На одному з телевізійних ток-шоу спортивний коментатор, а заодно і руйнач пам'ятників Ігор Мірошниченко вигукнув: "Мене знають мільйони!" Про цього панича не скажеш, що в нього мишки в голові. Разом із тим він явно не по коліна в Біблії, то мав би пам'ятати, що Герострата знають мільярди і не одне тисячоліття, і що з того? Він навіки в пам'яті людства, але як хто? У народі про таких хвальків кажуть: якщо не піп, то не микайся в ризи. Але що вдієш, коли натура — ходити індиком переяславським — бере гору?
Чути пупа в череві — таки талант, із тих, що властиві всім, хто при здоровому глузді і має олію в голові. І я зовсім не розумію тих, хто з доброго дива впродовж року оголосив двох кумась — Марину Порошенко й Ірину Луценко — жінками третього тисячоліття. Як це можливо в Україні, де живе і творить жінка на всі тисячоліття — Ліна Костенко, де є Діана Петриненко, Ада Роговцева, Марія Стеф'юк, Ольга Чубарєва і ціле гроно талановитих учених? А хто такі Марина й Ірина? Дружини президента й генпрокурора. То й що це за величини, бодай моральні? Ніяких таких особливих заслуг перед суспільством, не кажучи вже — перед нацією, Україна за цими дамами не знає. То звідки ця тисячолітня слава? І, що прикметно, в обох цих дам їх возвеличення протесту не викликало. Вони що, так і ходять поверх дерева, вірять у свою богообраність? Пам'ятати б їм народну прикмету: пани там великі, де малі вікна.
Гадаю, ще не забули Кучмину праву руку — Дмитра Табачника? Про нього казали, що він має більше розуму в пам'яті, аніж хтось у голові. І я не заперечую ні напханості його знаннями, ні вміння подати себе, пройти по крашанках — і жодної не роздавити. Але ж і дерти голову, як попова кобила, зайнявши посаду голови президентської адміністрації, навчився швидко. Аж до того, що міг і прем'єр-міністрів ставити на місце, хоч це й не його рангу діло і не його вудки заняття — ловити китів. Розум був, та не туди тикався. А ось марнославством чи то Бог, чи то сатана Дмитра не обділив. Встиг і бізнесом родинним обзавестися, і чи не всі ордени України до 40 років зібрати (ото буде, за Раневською, похоронне причандалля — як за маршалом!). І за півроку з капітана, який ніде не служив, стати полковником. І як публічно не пробували стримувати його вовчий апетит до звань (у правові академіки, будучи істориком, таки прорвався!) і нагород, чим допік уже й Кучму гірш од сирої кваші — він затявся в волову шкуру: хоч насподі лежатиму, а у вічі плюватиму! Доплювався. Десь нині в Ізраїлі гарує. Але буде тут як тут, побачите — і невдовзі.
Пусти осот у город — огірків не буде. Україна хвора на марнославство політиків.
Пам'ятаєте орден Станіслава, у який приймали чи не всю правлячу знать, хоч це була звичайна генеральна дирекція свинячої цицьки? А оголошення Ющенка новітнім месією, від чого він і не думав відкараскуватися? А возведення в герої України купи народу з бізнесу і влади, серед них і батька нинішнього президента, невідомо за які заслуги і перед ким? Звісно, не все те правда, що свашки плещуть. Та правда те, що в не одного з тих героїв, що золото на каптані, щось зварилося в казані для народу.
Ярмарок марнославства триває і нині. Тільки він помножений сьогодні ще й на бенкет мародерства.
Згадайте вихваляння Порошенка 144 реформами. Жодна з них людей не гріє, але справно витрушує всі гаманці й запаси. Та так, що просилися злидні на три дні, та чорт їх довіку не викишкає. А його горду радість від того, що ніхто до нього не вижебрав у МВФ такі суми, що й нашим внукам їх не повернути? Ну, й безвізові словесні хула-хупи. Все це те, про що давно сказано: з чужого добра не строїть двора. Народ уже не один рік у стані, коли голої вівці не стрижуть, а з неї ще хочуть вовни і вовни — олігархат нагадує свиню, якій би крила, то вона й небо зрила.
А пам'ятаєте, що обіцяв Порошенко на передвиборних зібраннях — від 10–12 гривень за долар і до розквіту економіки? Звісно ж: казала кума дам пшона, а в неї самої нема. У президента є не тільки пшоно, а й офшори. Та він радий робити з губи халяву, лиш би хапнути більше. А ви обійдетеся без пшона. Обіцяв єдваб, а немає й полотна. Язиком сяк і так, а з ділами ніяк. І не він же один — уся команда така з її бутафорією реформ.
Має рацію наша Ліна: "Убоге поле, ми з тобою Крези", та в чиїх руках сьогодні це поле, наша рідна Україна?
Хтось сказав, що марнославство — це протез змарнованого глузду. Я б сказав простіше: це протез намірів і планів, з'їдених лінощами. Для тих, кому робота не вовк: сиди, Векло, ще не смеркло. Тільки це в побуті. У нашій наскрізь корумпованій політиці марнославні обіцянки і похвальби — то віртуальна ложка до вашої пустої миски.
Що з того, що Гройсман розповідає про зростання економіки, якщо виробництво стоїть, а ВВП "рятують" тільки інфляція з девальвацією та приліплені, як хвіст до м'ясорубки, грошові перекази наших заробітчан з усього світу? Ну так, хвалилася коза, що в неї хвіст довгий, а де з нього молоко? І хоч ви питатимете прем'єра про цибулю, він все одно торочитиме про часник. Бо ж треба хвалити свою губоньку, а вам із того — ні цибки, ні зубочка. В народі це називається — пошли дурня по раки, а він жабу налапа, ще й каркне: цитьте, жаби, я ваш пан. Осла пізнають по вухах, ведмедя — по кігтях, а хвалька — по балачках.
Марнославство політиків не від браку розуму, а від того, щоб пустомельством і похвальбою прикрити хижий інтерес хапків-олігархів і своє покровительство цим хапкам у пограбуванні нас із вами. Пограбування, з якогось дива названого реформами. Від яких у горах уже не співають птахи і люд тікає на чужину. І Україна вся настояна на злі і розмирі, на ненависті і відчаї.
Звісно ж, і Марина, і Ірина не такі нестелепні, щоб не розуміти, що ніякі вони не жінки всього третього тисячоліття, а дами при своїх невдатних чоловіках та й тільки. Але цей антураж потрібен для того, щоб приховати всю хижість і захланність режиму мародерів, від яких українці напилися горя вщерть, і дебілізацію масової свідомості в ході цього підлого процесу.
І Ігор, який пишається з того, що його нібито знають мільйони, усвідомлює: він — не герой нашого часу і навіть не новітній герострат, бо ж вісті не лежать на місці і ціна їм відома. Так, часи нині такі, що скоріше дурень обдурить розумного, як розумний дурня на розум наведе. Але не всі ж сліпі і глухі, і не в усіх макітри без галушок.
Життя вчить усіх і навіть тих, хто й справді не чує пупа в череві. І здоров'я розуму, кажуть, уже можна купити. Коли є за що. Кажуть, та чи зможуть? Нам-то з вами який клопіт, чи порозумнішають марнославці, ми ж із вами на цю біду не хворіємо. Лиш би не сіли вони нам на шию і не взяли за горло — але це вже наша з вами турбота, для чогось же маємо голову на в'язах. Хтось пожартував, що життя важке, але коротке. І це таки не жарт. Тож не варто віддавати його в оренду блазенству в словесних одяганках.
8 
35413
Коментарі