— Усі документи періоду 1917–1991 років, що висвітлюють діяльність ЧК–ДПУ–НКВС–МДБ–КДБ (Надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією, Державне політичне управління, Народний комісаріат внутрішніх справ, Міністерство державної безпеки, Комітет державної безпеки СРСР. — ГПУ), з 21 травня 2015 року відкриті для всіх громадянин України, — каже 37-річний Андрій Когут, директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України. Зустрічає у приміщенні сховища на вул. Золотоворітській, 7 у Києві.
— Однак деякі залишаються таємними. Бо за часів Януковича їх засекретили під грифом "Таємно". Стосовно таких потрібно провести тривалу процедуру розсекречення.
Скільки в архіві справ?
— Матеріали охоплюють період із 1918 року, коли була створена ЧК, і до останніх днів Союзу. Майже 800 тисяч справ, з яких 250 тисяч зберігаються у Києві, решта — в регіонах. Стосуються різних людей, подій, різні за обсягом. Справа на одну людину може складатися з десятків томів, колективна — з кількох аркушів.
Найбільший масив архіву — кримінальні справи на репресованих у 1920–1980 роках діячів культури, політиків. У Києві таких понад 100 тисяч. Це справи Юрія Тютюнника, Сергія Єфремова, Миколи Куліша, Василя Стуса, В'ячеслава Чорновола.
Справа під шифром "Весна" має 3449 томів, у ній проходять тисячі осіб, переважно військових командирів робітничо-селянської Червоної армії. Ці люди починали службу в царській армії. 328 фігурантів засуджені до розстрілу або в'язниці. Поштовхом для справи став лист, прочитаний особливим відділом 21-ї дивізії. На думку чекістів, він носив виразний "антирадянський характер" і свідчив про існування в Конотопській окрузі повстанської організації.
Маємо фонд друкованих видань КДБ — підручники, брошури, за якими чекісти вчилися боротися з "ворогами народу", насамперед Організацією українських націоналістів і Українською повстанською армією. Документи свідчать, що організатором і натхненником страшних злочинів проти народу був компартійний режим і його вожді. Каральні органи старанно виконували їхні вказівки.
Чому ці справи не знищили?
— З середини 1980-х чекісти аналізували процес перетворень у СРСР. Розуміли, що для них все може закінчитися погано. 1990 року видали наказ №00150, який зобов'язував провести чистку архівів. Передовсім почистили ті справи, що компрометували керівництво СРСР і тих, хто мали в суспільстві моральний авторитет, а насправді жили подвійним життям, співпрацювали з КДБ. Науковці, інтелігенція, церковники.
Зараз політики пропонують оприлюднити списки агентів.
— Списків не існує. Щоб установити, чи співпрацювала особа з органами, потрібно провести дослідження. Кожен випадок унікальний. Агентами ставали не з власної волі. Іноді звичайні люди доносили на сусідів і рідних.
Чому до Москви вивезли не всі справи? Наприклад, щодо репресій проти інтелігенції, голодомору 1932–1933 років.
— По-перше, про Голодомор і репресії почали говорити з квітня 1985-го, з приходом Горбачова. Вже не було потреби приховувати те, що було відомо мільйонам. По-друге, у Москві до останнього не вірили, що Україна вийде з СРСР.
Як нащадкам зниклих у нетрях ЧК-НКВС–МДБ-КДБ з'ясувати долю родичів?
— Потрібно написати листа на адресу Галузевого архіву СБУ в Києві. Вказати прізвище, ім'я, по батькові, дату й місце народження людини. Бажано — дату й місце арешту, місце проживання. Важлива будь-яка інформація. Якщо документи збереглися, ми запросимо для ознайомлення.
Люди часто просять з'ясувати долю родичів?
– 2015 року було 3100 звернень, за півроку 2017-го — понад 1700. Половина всіх запитів — від родичів, ще третина — науковців, решта — від організацій.
