Із кабінету лідера Української платформи "Собор", нардепа-"нунсівця" 50-річного Павла Жебрівського виходить історик Олександр Палій. Він балотувався за списками цієї політсили, однак партія відмовилася брати участь у виборах за два тижні до 28 жовтня. Павло Жебрівський ішов по виборчому округу №63 на Житомирщині. Програв на 10 тис. голосів чинній народній депутатці Анжеліці Лабунській.
— Усе, що нас не вбиває — робить сильнішими, — усміхається Павло Іванович. — Я всю кампанію на окрузі йшов на першому місці. Час від часу на п'ятки наступав кандидат від влади. Але потім вигулькнула "тушка" Анжеліка Лабунська. Спочатку вона займалася прямим підкупом — роздавала пайки по 300 гривень, гроші. Приїжджав автобус, витягували столик, на який клали бутерброди й наливали по 100 грамів. Але це нічого не давало. А потім у кожну хату роздали плакати, де вона і Тимошенко. Хоч сама на другому засіданні після арешту Юлії Володимирівни вийшла з фракції БЮТ.
У Центральній і Західній Україні грали більше бренди, ніж особистості. До початку жовтня кампанія Об'єднаної опозиції була в'ялою, ніякою. Через вихід на телеекран Тимошенко ситуацію вдалося радикалізувати, а вибори зробити біло-чорними. Тарас Козак (голова правління підприємства "Прайвет канселер". — "ГПУ") на Львівщині на початок кампанії мав 70 відсотків підтримки, а переміг нікому невідомий асистент кафедри дитячої хірургії місцевого медуніверситету Василь Пазиняк, бо йшов від "Батьківщини". Так само і Лабунська.
Що вам показали зустрічі з виборцями?
— Суспільство морально занепадає, а Верховна Рада є відображенням цього. Аби щось у країні почало змінюватися, змінитися маємо ми самі.
Україні потрібна альтернатива. Позаторік багато людей покладали сподівання на Тігіпка. Тепер — на Кличка. Частково — на "Свободу".
Я тішуся з того, що "Регіони" не матимуть 300 голосів, але загроза ще існує. Завадити зібрати ці голоси може напруга між Януковичем і олігархами. Бо сім'я президента хоче контролювати все. На сесії Верховної Ради одним із ключових питань буде земля. В Україні — третина світових чорноземів.
У скільки можна їх оцінити?
— Якщо зараз узяти 33 мільйони гектарів нашої землі по німецьких цінах — 100 тисяч євро за гектар, то отримаємо 33 мільярди євро. Це вісім річних бюджетів України. А в перспективі наші чорноземи коштуватимуть понад трильйон доларів.
Питання землі може довести до критичної точки стосунки Януковича з більшістю олігархів?
— Те, що боротьба є, уже зрозуміло. Королевську фінансував один з олігархів, Кличка — деякі з них. Вони розкладають яйця по різних корзинах. Коли кажуть, що партія Кличка розсиплеться, я не думаю, що це так швидко відбудеться. Для олігархів вигідно мати противагу.
Кличка розглядають як кандидата у президенти на противагу Януковичу?
— Для Януковича найоптимальнішим варіантом для другого туру були б Тягнибок або Симоненко.
Що сьогодні відбувається з українською економікою?
— Очікую достатньо велике падіння гривні — уже в грудні до 10 за долар. Згортатиметься економіка, люди біднішатимуть. Боюся, що далі буде "русский бунт — бессмысленный и беспощадный". Коли людям наступлять на горло і залізуть глибоко в кишеню, то вони вийдуть на вулицю. Це буде гірше, ніж майдан 2004 року.
Що, окрім земельного питання, буде ключовим у наступному парламенті?
— Розпочинається президентська кампанія. Нова Верховна Рада буде майданчиком для боротьби за пост глави держави. Буде кандидатів 15 як мінімум.
Який головний виклик стоїть перед нами?
— Ми самі. Ми маємо змінитися. Поки що ж під час виборчої кампанії одні розказували: "Ми прийдемо, буде по 500 євро пенсія, тисяча євро зарплата". Інші — "Вернем страну народу", треті — ще щось подібне. І ніхто не казав, як Черчилль (покійний прем'єр-міністр Великої Британії. — "ГПУ"): "Я нічого не можу пообіцяти своєму народу, окрім важкої праці. Але якщо ми це виконаємо, то будемо жити добре". У нас поки що ніхто чесно з людьми не говорить.
