Із 53-річним головою Полтавської обласної держадміністрації Валерієм Асадчевим зустрічаємося наприкінці робочого дня. Має стомлений вигляд. У його просторому кабінеті — великий стіл для нарад, на стінах — картини. Є ще одні двері, які ведуть до задньої кімнати. А звідти — ще до однієї. Там м"які шкіряні крісла, столик із печивом і фруктами.
Прем"єр Віктор Янукович недавно хотів звільнити Асадчева і ще чотирьох "помаранчевих" губернаторів. Створив комісії для перевірки їхньої роботи.
— Комісії роз"їхалися, — каже про це Асадчев. — Звіту немає. Я так розумію, що була стратегія з маршу захопити собі владу. Але не вдалося. Думаю, робитимуть якісь інші обхідні маневри.
Який стан справ в Українській народній партії?
— Чесно кажучи, не знаю. Я залишив Київську організацію. Там обиратимуть нового голову. Кажу їм: давайте відійдемо від керівництва і допоможемо молодим. Наші зв"язки працюватимуть на користь партії. Але ні. У нас комуністична система — залишають крісло, тільки коли їх виносять ногами вперед. Я пішов з політики у виконавчу службу.
А хіба губернатор — не політик?
— Ні. У нас, на жаль, це перетворили на політику. У всьому світі політики змінюються, а професійні менеджери в державному апараті залишаються. Це у нас кожен політик розставляє на посади своїх. Я сюди прийшов і майже нікого не поміняв.
Коли вас призначили, полтавська верхівка це не прийняла...
— Можливо, й досі не приймає. Степан Степанович Бульба (попередній голова облдержадміністрації. — "ГПУ") взагалі заявив, що я чужак і варяг. Але я не дав приводу вважати, що полтавське мені — чуже. Із переважною більшістю ми подружилися.
Чи ходите кудись у Полтаві заради естетичного задоволення?
— Єдине, що є для задоволення — це гра в теніс.
А театр?
— Тут особливо нема куди піти. Бо я люблю класичну музику, оперну. Тут немає оперного театру, класики, оркестру філармонійного...
Асадчев критикує продовження політичної реформи, що надасть місцевому самоврядуванню більше повноважень. Мають скасувати райдержадміністрації. Їхні функції передадуть виконкомам, які сформують районні ради.
— Перед тими людьми, які писали цю Конституцію, ставиться завдання не самоврядування зробити, а розвалити українську державу, — каже губернатор.
Ці зміни пропагує Олександр Мороз...
— Це — номер один! Думає, що через виконкоми сам керуватиме. Як голова Верховної Ради він вибудовує свою вертикаль. Мороз викликатиме голову облради, а голова обласної — викликатиме голову районної. І дивись, уже від президента повноваження переповзуть у Верховну Раду. Хіба що цією вертикаллю її голова вирішуватиме особисті проблеми. От і вся мета! Тут нічого спільного з розвитком територій немає. Вони що, фінанси передають на місця? Ні!
Асадчев згадує про недавнє опитування громадян, за результатами якого майже половина українців мають ностальгію за Радянським Союзом.
Мороз вибудовує свою вертикаль влади
— За чим? За сімома мільйонами українців, яких голодом заморили? За талонами на продукти? Якщо о п"ятій ранку я не купив молоко для доньки, то ніде вже купити не міг. І це в Києві! За цим у нас ностальгія? — засмучено запитує. — Чиновники не відчувають, що таке державний інтерес. Кажуть, яка різниця, якою мовою розмовляти? Якщо ти служиш державі Україна, ти зобов"язаний знати українську мову хоча би з почуття поваги! А він мені каже: "А зачем мне это надо?" Як "зачем"? Так іди Росії тоді служи!
Чи є такі проблеми в облдержадміністрації?
— Тут переважна більшість володіє українською. Полтавщина в цьому плані зберегла коріння.
Асадчев розповідає, що змолоду говорив російською. Був інженером, а в цій галузі все було російськомовним. Але 1990 року став депутатом райради Московського району Києва і почав говорити українською.
— У мене теж був суржик, але я свідомо говорив українською, з поваги. А люди на таких високих посадах не усвідомлюють, що чинять шкоду. Це все одно, якщо б до нас приїхав французький міністр і не знав французької. Із держави треба повиганяти тих, хто проводить антиукраїнську політику.