Якось до Києва приїхала громадянка Австралії 91-річна Казимира Чайковська. Шукала інформацію про батька. Ми її знайшли. Колишній військовий австро-угорської армії Юліан Чайковський з 1915 по 1919 роки перебував у Сибіру. Його неодноразово арештовували, коли намагався доїхати до рідного містечка Сторожинець на Буковині. У 1920-х його вкотре затримали. Сидів у в'язницях у Бендерах, Івано-Франківську, Львові. Відбував покарання на Соловках за підозрою в шпигунстві для Польщі і Румунії. Потім приїхав до Києва, одружився і в 1930-х роках його знову арештували. Відтоді дані губляться.
Якщо люди проти оприлюднення інформації?
— Коли на це є правові підстави, інформація не вийде з архіву.
До вас звернувся Борис Стекляр — колишній офіцер МДБ, причетний до загибелі художника-повстанця Ніла Хасевича. Вимагав засекретити інформацію про нього.
— Зараз активісти намагаються притягти Стекляра до відповідальності. Згідно із законодавством, інформація про працівників комуністичних спецслужб не може бути обмежена в доступі.
Усі чекісти відповідатимуть за свої дії?
— Тут є моральна й правова площини. У першій суспільство вже надало оцінку виконавцям репресій, засудило їх. У правовій відповідь мають дати юристи. Багато причетних до масового знищення людей уже померли.
Російські ЗМІ тиражують думку про співпрацю українців з німецькими окупантами. Мовляв, полонених і євреїв розстрілювали поліцаї-українці.
— У війну німці створювали допоміжні поліцейські підрозділи в усіх окупованих країнах і республіках колишнього СРСР. Україна не виняток. Поліцаїв набирали серед військовополонених, місцевого населення, не лише українців. Серед них були росіяни, білоруси, представники інших національностей. У поліцію часто йшли представники радянської влади, наприклад колишні міліціонери.
Янукович намагався згорнути зусилля Ющенка, спрямовані на відновлення правди про минуле. Архів СБУ постраждав?
— Одним із перших указів Янукович звільнив із посади директора архіву Володимира В'ятровича, який сьогодні очолює Український інститут національної пам'яті. Голова СБУ Валерій Хорошковський реалізовував політику Януковича, призупинив розсекречення архівних справ. Припинили наповнювати електронний архів СБУ. Якби не Революція гідності, українці досі не мали б доступу до документів.
Руслан Забілий — директор львівського музею "Тюрма на Лонцького". Досліджує, як енкаведисти знищували арештованих 1941-го. З цією метою приїхав до Києва, щоб зустрітися з головою СБУ. Його затримали на вокзалі, звинуватили у розголошенні державної таємниці.
Для чого?
— Щоб показати: на кожного, хто цікавитиметься трагічним минулим, чекають неприємності. На захист Забілого виступили політики, діячі культури, історики. Влада дала задню.
У липні 1937 року з'явився наказ НКВС СРСР №00447 "Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів". Скільки українців стали його жертвами?
— Загалом було засуджено 198 918 осіб, з них майже дві третини — до розстрілу. Решту відправили до в'язниць і таборів.
Вироки за першою категорією означали "розстріл", за другою категорією — ув'язнення. Первинний розстрільний ліміт для УРСР становив 26 150 осіб, але в січні 1938-го його збільшили до 83 122. Із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися вищі чиновники України, зокрема наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.
Тоді покарали понад 500 тисяч селян, які любили свою землю — так званих куркулів.
Інформація про радянські спецслужби відкрита для кожного
– 2015-го парламент прийняв Закон "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років". Він має виключити повторення в історії проявів тоталітаризму, — каже 37-річний Андрій Когут, директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України.
Уся інформація про працівників комуністичних спецслужб є відкритою, згідно із законом.
— Кожен українець може ознайомитися з будь-якою справою з майже мільйона, що зберігають в архіві СБУ, — продовжує Когут. — 5 відсотків архівних документів уже оцифрували. Решту можна побачити в читальному залі. Це — копії документів, фотознімків з історії каральних органів і їхніх жертв, матеріали, що відображають трагедію голодомору 1932–1933 років, діяльність Української повстанської армії, дисидентський рух в Українській РСР.
3 
35413
Коментарі