— Від Лісабона до Владивостока трудяться мільйони українців. На батьківщині вони не бачили перспектив реалізуватися, — говорить політолог 44-річний Валентин Бушанський.
Зустрічаємося 20 грудня в редакційній студії на бульв. Вацлава Гавела в Києві. Він у зеленій куртці, сірому светрі та джинсах. Від кави відмовляється.
Який був 2017 рік для України?
— Проявилися і конкретизувалися всі тенденції, що виникли ще до Революції гідності та після неї. Не можемо сказати, що 2017-го з'явилося щось нове. Події різні, але їхні чинники — одні й ті ж.
Ви звинувачуєте Порошенка в узурпації влади. У чому вона проявляється?
— Я не голосував за Петра Порошенка, але український народ обрав його президентом. Що він робить? Розпускає парламент. Під вибори створює свою політичну силу. Бере її нізвідки. Це так звана "партія влади" з відданих йому людей. Її рейтинг накрутили адміністративним шляхом і за допомогою політичного маніпулювання. Тепер бачимо у Верховній Раді "Блок Петра Порошенка" спільно з "Народним фронтом". І в них немає коаліції. Отже, владу здійснює сам президент. Чи не є це фактом узурпації?
Одна з вимог Майдану: в країні мають відбутися парламентські вибори за пропорційною виборчою системою з відкритими партійними списками. Вони відбулися? Ні. А йдеться про фундаментальне питання — розвиток демократії в Україні.
Подивіться на кадрові призначення. Наприклад, голосування в парламенті за генпрокурора Луценка. Для цього ґвалтували Конституцію.
Не менш прекрасна історія з Гонтаревою, яка робила бізнес із Порошенком. А потім стала главою Національного банку.
Президент уже готується до другого терміну.
У нього є шанс перемогти 2019 року?
— Дуже високий. Якби зараз був тоталізатор, я поставив би на Порошенка. Хоча вважаю його жахливим президентом.
Юлія Тимошенко очолює партію, в якої є традиція, кадровий потенціал, довіра чималої частини електорату. Вона дивиться на рейтинги й розуміє, що повинна виграти наступні вибори. Але в Порошенка — інші козирі: ЦВК та її голова Охендовський, адмінресурс, контроль над ЗМІ. Він переможе будь-кого.
Ми з іронією й сарказмом говоримо про вибори в Росії. А чим ситуація в Україні відрізняється? Петро Порошенко став близнюком Володимира Путіна. Той очолює кліку олігархів у Росії і відстоює їхні інтереси, цей те ж саме робить тут.
2019-го на виборах президента може перемогти кандидат, за яким не стоятиме жоден олігарх? Той же Святослав Вакарчук?
— Хто проголосує за нього? Скільки таких людей?
Чому обрали Кравчука? Бо він був прогнозований. Його знали й не чекали сюрпризів. Він був гарантією, що ситуація в країні не зміниться. Це специфіка України. Голосуємо проти змін.
Кучма теж представляв політичну номенклатуру. Обрали його, щоб не з'явився Чорновіл із реформами.
Янукович — дешева й погана ксерокопія Кучми.
Ющенко пробував реформувати країну. Але він також був системним політиком.
Кучма говорив про робочі місця, реальне виробництво, зарплати й пенсії. Янукович, Ющенко — теж. І Порошенко каже про те саме. Українці обирають незмінність.
Чому так?
— Бояться змін, бо в минулому вони призводили до негативних наслідків.
Триває конфлікт між Петром Порошенком і Міхеілом Саакашвілі. Країні більше користі чи шкоди від нього?
— Користі. Пам'ятаєте фразу за президентства Януковича "Всё будет Донбасс"? Якби не цей конфлікт, то ми могли б чітко сказати: "Все буде Рошен". А так наше українське болото не заростає, відбуваються якісь процеси.
Чим відзначилася Верховна Рада 2017 року?
— Коли в першому читанні ухвалили закон про реінтеграцію Донбасу — це був прорив. Тепер заявляють, що закону не буде.
Незрозуміла доля закону про вибори за відкритими списками.
Як себе показав уряд Гройсмана?
— 2013-го валовий національний продукт України становив 180 мільярдів доларів. Цього року — 100 мільярдів. По суті, майже половина ВВП зникла. Війна — негативний фактор. Ринок Росії закритий — так само. Але війна триває майже чотири роки. Треба знаходити виходи з ситуації.
Які реформи в країні дали позитивний ефект? У банківській сфері — 90 банків зарубали, у сільському господарстві проблему з власністю землі не вирішили. Досі є проблема з газом. Купуємо той самий російський — тільки в Польщі та Словаччини. Вугілля, як і раніше, — у ЛНР і ДНР.
Яку проблему вирішили? Як казав Гройсман: "Я вам покажу, як треба керувати країною". От і показав.
Якісь із реформ ідуть позитивно?
— Треба зрозуміти підхід до їх здійснення. Вони не зачіпають приватного інтересу політичної еліти. Її представники продовжують вести бізнес у Криму, з Росією. Відмивають "бабки" на оборонних замовленнях. А йде війна. І міжнародні партнери кажуть, що потрібні зміни. Наприклад, пропонують реформувати поліцію. Добре. Зараз переодягнемо ментів — будуть поліцейські. Влада замість вирішувати проблеми створює піар.
Те саме з децентралізацією. Можна було переглянути список надходжень до державного і місцевого бюджетів. При цьому розігнати місцеві адміністрації і дати можливість радам створити виконкоми. Але Порошенко не може це зробити. Бо як він виграє наступні вибори без державних адміністрацій?
