий. Друга, і найважливіша, проблема — це свідомість суспільства. Середній українець вважає, що йому всі винні, причому безплатно. Так його привчили. І третя кричуща проблема — наша правоохоронна жандармська система, що знищує ініціативу тотальними перевірками. В Європі від трьох до шести прокурорів на 100 тисяч населення. У нас — 20. І всі шукають собі роботу, яку треба показувати. Чим? Кількістю розкритих "злочинів", штрафами. А принцип має бути простий: до будь-якої фірми може зайти лише податківець, і більше ніхто. Міліції, прокуратурі там нема чого робити.

Які ще причини такого стану економіки?

— Катастрофа ще й у тому, що немає сенсу займатися виробництвом. От я відкрию фабрику й почну шити трикотаж. Так його ніхто не купуватиме, бо ринок завалений китайським. Я з 1990-х мав із партнером завод із виробництва ковбас. П'ять років тому його закрив, бо якісна ковбаса коштувала в мене 100 гривень, а польська — 50.

Найрозумніше — покласти гроші на депозит у різні банки по 100 тисяч і жити на відсотки. Це страшна правда.

Якби мене спитали: нам у Євросоюз чи у Митний? Я б не знав, що відповісти. Моя сутність демократа каже: в Європу. Але там треба пахати з ранку до ночі. Третину свого заробітку віддавати за комуналку, не викидати сміття за хвіртку, не писати матюки в під'їзді. Це щонайменше.

У той же час у Митний союз ми постачаємо вдвічі більше, ніж у країни ЄС. Наші метал, труби там нікому не потрібні. А це — гроші у держбюджет. Що буде в країні? Я колись в Англії зайшов до магазинчика "Русские продукты". Бачу сало, помідори квашені в бочках, огірки. Кажу власнику: "У мене є м'ясокомбінат, робимо бомбезну ковбасу. Давай тобі поставлятиму". А він: "Та хто тебе сюди пустить!" Він усе везе з Прибалтики, тільки вивіски чіпляє "російське", "українське".

Що ви порадили б президенту, аби змінити країну?

— Ще ніхто не набрався мужності вийти перед людьми і розповісти всю правду: "У нас в економіці така-то ситуація, такий-от баланс у зовнішній торгівлі, такі-то проблеми в усіх галузях. Ось перелік законопроектів, що забезпечать успіх". Має бути обговорення кожної реформи, тоді люди відчують причетність до процесу. Більшість зрозуміють і підтримають.

Як переконати українців у необхідності болісних реформ?

— Президент має сказати: "Зараз ви мене лаятимете, але я підготую місце, де через 20 років ви мені поставите пам'ятник". Після цього треба зібрати кадри — не за партійною ознакою, а за професійною — і вони, з урахуванням світового досвіду, підготують концепцію всіх необхідних реформ: адміністративної, соціальної, місцевого самоврядування, охорони здоров'я, ЖКГ, інших. Всього їх із десяток. А тоді представити концепцію кожної людям.

Де наводити лад у першу чергу?

— Усюди. Взяти проїзд у громадському транспорті. В Європі трамваї, метро коштують 3 євро. Але якість належна: висить електронна карта, табло показує час, безкоштовні газети у вагоні — усе, чого забажаєш. А ми хочемо, щоб усе це було за 3 гривні. Див не буває.

Польща, Чехія, Словаччина, балтійські країни були вимушені пристосувати свою систему управління до європейської. Це зайняло п'ять-шість років. Було важко, боляче — мітинги, істерики. Пам'ятаю, у Ризі за борг із квартплати виселяли чоловіка. Я питав: "Як же ви, негідники, викинули людину на вулицю?". Мені відповіли: "Він вісім років не платив. Почали виселяти — усе виплатив. І всі почали платити". Я живу у великому красивому будинку і моя "Ауді Q7" (позашляховик, коштує від $80 тис. — "ГПУ") — одна з найскромніших у дворі. Але висять списки заборгованостей на 10-13 тисяч гривень.

До того, в Україні кожен другий — пільговик. Усього нарахували 350 видів пільг. Маємо провести їх інвентаризацію. Бо є, наприклад, справжні ветерани війни, яким важко, яким треба допомагати. А є які просто вішають на груди яскраві предмети і вважають себе ветеранами. З кожним роком усе більше стає чорнобильців.

Кажуть, багато "пільговиків" в елітній Кончі-Заспі. Зокрема, колишній голова Верховної Ради Володимир Литвин платить чверть вартості комуналки.

— Завжди треба починати із себе. Має бути контроль. Якщо депутат літає працювати з виборцями, це потрібно. Якщо літати кожні вихідні — це інше. Але головний безлад не тут, а в політиці. От, наприклад, ці три богатирі, — показує на телевізор перед собою, де транслюють виступ Арсенія Яценюка, Олега Тягнибока й Віталія Кличка. Звук вимкнений. Баранов усміхається, розводить руками. — Коли критикують владу, уряд — це нормально. Але ж там, — показує на лідерів опозиції, — нічого немає. Покажіть нам альтернативу. Не показують. Ці хлопці не є фахівцями в управлінні.

Які наші перспективи в наступні кілька років?

— Важко сказати, бо поки що нема альтернативи. Ми залишилися "там", — киває головою через плече. — Для суттєвих змін треба, щоб помінялося хоч пару поколінь.

Кажуть, що  відлупцював мера

Після останніх парламентських виборів у Бердянську говорили, що Валерій Баранов побив тамтешнього міського голову Олексія Бакая. Нібито посварилися через поразку Валерія Олексійовича. Одні казали, що після сутички міський голова потрапив у реанімацію, інші — що в того просто розбита губа. Баранов програв 11 тисяч голосів місцевому самовисуванцю Олександрові Пономарьову, який зараз у фракції "регіоналів".

— З Олексієм Анатолієвичем у нас залишаються рівні ділові стосунки. Ми ніколи не розмовляли на підвищених тонах, — коментує чутку Баранов.

Відвідує кілька джазових клубів за ніч

Валерій Баранов народився в місті Бердянськ Запорізької області. Отримав освіту інженера-механіка. Працював на місцевому заводі "Південгідромаш", очолював міськком Компартії.

У 1990-ті займався бізнесом, тричі обирався депутатом міської ради. 1998-го став мером Бердянська. Переобирався на цю посаду ще двічі. 2007 року став народним депутатом від Блоку Литвина.

Із восьмого класу Баранов грає на барабанах. У 19 років, після одруження, підзаробляв виступами в ресторанах. Нині ходить до студії у київському центрі "Росток" на репетиції з двома музикантами, з якими познайомився в інтернеті. Серед його захоплень — рок, блюз і джаз.

— Коли буваю за кордоном, відвідую по кілька джазових клубів за ніч, — каже Валерій Олексійович.

Дружина Наталія — домогосподарка. Старша донька, 35-річна Марина, володіє готелем у Бердянську. 14-річна Ольга вчиться в Києві. Є 12-річний онук Леонід.

×