Перший заступник міністра закордонних справ Антон Бутейко — з тих представників української дипломатичної еліти, які можуть здивувати і словом, і ділом. Прикладів неординарних вчинків у його довгій і насиченій біографії вистачає.
Вам не важко поєднувати в собі стриманого дипломата і вільного у висловлюваннях політика?
— Не важко. Мої переконання повністю співпадають зі схваленими парламентом засадами зовнішньої політики, що спрямовують Україну до набуття членства в ЄС та НАТО при збереженні рівноправних взаємовигідних стосунків з Росією. Мені комфортно, бо цю ж позицію відстоюють президент і міністр закордонних справ. І такий же підхід зафіксовано в зовнішньополітичній програмі Української народної партії.
З іншого боку, у мене достатньо досвіду й розуміння для того, що говорити у якості офіційного посадовця, а що — у якості політика. Завжди підкреслюю, як хто я висловлююся. Це нормально для європейської політичної культури. І мені дивно чути, як деякі політики інколи кажуть: "Як він смів таке говорити?".
І багато так казали після того, як ви в телеефірі спрогнозували розпад Росії?
— Реакція на те висловлювання була для мене дивною. Я говорив про Російську імперію. А Російська Федерація декларує себе не імперією, а демократичною державою.
Борис Тарасюк не дорікав?
— Я не хотів би коментувати моїх стосунків з міністром. А щодо коментарів деяких політиків з цього приводу, то я розглядаю їхні негативні зауваження як прояв браку певних знань про європейську політичну культуру, — Антон Бутейко говорить це повільно, ретельно добираючи слова. Під час інтерв"ю поводиться як стовідсотковий дипломат. Політик відпочиває: жодного зайвого слова, жодного прізвища.
Я не був замішаний у тіньових схемах
Над робочим місцем першого заступника міністра немає звичного для таких кабінетів портрета президента. Стоять поруч український та європейський прапори. Грає легка музика — щось із класики.
Ви єдиний з українських посадовців подали у відставку після підписання угоди про ЄЕП. Це було блискавичним рішенням, чи готувалися до нього заздалегідь?
— Підписання угоди стало останньої краплею. Багато чого назбиралося. Можете уявити почуття людини, що представляє державу, президента якої на зібранні глав держав і урядів не хочуть садовити поруч і міняють більш ніж 50-літню практику розсаджування за столом... — Антон Бутейко говорить про те, як на саміті НАТО учасників вирішили розсадити за французьким, а не англійським алфавітом — щоб Кучма не опинився біля Буша. — А потім ти зустрічаєшся зі своїми колегами з дипкорпусу і почуваєш себе дуже некомфортно. Я звертався до глави держави, до політиків, щоб вони вплинули на той процес і угоду про ЄЕП Україна не підписувала. Наперед визначився: якщо мої аргументи не врахують, то це стане крайньою межею, через яку я не перейду. Не зможу більше асоціювати себе з тим політичним режимом. Життя дається один раз, і набагато комфортніше прожити його у відповідності до своїх переконань. Тим більше, мені не треба було боятися певних наслідків моєї відставки. Я не був замішаний у якихось тіньових схемах, що давало б привід до застосування Карного кодексу.
Не так давно ви критикували підписання газових угод з Росією. Подібні випадки не змушують замислюватися над імовірністю демаршів, подібних до того?
— Змушують. Але в тому випадкові я міг опосередковано висловлювати свою позицію через заяву Української народної партії і її фракції у Верховній Раді. І одночасно відстоювати її в рамках системи як посадовець. Міністр тоді саме поїхав у відрядження, і я був серед людей, які збиралися для розробки реакції держави на ті події. Так, я займав специфічну позицію. Але вона була наслідком прагматичної правової оцінки того, що відбулося. І включала конкретні пропозиції — як нам найкраще захистити національні інтереси. Тому я знаходжуся в повній гармонії з моїми професійними переконаннями і совістю.
Цілком можливо, що після формування коаліції інтеграцію до НАТО, палким прихильником якої ви є, буде пригальмовано. Як бути з вашими переконаннями в цьому разі?