Чому немає реальної боротьби з корупцією?
— Коли аналітики зі США, Євросоюзу дивляться на Україну, то бачать — країна розвалюється на очах, а в еліти немає політичної волі захистити державу. Проте Захід зацікавлений, щоб Україна існувала. Якщо не як складова частина європейської цивілізації, то хоча б як буфер між нею й Росією. Намагалися створити незалежний орган, що міг би стабілізувати ситуацію в країні. Вони вважали: якщо він ловитиме найвищих корупціонерів, то стануть менше красти. І поступово навчаться жити за правилами. Антикорупційне бюро — це був західний проект виправлення ситуації в Україні. Під бюро створили Нацагентство із запобігання корупції. Однак НАБУ не вписалося в систему органів державної влади. Постійно відбуваються конфлікти. Вписалося НАЗК. Але так, що ідею декларування доходів і витрат перетворили на фікцію. Нікого не притягнули до відповідальності. Реформа закінчилася суцільною ганьбою.
Чому так?
— Щоб виконати свою роботу, НАБУ має отримувати інформацію, збирати і зберігати її, проводити слідство. А їм постійно ставлять палиці в колеса. Другий момент — Ситник (голова НАБУ. — ГПУ) не та людина, яка може піти ва-банк.
Наступний Майдан можливий найближчим часом?
— Вся країна незадоволена діяльністю президента, парламентом, судовою системою. Тобто Україна об'єктивно йде до нової революції. Коли в країні відбувається революція — це погано, бо означає: не працюють демократичні інститути. Але це й добре: значить, люди остаточно не отупіли і не зневірилися. Організм бореться. Зараз у нас лотерея. Навіть якщо почнеться революція, не знаємо, чим вона закінчиться.
Як це не називали б — революція, Майдан, реформи, політичний процес — маємо розуміти: треба дотримуватися правового поля. "Всіх геть!" — це заклик до руйнування України. Та якщо люди будуть пасивні й не вимагатимуть реалізації своїх конституційних прав, країна скотиться до авторитаризму.
Єдиний механізм змін — політичні партії. Їх фінансують олігархи.
Як 2018 року розвиватиметься ситуація на Донбасі та в Криму?
— Україна сама вирішити проблему окупації окремих районів Донецької та Луганської областей не здатна. До питання Криму навіть підступити боїться. Порошенко чітко знає, що проблема Криму — табу. Якщо порушить його — Путін буде незадоволений. Українська армія вже далеко не та, яка була 2014-го. Але в прямому воєнному зіткненні ми не здатні протистояти РФ. Україна не готова до цього ні морально, ні у військово-технічному плані. У військових замовленнях більше корупції та відмивання грошей, аніж турботи про обороноздатність країни.
Однак президент часто в промовах згадує Крим.
— У нас Крим не в карти виграли. Ми його не загубили. У нас його відібрали з використанням військових сил. Воювати потрібно. Замість цього Порошенко продовжує вести бізнес на анексованому півострові. Де наш закон про деокупацію Криму? Де Мінський процес зі стабілізації ситуації там? Путін веде гру: "Хочете поговорити про Крим? Завтра влаштуємо обстріли на Донбасі чи почнемо вести нескінченні переговори про обмін заручниками". Порошенко ведеться на це — замість того, щоб ув'язати питання окупації Криму та Донбасу. Петро Олексійович знає правила — і свідомо грає на руку Путіна.
Немає факторів, що повернули б Крим до складу України.
Коли розвалиться Росія?
— Є сили, які зацікавлені в існуванні РФ як держави, а є сили з протилежним інтересом. Як все спрацює, залежить від комбінації факторів.
Президент Путін не хоче йти від влади, демократія в країні ліквідована, правова держава — теж. Він порушив міжнародне право. Світ прагне притягнути Путіна до відповідальності. Це може відбуватися за допомогою шарфика і табакерки чи через подальшу дестабілізацію економіки, що закінчиться соціальним вибухом. Або відцентровими тенденціями. Процес пішов. Сподіваюся, він закінчиться тим, що замість РФ залишиться одна велика тундра. Але поки що чекаємо.
Який буде 2018 рік для світу?
— Путін виграє президентські вибори в Росії. Це ще раз підтвердить, що він узурпував владу і завів країну в тупикову ситуацію. Консолідує світ проти російської загрози. Попри всі наші політичні й економічні невдачі, Захід не покине Україну. Триватиме процес поступового добивання Росії. Він може розвиватися швидко чи повільно. Але доля РФ визначена. І майбутнє України на найближчі роки теж — все буде добре, країна існуватиме на карті світу. Однак чи залишаться тут люди, ще невідомо.
Чотири роки не був у відпустці
Політолог Валентин Бушанський востаннє їздив у Крим 2013 року. До анексії півострова любив там подорожувати.
Живе в Києві. Ходить на концерти класичної музики. Слухає рок-н-рол.
За фахом — історик. Має науковий ступінь доктора політичних наук. Працює головним науковим співробітником відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. Івана Кураса НАН України. До цього був заступником головного редактора журналу "Віче".
Народився в селі Грабове Кодимського району на Одещині в сім'ї вчителів.
— Востаннє був у відпустці 2013 року. Люблю кримський інжир. Жив би на ньому все життя, — каже Валентин Вікторович.
Неодружений. Дітей не має.
7 
35413
Коментарі