Як змінити людей?
— Чітко розписати й показати план дій, а також зібрати фахівців, які реалізовуватимуть його. Наша партія до квітня представить як план, так і команду людей, які будуть його носіями. Там буде прописано: "Не вкради". От у рекламі Партії регіонів показували: "По барабану, що ми крали, але ж ми збудували — дивіться, які стадіони". Суспільство привчили до того, що немає нічого страшного в крадіжці. Але ж якщо десь прибуває, то в іншому місці зникає. Бюджет не безмежний. Треба, щоб струмки постійно наповнювали його. А їх із кожним днем усе менше. От стоїть даїшник Іваненко із палицею на дорозі й думає: "Президент "Межигір'я" вкрав. А чого я не можу собі 100 гривень узяти? Мені паличку дали і крутися, як хочеш". Кожен знаходить для себе виправдання. Доки глава держави не припинить красти, не почне працювати на країну, нічого не буде.
Уявімо, що на президентських виборах переможе опозиціонер. І що робити із Януковичем, його сім'єю, "Межигір'ям"?
— Класно б сприймалося: "Усіх пересадити". Люди хочуть крові, але не своєї. Насправді якщо посадити, то треба ще охороняти — витрачати гроші. Питання просте: скільки коштує "Межигір'я"? Доплати і користуйся, якщо зможеш. Скільки коштує "Дніпроенерго"? Доплати. Недоплачено відсотків 80. Це десь чотири-п'ять державних бюджетів. 25 відсотків облгазу купують за 20 мільйонів гривень — здуріти можна. Сьогодні хороша квартира в центрі Києва коштує дорожче. Якщо немає чим доплачувати, віддай назад, а тобі компенсують стільки, скільки ти заплатив. Також треба змусити платити податки в повному об'ємі. Янукович реально не президент, а олігарх. А олігархи повинні за все заплатити. Це буде значно ефективніше, аніж посадити.
У країні ситуація погіршується, але за Партію регіонів голосують 30 відсотків громадян. Чому так?
— Ці люди не бачать альтернативи. На Сході кажуть: "Ми вже не любимо Партію регіонів, але й не полюбили інших". Об'єднана опозиція говорила: "Ми їх зупинимо". От сидить людина на Сході й думає: "І що? На їхнє місце прийдуть ці? Чим ваш хрін нашої редьки солодший?"
Протягом півторагодинної розмови Павло Жебрівський викурює сім сигарет "Парламент". Наостанок каже, що Україну чекають складні часи.
Із сестрами скидаються дітям на машини
Павло Жебрівський народився в селі Немирівці Ружинського району Житомирщини.
Працював міліціонером патрульно-постової служби та слідчим у Києві. 1989 року закінчив юридичний факультет столичного університету ім. Шевченка. До обрання в парламент займався бізнесом.
— Свій перший мільйон я заробив, налагодивши експорт медикаментів до Узбекистану, — згадує.
Депутат трьох останніх скликань Верховної Ради. 2005-го був губернатором Житомирської області.
Дружина Валентина — економіст. Мають доньку 23-річну Ганну та сина 19-річного Яна.
— Син навчається на другому курсі на дипломата, — розказує Павло Іванович. — Улітку три місяці працював на заводі "Фармак" як стажер. У місяць заробляв 3 тисячі гривень. Хто там на постійній роботі, отримує 5 тисяч. Починаючи з третього курсу, до обіду навчатиметься, а потім працюватиме до дев'ятої вечора. Діти мають бути самодостатніми. Доньці грошима не допомагаю. У неї зарплата 20 тисяч гривень. Вона — завідувачка відділу на заводі "Фармак", що займається закупівлею з-за кордону інгредієнтів для ліків. У нас із моїми п'ятьма сестрами є традиція: коли комусь із дітей виповнюється 18 років, ми скидаємося і купуємо автомобіль, який вони самі обирають. Так придбали моїм дітям і всім племінникам. Сину подарували "мерседес". У доньки — теж "мерседес".
3,2
мільйона гривень витратив на виборчу кампанію партії Українська платформа "Собор" її голова Павло Жебрівський. Кошти взяв у кредит під 17% і заставу будинку. На окрему кампанію як мажоритарника потратив ще 1,5 млн грн. Їх збирав сам і давали сестри.
1 
1
Коментарі
15