— Сподіваюся, що буде коаліція, яку іменують "помаранчевою". Безперечно, лише одна політична сила — Український народний блок — у своїй передвиборній програмі мала чіткі положення про вступ до ЄС і НАТО. Але сподіваюся, що привабливість цього шляху буде роз"яснена, і він поступово одержить в українському суспільстві розуміння. І це змусить політиків зайняти таку ж позицію. Бо європейська і євроатлантична інтеграція є найкращою для оптимального розвитку життя й гарантування безпеки України. Не можу собі уявити, щоб впливові люди в Україні не усвідомили і не прийняли того, що краще жити в умовах демократії, свободи ЗМІ та верховенства права. Краще вирішувати конфліктні ситуації з допомогою незалежних судів, а не через кулю в лоб. Краще сповідувати сучасні європейські цінності і мати дійову структуру, здатну захистити їх. Саме в рамках ЄС і НАТО можна досягти цього найкраще.
Під час одного з передвиборних телеефірів ви пообіцяли оголосити Володимира Жириновського персоною нон ґрата. Щось почали робити?
— Я казав, що зроблю все, щоб в установленому порядку цю людину за її антиукраїнську нецивілізовану поведінку було визнано персоною, небажаною для української держави. Дані на телебаченні обіцянки я уже виконав.
Тобто підготували відповідні документи?
— Я вже на запитання відповів.
Чому найнахабнішого українофоба так важко визнати у нас персоною нон ґрата?
— Рішення про це ухвалюється через спеціальний механізм. Одна з причин того, що колись прощалася образлива, некоректна щодо держави поведінка — значна манкуртизація, яка відбувалася в Україні протягом багатьох століть і радянських десятиліть. У нас ще не всі ті, хто в усталених державах належить до еліти, є здатними і готовими усвідомити, що таке національна гідність. На тій телепередачі мене найбільше шокувала не поведінка "найнахабнішого українофоба" — з ним я вже стикався раніше. Найбільше шокуючою була поведінка частини претендентів на те, щоб називатися українською політичною елітою: вони запопадливо заглядали в очі тому політикові з сусідньої держави. Якби щось подібне було, скажімо, у Франції, то французи дружно взяли б його під руки й викинули зі студії. На жаль, сам я до того вдатися не міг — сидів у сусідній кімнаті.
А ще одним поясненням такого всепрощення, очевидно, може бути і надзвичайно високий ступінь проникнення сусідньої держави в усі сфери нашого життя.
Строуб Телботт у книзі "Рука Росії" яскраво описав, як колись під час переговорів з ліквідації ядерної зброї ви досить різко намагалися впливати на Кравчука. Це справді було?
— Там дуже некоректно все це описано. Хто мене знає, навряд чи може уявити: Бутейко закриває, образно кажучи, серветкою рота главі держави. Спочатку я хотів був написати авторові тієї книжки, але потім передумав... Чимало дуже гострих ситуацій було в ті часи. Зараз багато всяких історій і видумок про ядерну зброю розповідають. Колишній міністр Анатолій Зленко дещо описав у своїй книжці, але лише про формальний бік цієї справи. Коли б знайшовся хтось, щоб мав руку і стиль...
На робочому столі задзвонив телефон.
— Вибачте, це міністр, — поспішив через весь кабінет. Дзвінок нагадував тривожний сигнал будильника. Тарасюк і Бутейко поговорили з півхвилини. Повернувся і продовжив саме з того місця, на якому перервався:
— ...і виклав індивідуальні психологічні перипетії того часу, це міг би бути не просто прекрасний роман чи повість, а своєрідний детектив. Який читався б з більшою цікавістю, ніж якісь пригоди Джеймса Бонда.
6 квітня 1947 року — народився у с. Старий Чорторийськ Маневицького району Волинської області
1974 — закінчив факультет міжнародного права Київського університету ім. Т. Шевченка
1991 — радник президента України, керуючий службою президента з міжнародних питань
1994 — народний депутат України
1995 — перший заступник міністра закордонних справ
1998 — посол України в США
2001 — посол України в Румунії
2003 — подає у відставку після підписання Україною Угоди про ЄЕП
2003 — заступник голови Української народної партії
2005 — перший заступник міністра закордонних справ
2 
1
Коментарі