Хто це робить?
— А хто сьогодні агітує за російську мову? Хто в нас п"ята колона, яка сидить вже 16 років у парламенті? І зараз керує ним. Ми ж це знаємо!
Але за цих людей голосують...
— Тоді ми взагалі не нація. Тоді молоді українці повинні усвідомити, що ніколи не матимуть національної держави. Буде щось аморфне, яке завтра розпадеться. Адже людей нічого не об"єднує. Невже молодь хоче знову їздити за кращою долею до Білокам"яної? Давайте візьмемо серп і молот, підемо до товариша Путіна і скажемо: "Вова, забирай нас! Ну безграмотні ми, нездатні. Нам треба царь-батюшка, щоби бив нам по жопі весь час".
Шокує, що такі речі говорить голова обласної державної адміністрації...
— А я вважаю, що сьогодні українському суспільству треба якийсь шок, особливо молоді. Тому що вона взяла пляшку пива, і більше нічого за нею не бачить.
Тихенько заходить секретарка. Готує каву, чай. Губернатор бере зі столу яблуко, але не кусає. Відрізає шматочки ножем. Говорить про ситуацію в "Нашій Україні".
— На місці президента, якщо вже формувати нову політичну силу, то всіх цих хлопців "смертних-безсмертних", — махає рукою, наче відсуває щось убік. — Давай з чистого листа: нову генерацію. Було би дуже добре якби прийшли молоді. Арсеній Яценюк, Бондар Вітя, Слава Кириленко. Такі патріотичні, розумні хлопці. Викиньте вже ту "Нашу Україну", це скомпрометована назва. Хай буде щось інше.
Замість 50–60-річних політиків прийде покоління, якому зараз 35–40. Вік Ахметова, Третьякова, Порошенка... Вас це не лякає?
— Лякає, безумовно. Але я думаю, що це тимчасово.
Бізнесмени випустять із рук владу в країні?
— Не випустять. Бізнес керує завжди. Але не безпосередньо. До них прийде таке ж усвідомлення, як у Порошенка прийшло в його фірмі. Він сам бізнесом не керує. Бере менеджерів із кожного напряму. Наприклад, є в корабельному бізнесі менеджер, який до зубів знає справу. Чому так? Бо Порошенко не хоче загубити свій бізнес. Прийде точно таке ж усвідомлення і в державі.
Але уряд говорить, що призначає професіоналів...
— Давайте подивимося. Он призначили пана Сікалова на НАК "Надра України" (гендиректор Дочірнього підприємства "Полтавнафтогаз-геологія". — "ГПУ"). Це там, де всі свердловини. Двічі судимий. Ніколи не працював.
Асадчев виходить до приймальні. Хоча вже пізній вечір, на розмову з ним ще чекають відвідувачі.
— У приймальні раніше були портрети всіх колишніх голів облдержадміністрації. Коли побачив цей "іконостас", одразу наказав його зняти, — стомлено усміхається Валерій Михайлович.
На вулиці темно. Дорогою до вокзалу водій губернатора розповідає про стару Полтаву. Її вулиці, проспекти. Центр міста зроблений за зразком Петербурга — будинки колом оточують площу. Посередині — невеликий парк. Тут збирається молодь. Із десяток хлопців п"ють пиво. Кажуть, що вчаться і чекають своєї черги в армію. Хто губернатор області — не знають.
— Новий хтось, — припускає один. — Здається, бачив його якось по телевізору.
1953, 14 липня — народився в Києві
1977 — закінчив Київський політехнічний інститут
1977 — інженер із космічної техніки на Дослідному заводі інституту електрозварювання імені Є. Патона
1981 — закінчив Київську консерваторію імені П. Чайковського за спеціальністю хоровий диригент
1990 — депутат Московської районної ради в Києві
1997 — закінчив юридичний факультет Національного університету імені Т. Шевченка
1998 — обраний народним депутатом за списком Народного руху
1999 — член Центрального проводу Української народної партії
2002 — обраний народним депутатом від "Нашої України"
2006 — програв вибори з блоком Костенка–Плюща
2006 — призначений головою Полтавської облдержадміністрації
Одружений. Має доньку.
2 
1
Коментарі
3